WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Право інтелектуальної власності на географічне зазначення - Курсова робота

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення - Курсова робота

по-друге, "географічним зазначенням" у значенні Угоди TRIPS може бути не лише географічна назва, а будь-яке відповідне зазначення, що вказує на географічне походження, наприклад емблема чи графічне зображення.

Аналіз зазначених статей дозволяє констатувати, що, по-перше, визначення географічного зазначення в ст. 22.1 Угоди ТРІПС є більш широким, ніж визначення Закону України. Тому, відповідно до вимоги гармонізації законодавства до Закону мають бути внесені відповідні зміни, головна із яких буде полягати в тому, що географічним зазначенням мають визнаватися не лише назви географічних місць, а будь-які позначення, які вказують на певне географічне місце походження товару.

Порівняння Угоди TRIPS із міжнародними угодами, що їх адмініструє ВО1В, свідчить: наведене визначення "географічного зазначення" у певному відношенні базується на визначенні "найменування походження", встановленому у ст. 2 Лісабонської угоди. Проте воно відрізняється від нього у певних аспектах. Головна відмінність полягає ось у чому. Стаття 21.1 Угоди TRIPS визначає географічне зазначення як "зазначення, що ідентифікує товар...", тоді як ст. 2 Лісабонської угоди визначає найменування походження як "географічну назву країни, регіону, чи місцевості, що слугують для назви товару..." [81]. Таким чином позначення інші, ніж географічні найменування, або емблеми не підпадають під дію цієї статті. Проте вони можуть бути віднесені до категорії позначень, здатних становити собою "географічні зазначення" відповідно до Угоди TRIPS.

По-друге, Лісабонська угода до відповідних товарів встановлює вимоги стосовно їх якості та характеристик, тоді як Угода TRIPS охоплює товари, що мають або певну якість, або репутацію або іншу характеристику.

По-третє, Лісабонська угода вимагає, щоб відповідні продукти виключно або головним чином залежали від географічного середовища, включаючи природний та людський фактори. Тоді як в Угоді TRIPS для "географічного зазначення" достатньо, щоб певна характеристика відповідного товару визначалась географічним походженням, тобто природними або людськими факторами, залежними від свого географічного походження.

Певна річ, товари, що завдяки їх місцю походження мають звичайну репутацію, а не специфічну якість та характеристики, не підпадають під визначення найменування місця походження, наведене у Лісабонській угоді, отже, на них не може бути застосовано "найменування походження". Не підпадають під охорону позначеннями "найменувань походження" й товари завдяки своїм або лише природним, або лише людським чинникам.

Однак названі товари підлягають охороні свого походження "географічними зазначеннями" відповідно до Угоди TRIPS.

Порівнюючи між собою визначені терміни "найменування походження" та "географічні зазначення", звернемо увагу на те, що "географічні зазначення" як вказівки географічного походження охоплюють ширший спектр товарів, ніж "найменування походження". Тобто всі "найменування походження" можна вважати "географічними зазначеннями", однак не всі "географічні зазначення" будуть "найменуваннями походження".

Порівнюючи ж між собою такі терміни як "зазначення походження", "найменування походження" та "географічні зазначення", слід зазначити: більш загальним з-поміж них можна вважати "зазначення походження". Він може включати як "географічне зазначення", так і "найменування походження" [71, 368]. Так, "зазначення походження" лише вимагає, щоб відповідний продукт походив із відповідного географічного місця. Тобто в загальному значенні термін "зазначення походження" може бути застосований і для "найменувань походження", і для "географічних зазначень".

Проте є "зазначення походження", що не підпадають під визначення "найменувань походження" Лісабонської угоди, зокрема зазначення походження, які застосовуються на товарах без певної якості та характеристик, зумовлених взаємодією природних та людських факторів у даному географічному регіоні.

Також існують "зазначення походження", що не можуть бути віднесені до "географічних зазначень", визначених в Угоді TRIPS, а саме зазначення походження, застосовувані на звичайних товарах без специфічної якості, характеристик чи репутації.

Водночас аналіз законодавства різних країн засвідчив: ситуація щодо застосування у відповідному законодавстві таких термінів як "зазначення походження", "найменування походження", "географічне зазначення" дещо неоднозначна. Ще більш неоднозначною є ситуація щодо концепцій охорони відповідних зазначень про географічне походження у різних країнах.

Загалом охорона зазначень походження та найменувань походження на національному рівні зарубіжних країн характеризується різноманітністю правових концепцій. Крім того, кожна окрема концепція правової охорони зазначень та найменувань походження товарів розвивалась відповідно до національної правової традиції. Звичайно ж, значний вплив на розвиток національного законодавства мали як умови історичного та економічного розвитку певної країни, так і наявність певних товарів з відповідними характеристиками, що залежали від їх географічного походження.

РОЗДІЛ 2. СУБ'ЄКТИ ТА ОБ'ЄКТИ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ

2.1 Суб'єкти права інтелектуальної власності на географічне зазначення походження товару

Суб'єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення походження товару згідно зі ст. 502 ЦК України [71] та ст. 9 Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" можуть бути (Додаток В):

1. фізичні або юридичні особи, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані з цим географічним місцем

2. асоціації споживачів;

3. установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць. [24].

Фізичними особами, які в заявленому географічному місці виробляють товар є як правило індивідуальні підприємці. Індивідуальні підприємці - це фізичні особи (громадяни України іноземні громадяни чи особи без громадянства) з повною цивільною дієздатністю, не обмежені законом в правоздатності, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, які безпосередньо здійснюють таку діяльність (виробляють продукцію, виконують роботи, надають послуги) і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями усім майном що належить їм на праві власності.

Правове становище індивідуальних підприємців визначається: ГК (ст. 128)[14], ЦК (статті 50-54)[71], законами: від 15 травня 2003 р. "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (статті 42-45)[21], від 14 травня 1992 р. (в ред. Закону від 30 червня 1999 р.) "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (ст. 47)[20] та ін.

Закон встановлює обмеження для певних категорій осіб щодо можливості здійснення ними підприємницької діяльності. Так, не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, посадових та службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, органів державної влади та управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств, а також інших осіб, уповноважених здійснювати функції держави. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здіснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.

Реєстрація індивідуальних підприємців здійснюється в загальному для суб'єктів підприємницької діяльності порядку, тобто відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (статті 42-45)[21].

Індивідуальний підприємець вправі здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, щодо якої законом не встановлено заборони для даної категорії суб'єктів, в тому числі в заявленому географічному місці виробляти товар.

Так, індивідуальні підприємці не вправі здійснювати такі види діяльності:

а) що становлять монополію держави: діяльність, пов'язана з обігом наркотичних речовин, прекурсорів, психотропних речовин, виготовлення та реалізація військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобування бурштину, охорона особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана із розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (за деякими винятками);

б) провадження яких передбачається законом у певній організаційній формі: ломбардні операції (державні підприємства чи повні товариства), страхова діяльність (господарські товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю), банківська діяльність (комерційні банки, що створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю чи кооперативного банку) та ін [10, 58].

Loading...

 
 

Цікаве