WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Право інтелектуальної власності на географічне зазначення - Курсова робота

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення - Курсова робота

Усе-таки в Паризькій конвенції відсутні пояснення стосовно "найменувань походження" взагалі та зокрема стосовно того, чи може цей термін підпадати під термін "зазначення походження" та якими особливостями вони відрізняються один від одного.

Термін "зазначення походження" застосовується також у Мадридській угоді [41], яка, до речі, також не містить установленого визначення терміна "зазначення походження". Однак ст. 1(1) її містить формулювання, що дає таке роз'яснення цього терміна:

"Усі товари, що містять оманливе, або таке, що може ввести в оману, зазначення, яким є одна з країн, до якої застосовується ця Угода, або місце, розташоване тут відповідно, прямо або непрямо вказане в якості країни або місця походження, будуть затримані при ввезенні в будь-яку із згаданих країн." [41]. Таке роз'яснення відповідає положенням ст. 10(2) Паризької конвенції.

Тобто зазначення походження може бути визначене як зазначення, яке відноситься до країни або місця в цій країні, які є країною або місцем походження товару відповідно. Важливо відмітити, що зазначення походження відноситься виключно до географічного походження продукту і жодним чином - до інших видів походження товарів, наприклад, виробника.

При цьому в Мадридській угоді, як і в Паризькій конвенції, не встановлено будь-яких вимог стосовно якості чи особливих характеристик товару, щодо якого використовується зазначення походження. Очевидно, таким зазначенням може бути: "вироблено в ..." ("made in ...") [41; 50].

Перше визначення терміна "найменування походження" на міжнародному рівні наведено в Лісабонській угоді про охорону найменувань походження товарів та їх міжнародну реєстрацію 1958 року (далі - Лісабонська угода) [81]. Ця угода встановлює міжнародну систему охорони найменувань походження, що вже мають правову охорону відповідно до національного законодавства її країн-учасниць.

Лісабонська угода так визначає найменування походження товару:

"Найменування походження" означає географічну назву країни, регіону, або місця, які слугують для визначення товарів, який звідти походить, якість та характеристики яких виключно або головним чином залежать від географічного середовища, включаючи природний та людський фактори." [81].

Відповідно до цього визначення "найменування походження" можна вважати спеціальним видом "зазначення походження", оскільки товар, для якого використовується найменування походження, повинен мати якість і характеристики, що виключно або головним чином залежать від його географічного походження та зумовлені природним і людським факторами.

Зрозуміло, що "найменування походження" не може застосовуватись для виробів промислового чи традиційного виробництва, особлива якість яких чи характеристики зумовлені виключно майстерністю виробників, розташованих у певному географічному регіоні. Однак до таких виробів може застосовуватись "зазначення походження" чи "географічне зазначення" (як у випадку "Swiss made" для швейцарських годинників). Не може застосовуватись поняття "найменування походження" і до продуктів виключно природного походження, специфічна якість та характеристики яких зумовлені лише впливом кліматичних умов або особливістю земної кори чи ґрунту, однак такі продукти можуть охоронятись "зазначеннями походження" чи "географічними зазначеннями ".

Наведені терміни застосовуються та визначені в міжнародних угодах, що їх адмініструє ВОІВ. При цьому особливої уваги заслуговує визначення "найменування походження", подане у Лісабонській угоді й відповідним чином визначене і в законах зарубіжних країн, які застосовують правову охорону цього виду об'єкту інтелектуальної власності. Вважаємо, що приведення законодавства України у відповідність до зазначеного положення Лісабонської угоди сприятиме його гармонізації.

Відомо, що розвиток продуктивних сил останніх десятиліть XX століття призвів до їх консолідації та міжнародної інтеграції на нових політичних та економічних рівнях. Зазначені фактори, в свою чергу, сприяли подальшому розвитку законодавства у сфері інтелектуальної власності та охорони зазначень походження товарів зокрема. Глобалізація призвела до утворення економічних та політичних союзів, у рамках яких було започатковано відповідну регіональну та міжнародну охорону об'єктів інтелектуальної власності із урахуванням існуючих економічних умов.

При цьому особливого значення набули товари сільськогосподарського виробництва та харчові продукти. Якість та певні характеристики їх, як правило, залежать від природних і людських факторів, їх окремого або сукупного впливу.

Порівняно новий термін "географічне зазначення" ("Geographical Indication") на міжнародному рівні вперше з'явився у Регламенті Ради ЄЕС "Про охорону географічних зазначень та найменувань походження для сільськогосподарських та харчових продуктів" № 2081/92 від 1992 року (далі - Регламент ради ЄЕС) [59].

Відповідно до цього документа географічне зазначення визначено так:

"географічне зазначення": означає назву регіону, специфічного місця або, у виняткових випадках, країни, що використовуються для позначення сільськогосподарських або харчових продуктів:

  • які походять із цього регіону, специфічного місця або країни, і

  • які мають специфічну якість, репутацію або інші характеристики, визначені цим географічним походженням і виробництво та/або переробка і/або підготовка яких має місце у визначеному географічному районі." [59].

Отже, Регламент Ради ЄЕС визначив термін "географічне зазначення" як відповідну географічну назву, що слугує для позначення сільськогосподарських та харчових продуктів, які мають специфічну якість, репутацію або інші характеристики, визначені відповідним географічним походженням.

Водночас у Регламенті Ради ЄЕС "найменування походження" визначено так: „найменування походження": означає назву регіону, специфічного місця або, у виняткових випадках, країни, що використовуються для позначення сільськогосподарських або харчових продуктів:

  • які походять із цього регіону, специфічного місця або країни, і

  • якість або характеристики яких головним чином або виключно залежать від особливого географічного середовища з притаманними йому природним та людським факторами, і виробництво, переробка та підготовка яких відбувається у визначеному географічному районі." [59].

Очевидно, що таке визначення "найменування походження" відповідає наведеному в Лісабонській угоді.

Необхідно також зазначити, що Регламент ЄЕС допустив до визнання найменуваннями походження певні традиційні (історичні) географічні або навіть не географічні назви, що позначають сільськогосподарські або харчові продукти, на які поширюються відповідні умови та які походять із вказаного регіону або специфічного місця.

Порівняння наведених у документі визначень "найменування походження" та "географічного зазначення" виявило таку різницю між цими об'єктами:

  • на відміну від "якості або характеристик", що ними мають володіти позначені "найменуваннями походження" товари, для відповідних товарів, які позначаються "географічним зазначенням", вимагається лише одна з характеристик: специфічна якість, репутація або інші характеристики;

  • якщо для "найменувань походження" вимагається виключна або головна залежність від природного та. людського факторів, зумовлених географічним середовищем – то для "географічного зазначення" достатньо лише, щоб певна характеристика відповідного товару визначалась його географічним походженням. Тобто, допускається залежність його специфічної якості, репутації, іншої характеристики або від природних, або від людських факторів.

Таким чином до поняття "географічне зазначення" висуваються менш суворі вимоги і вони можуть бути застосовані для ширшого кола товарів.

У 1994 р. у рамках Світової організації торгівлі (далі - COT) для забезпечення захисту прав інтелектуальної власності в умовах функціонування вільного переміщення товарів було укладено Угоду з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності ("Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights" - далі Угода TRIPS) [62].

Відповідні положення Угоди TRIPS встановлюють спеціальний режим охорони "географічних зазначень" для держав – членів COT.

При цьому Угода TRIPS дає дещо інше визначення "географічного зазначення", ніж наведене у Регламенті Ради ЄЕС. Зокрема, ст. 22.1 встановлено:

„Географічними зазначеннями є зазначення, що ідентифікують товар як такий, що походить з території члена [COT], чи регіону або місцевості на цій території, де певна якість, репутація або інша характеристика товару є головним чином визначені своїм географічним походженням." [62].

Звичайно, що це визначення в основному збігається із визначенням "географічного зазначення", наведеним у Регламенті Ради ЄЕС, проте відмінне від нього в тому, що:

по-перше, Угода TRIPS до відповідних товарів, що можуть позначатись "географічними зазначеннями", відносить будь-які товари, а не тільки сільськогосподарські та харчові продукти;

Loading...

 
 

Цікаве