WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Права та обов’язки власника права інтелектуальної власності на торгівельну марку і географічні позначення - Курсова робота

Права та обов’язки власника права інтелектуальної власності на торгівельну марку і географічні позначення - Курсова робота

- наявність специфічних властивостей, особливої якості товару з цієї місцевості обумовлює його унікальність серед маси однорідних товарів, що походять з інших місцевостей;

- залежність специфічних властивостей товарів від природних умов та/або людського фактора, якими характеризується місцевість, з якої походить товар. Такі найменування місць походження товарів є найбільш стійкими [14].

Як зазначення місць походження товарів можуть бути використані позначення, що прямо вказують на певний географічний об'єкт, з якого походить товар. До категорії об'єктів промислової власності належать тільки такі, які були географічними зазначеннями від самого початку свого існування. Зазначення, які для певних видів товарів є родовими назвами, або такі, що сприймаються як фантазійні чи умовні, не є зазначеннями місця походження товарів. Таким чином, зазначення місця походження товарів не є просто найменуванням або символом, які мають відношення до географічного об'єкта, а є зазначенням, яке обов'язково пов'язано з конкретним географічним місцем виробництва товару. Незважаючи на те, що найменуванням місць походження товарів є географічні назви, останнім часом з'явилася тенденція до визнання в якості цього об'єкта зазначень, які хоч і ототожнюються з товарами, показники яких обумовлені географічним середовищем конкретної місцевості, географічними назвами не вважаються. Наприклад, "VUELTA ARRIBA", "PARTIDO" визнані як найменування місць походження для сигарет, сигар та тютюну з Куби, " Між двома морями " – для вина із Франції [19].

Найменування місця походження товару можна умовно поділити на декілька видів:

природні найменування місць походження товарів (сформувалися під впливом природних умов);

найменування місця походження товарів завжди пов'язане з конкретним місцем незалежно від виробника і тому не може розглядатися як засіб розрізнення однорідних товарів, які походять із одного місця та випускаються різними виробниками. Товарний знак насамперед відрізняє однорідні товари різних виробників;

найменування місця походження товару, окрім позначення місцевості походження товару, вказує на певну якість та інші характеристики товару. Товарний знак вказує виключно на належність певного товару відповідному виробнику;

реєстрація найменування місця походження товарів не дає виключного права на його використання. Це право має колективний характер. Товарний знак, як правило, реєструється на ім'я одного власника, що надає йому виключне право володіння, користування та розпорядження товарним знаком;

найменування місця походження товарів невід'ємне від місцевості, з якою воно пов'язане, тому право на його використання не може бути передане. Право на товарний знак може бути передане. Реєстрація найменувань місць походження товарів обумовлена насамперед наявністю особливостей та властивостей у відповідних товарів. Реєстрація товарного знака обумовлена властивостями, які має лише сам знак. Строк охорони найменувань місць походження товарів є необмеженим. Охорона товарного знака має певний строк, який може бути продовжений [17].

Певні елементи схожості між цими об'єктами дозволяють багатьом країнам відповідно до національного законодавства або існуючої практики використовувати найменування місць походження товарів як товарний знак або його частину. Однак у деяких країнах думка щодо цього питання протилежна і навіть існує рекомендація не допускати такого використання.

Як правило, включення найменування місця походження товару у товарний знак здійснюється тоді, коли в країні немає спеціального правового регулювання найменувань, або тоді, коли найменування місця походження не є головним у товарному знаку і його використання не завдає шкоди іншим користувачам.

Коли є декілька користувачів найменуванням місця походження товарів і виникає бажання зареєструвати його як елемент товарного знака, його можна зареєструвати як колективний товарний знак або сертифікаційний знак. Це дає рівні права всім виробникам і гарантує забезпечення уніфікованих вимог щодо якості товару [23].

Іноді на реєстрацію товарного знака подаються позначення, які є зазначенням походження товарів. У цьому випадку державні органи, які здійснюють реєстрацію, користуються такими принципами:

назва країни, області або району може бути зареєстрована як один з елементів товарного знака, але без виключного права власника товарного знака на використання таких географічних елементів;

найменування, які втратили географічний характер та ототожнюються споживачами з назвами виробів і включені до товарного знака, є загальними зазначеннями та елементами, які не підлягають охороні;

географічні зазначення, які розглядаються як фантазійні стосовно товарів, можуть бути товарним знаком або його елементом, який підлягає охороні;

у будь-якому випадку географічні зазначення не повинні вводити в оману споживачів відносно товару або його виробника [25].

Слід зазначити, що використання найменування місця походження товарів не перешкоджає позначенню продукції певного виробника товарним знаком, ці два види маркування можуть супроводжувати один і той самий товар, надаючи споживачам необхідну інформацію про нього.

Висновок

Наявність сучасної, міжнародної визнаної системи інтелектуальної власності є необхідним елементом для досягнення високого економічного та соціального розвитку будь - якої держави. Охорона інтелектуальної власності сприяє використанню та подальшому розвитку винахідницьких і творчих талантів та досягнень, підтримує та зберігає національний потенціал у сфері інтелектуальної діяльності та залучає інвестиції, стабілізуючи економічний стан, при якому як вітчизняні, так і зарубіжні інвестори можуть бути впевнені в тому, що їх права будуть поважати. Створення саме такої системи має особливе значення для України – країни зі значним науково-технічним та інтелектуальним потенціалом.

Відповідно до Конституції України, яка гарантує кожному громадянину свободу художньої, наукової і технічної творчості, наша незалежна держава послідовно створює свої власні механізми захисту інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, які виникають у зв`язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Поняття "інтелектуальна власність" виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва і літератури.

У 1967 році у Стокгольмі було підписано Конвенцію, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОВІ), якою визначено, що до інтелектуальної власності належать права на:

- літературні, художні та наукові твори;

- виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі;

- винаходи у сферах людської діяльності;

- наукові відкриття;

- промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;

- захист від недобросовісної конкуренції;

- усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.

Проблема застосування термінології у законодавстві кожної країни завжди є актуальною як показник досконалості юридичної техніки під час вироблення правових норм. На сьогоднішній день у законодавстві та практиці України вживаються різні терміни на позначення поняття "торговельної марки". Так, у правовій доктрині досі найбільш поширеним є термін "товарний знак" (який вживається і на позначення знака обслуговування), а також нормативно закріплені терміни "торговельна марка", "знак для товарів і послуг". Окрім того, у законодавстві фігурують терміни "товарний знак", "торговий знак", "логотип", у засобах масової інформації застосовується поняття "торгова марка" й усім нам відомий термін "бренд", який також часто використовується як синонім товарного знака.

Отож, із всього вище сказаного слід зробити такі висновки:

Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:

1) право на використання торговельної марки;

2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом.

Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення.


 
 

Цікаве

Загрузка...