WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Право інтелектуальної власності на географічне зазначення - Курсова робота

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення - Курсова робота

Відповідно до ч.2 ст. 503 ЦК права інтелектуальної власності на географічне зазначення, що належать окремим суб'єктам права інтелектуальної власності на географічне зазначення, встановлюються законом.

Аналіз частини першої статті 503 ЦК України дає підстави зробити висновок, що вона містить виключний перелік прав інтелектуальної власності на географічне зазначення, не розкриваючи їх зміст. Більш повна інформація щодо дій суб'єктів права інтелектуальної власності на географічне зазначення, які розкривають зміст їх правомочностей, міститься в Законі України "Про охорону прав на зазначення походження товарів"[24].

Скажімо, право на визнання позначення товару географічним зазначенням означає право особи звернутися до компетентного державного органу (Держдепартамент) з заявою про визнання позначення товару географічним зазначенням.

Факт державної реєстрації права інтелектуальної власності на позначення товару як географічне зазначення слід розглядати як реалізацію права на визнання позначення товару географічним зазначенням. Права, що випливають із реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на його використання, діють від дати їх реєстрації.

Реєстрація права на використання кваліфікованого зазначення походження товару не обмежує прав інших осіб на реєстрацію їх прав на його використання. Обсяг правової охорони, що надається реєстрацією права на використання кваліфікованого зазначення походження товару, визначається занесеними до Реєстру і зафіксованими у свідоцтві характеристиками товару та межами географічного місця.

Власник свідоцтва має право:

а) використовувати зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару;

б) вживати заходів щодо заборони використання кваліфікованого зазначення походження товару особами, які не мають на це права;

в) вимагати від осіб, що порушили його права, припинення цих порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди у встановленому законом порядку.

Власник свідоцтва має право наносити поряд із кваліфікованим зазначенням походження товару попереджувальне маркування для інформації про те, що це зазначення зареєстровано в Україні.

Власник свідоцтва не має права:

а) видавати ліцензію на використання кваліфікованого зазначення походження товару;

б) забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано кваліфіковане зазначення походження товару та/або право на його використання.

Право на використання географічного зазначення, право інтелектуальної власності на яке вже зареєстровано, означає:

а) нанесення його на товар або на етикетку;

б) нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі;

в) запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар;

Право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання, включає право суб'єкта права інтелектуальної власності на географічне зазначення наносити поряд із географічним зазначенням попереджувальне маркування для інформації про те, що право інтелектуальної власності на це географічне зазначення зареєстровано в Україні. Це право передбачає можливість також вживати заходи щодо заборони неправомірного використання географічного зазначення особами, які не мають на це права та вимагати від осіб, які порушили його права, припинення цих порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди у встановленому законом порядку.

Для попереджувального маркування назви місця походження товару застосовується обведена овалом абревіатура (НМП). Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: "Зареєстрована в Україні назва місця походження товару".

Для попереджувального маркування географічного зазначення походження товару застосовується обведена овалом абревіатура (ГЗП). Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: "Зареєстроване в Україні географічне зазначення походження товару".

Частина друга статі 503 ЦК України передбачає можливість встановлення права інтелектуальної власності па географічне зазначення для окремих суб'єктів у інший, ніж передбачений коментованою статтею ЦК України, спосіб, тобто відповідно до закону. Водночас Закон України "Про охорону прав па зазначення походження товарів" не містить норм щодо особливостей набуття права інтелектуальної власності на географічне зазначення, які б пов'язувалися з особливостями суб'єктів цього права. Можна припустити, що законодавець мав на увазі ст. 10 цього закону, яка передбачає особливості щодо вимог до заявки на реєстрацію права інтелектуальної власності па зазначення походження товару в разі, якщо заявка на реєстрацію цього права подається до Держдепартаменту особами, що виробляють товар, для якого заявляється географічне зазначення. В цьому випадку подана заявка вважається одночасно і заявкою на реєстрацію права на використання цього географічного зазначення.

РОЗДІЛ 4

ЗАХИСТ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ

4.1 Міжнародна практика охорони прав інтелектуальної власності на географічне зазначення

Як уже зазначалося, у сфері охорони та захисту географічних зазначень на міжнародному рівні існує чотири основні міжнародні угоди: Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 року[50], Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, що вводять в оману, зазначень походження на товарах 1891 p.[41], Лісабонська угода про охорону найменувань місця походження товарів та їх міжнародну реєстрацію 1958 р.[81] та Угода TRIPS 1994 року[62].

Паризька конвенція, Мадридська та Лісабонська угоди були прийняті у рамках ВОІВ, Угода TRIPS - у рамках COT. Нині вони не втратили свою актуальність, хоча з прийняттям Угоди TRIPS сфери їх застосування змінилися. Як зазначає Людвіг Баеумер, характерною рисою для міжнародних угод, прийнятих у рамках ВОІВ, є те, що охорона та захист зазначень походження в них може бути двох видів [76, 12]. Перший становить охорона від використання зазначень походження для товарів, що не походять з географічної місцевості, на яку вказує зазначення, якщо таке використання вводить в оману споживачів. До другого виду відноситься охорона від використання зазначень походження для товарів, які не походять з географічної місцевості, на яку вказує зазначення, незалежно від того, чи вводить таке використання в оману споживачів[76, 14].

В Паризькій конвенції щодо охорони промислової власності 1883 р. у сфері охорони зазначень походження важливу роль відіграють положення ст. ст. 1, 9 та 10. Стаття 10 Конвенції безпосередньо стосується охорони зазначень походження[50]. Відповідно до неї:

"(70). Положення попередньої статті застосовуються у разі прямого або непрямого використання неправдивих зазначень щодо походження товарів або щодо справжньої особистості виробника, промисловця або торговця.

(Зацікавленою стороною, незалежно від того, являється нею фізична чи юридична особа, визнається будь-який виробник, промисловець або торговець, який займається виробництвом, виготовленням або збутом цього товару, що знаходиться у місцевості, на яку неправдиво вказує зазначення походження товару, або у районі, де знаходиться така місцевість, або у неправдиво вказаній країні, або у країні, де використовується неправдиве зазначення походження."

Отже, ст. 10 містить посилання на ст. 9 Конвенції, якою забезпечується охорона від використання неправдивих товарних знаків та фірмових найменувань. Згідно з цією статтею:

"(1). Будь-який товар, який незаконно позначений товарним знаком або фірмовим найменуванням, підлягає арешту при ввозі у ті країни Союзу, в яких такий знак або фірмове найменування мають право на законну охорону.

(2). Таким самим чином арешт накладається в країні, де було здійснено незаконне маркування, або у країнах, куди було ввезено товар.

(3). Арешт накладається у відповідності із внутрішнім законодавством кожної країни на вимогу прокуратури, або будь-якого іншого компетентного органу, або зацікавленої фізичної чи юридичної особи.

(4). Органи влади не зобов'язані накладати арешт у разі пропо зу товарів транзитом.

(5). Якщо законодавство країни не передбачає накладення арешту при ввозі, то арешт замінюється забороною ввозу або арештом усередині країни.

(6). Якщо законодавством країни не передбачається ані накладення арешту, ані заборона до ввозу, ані накладення арешту усередині країни, то до відповідної зміни такого законодавства ці міри замінюються такими діями та заходами, які законом даної країни забезпечують у подібних випадках права її громадян"[50].

Отже, Паризька конвенція поширює основні положення охорони та захисту від використання неправдивих товарних знаків та фірмових найменувань на зазначення походження. Різниця між товарними знаками та фірмовими найменуваннями, з одного боку, та зазначення ми походження, з іншого, полягає лише у тому, що у разі зазначень походження коло зацікавлених осіб є значно ширшим. Відповідно до ст. 10(2) будь-який виробник, який бере участь у виготовленні, виробництві товарів, на які вказує зазначення походження або найменування місця походження, має право протистояти використанню неправдивого зазначення.

Loading...

 
 

Цікаве