WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Право інтелектуальної власності на географічне зазначення - Курсова робота

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення - Курсова робота

Правові гарантії свободи літературної, художньої, наукової і технічної творчості надалі були закріплені у ст. 54 Конституції України [1]. В цій самій статті визнається право кожного громадянина на результат своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Правові засади, пов'язані з інтелектуальною діяльністю, певною мірою визначаються також чинним ЦК України [6].

В Україні питання набуття, здійснення та захисту права інтелектуальної власності на географічні зазначення регулюються Главою 45 ЦК України від 16 січня 2003 року [6] та Законом України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" від 19 червня 1999 року [15]. Зокрема в ЦК України, ці питання визначаються ст.ст. 501 – 504 встановлюючи підстави набуття, суб'єктів та строки чинності права інтелектуальної власності на географічне зазначення [6].

Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" структурно складається з елементів, які визначають правову охорону зазначень походження товарів, порядок реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на його використання, права та обов'язки, що випливають із реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на його використання, порядок визнання недійсною та припинення правової охорони кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання цього зазначення, захист прав на використання зазначення походження товару та інше [15].

Закон містить декілька термінів, пов'язаних із сучасним поняттям терміна "географічне зазначення". Зокрема, термін "зазначення походження товару", що охоплює терміни "просте зазначення походження товару" та "кваліфіковане зазначення походження товару", який у свою чергу об'єднує терміни "назва місця походження товару" та "географічне зазначення походження товару". Відповідно до Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" просте зазначення походження товару – це будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару (наприклад, "Зроблено в Києві"), ним може бути і назва географічного місця, яку вживають як найменування товару або як складову частину його найменування [15]. Як уже зазначалося, кваліфіковане зазначення походження товару включає такі поняття, як "назва місця походження товару" і "географічне зазначення походження товару". Назва місця походження товару – це назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов із характерним для цього географічного місця людським фактором. Географічне зазначення походження товару – це назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, то походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, здебільшого зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора [49,с. 212].

Аналізуючи ЦК України, можна зазначити, що законодавець відмовляється від застосованого в Законі України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" розмаїття термінів і вводить новий термін – "географічне зазначення", не наводячи при цьому його визначення [6]. Враховуючи міжнародні норми, географічним зазначенням слід вважати позначення, яке ідентифікує товар як такий, що походить з території певного географічного місця (країни, регіону чи місцевості на території країни або іншого географічного об'єкта) та має певну якість, репутацію чи інші характеристики, суттєвою мірою зумовлені цим географічним місцем, включаючи природні умови чи людський фактор або їх поєднання [70,с.412].

Особливим видом географічного зазначення є назва місця походження товару, тобто назва географічного місця, яка використовується для позначення товару, який має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені цим географічним місцем, включаючи природні умови чи людський фактор або їх поєднання. З огляду на викладене, доцільно внести як термінологічні зміни до Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів", надавши чітке визначення терміна "географічне зазначення", так і зміни до норм цього закону по суті, що випливають із поняття "право інтелектуальної власності на географічне зазначення", надане в ЦК України.

Слід зазначити, що на виконання ст. 10 Закону України"Про охорону прав на зазначення походження товарів" було прийнято розпорядження Кабінету Міністрів України "Про спеціально уповноважені органи для визначення та контролю особливих властивостей та інших характеристик товарів" від 23.04.01 р. № 149-р [21], яким повноваження щодо визначення та контролю особливих властивостей, певних якостей та інших характеристик товарів було покладено (Додаток Б):

  • на Міністерство аграрної політики України – щодо товарів сільськогосподарського виробництва;

  • па Міністерство культури і мистецтв України – щодо виробів художніх народних промислів;

  • на Міністерство охорони здоров'я України – щодо продуктів харчування, продовольчої сировини та мінеральних природних вод;

  • на Державний комітет природних ресурсів України – щодо визначення меж географічних місць, з якими пов'язані особливі властивості, певні якості та інші характеристики товарів.

Після проведення експертизи заявки у разі прийняття Держдепартаментом рішення про державну реєстрацію права інтелектуальної власності на географічне зазначення відомості про особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару, а також про межі географічного місця, з яким ці характеристики пов'язані, вносять до відповідного Державного реєстру. Саме ці відомості визначають обсяг правової охорони цього географічного зазначення.

Необхідність у врегулюванні існуючих відносин стосовно зазначень походження товарів на міжнародному законодавчому рівні виникла тоді, коли особливі характеристики та якість відповідних товарів призвели до того, що недобросовісні "підприємці" намагалися скористатись їх репутацією та почали застосовувати відомі географічні позначення для товарів, які не мали відповідного походження.

У перших багатосторонніх угодах у сфері охорони об'єктів промислової власності, зокрема у Паризькій конвенції та у Мадридській угоді по недопущенню оманливих, або таких, що можуть ввести в оману, зазначень походження товарів 1891 року (далі - Мадридська угода) [28] на міжнародному рівні було закладено основи правової охорони "зазначень походження" та "найменувань походження" товарів.

Характерно, що Паризька конвенція не визначає певного правового режиму стосовно набуття охорони зазначеннями та найменуваннями походження, умов їх використання чи умов охорони одного й того ж зазначення походження чи найменування походження у різних країнах (зокрема винаходів, корисних моделей, товарних знаків чи промислових зразків) [50]. Не дає Паризька конвенція і визначень "зазначення походження" або "найменування походження".

Однак положення ст.ст. 9 та 10 Паризької конвенції встановлюють спеціальний режим захисту від використання продуктів, які мають неправильні, прямі чи непрямі, зазначення походження [50]. Зокрема, до таких продуктів може бути застосовано арешт при їх ввезенні до інших країн, у яких вони мають право на охорону, може бути застосовано заборону ввозу, арешт усередині країни чи інші релевантні засоби. Слід зазначити, що в тексті Паризької конвенції від 1883 року назване положення стосувалося лише неправильних "зазначень походження" у поєднанні з фіктивним чи не справжнім фірмовим найменуванням. Однак у подальших редакціях цієї конвенції зазначене положення було поширено також стосовно "істинності особи виробника, промисловця чи торговця" [50]. Зокрема в ст. 10(2) зазначено, що заінтересованою стороною стосовно застосування наведеного положення визнається будь-який виробник, промисловець чи торговець, який займається виробництвом, виготовленням чи збутом продукту і який розташований у місцевості, неправильно зазначеній як місце походження продукту, або в районі, де знаходиться ця місцевість, або в країні, неправильно зазначеній, чи в країні, де застосовується неправильна вказівка про походження [50].

Отже, Паризька конвенція хоч і не визначила певного правового режиму для найменувань та зазначень походження, проте вона, зокрема, встановила право на їх захист і дала пояснення "зазначення походження" як указівок на місцевість, район, де знаходиться ця місцевість, країну, що застосовуються в якості походження продукту.

Loading...

 
 

Цікаве