WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Права людини - Курсова робота

Права людини - Курсова робота

Держава вживає певних заходів для забезпечення прав цієї категорії населення. У 1998 р. майже 3 млн. малозабезпечених громадян похилого віку отримали допомогу продуктами харчування, ліками, одягом, взуттям, паливом тощо. В 1999 р. таку допомогу отримали вже 3,26 млн. осіб на суму 130 млн. грн.

Стан дотримання права на пенсійне забезпечення. Конституцією України, законами України "Про пенсійне забезпечення", "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України", іншими нормативними актами гарантується соціальна захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, не нижчому за прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду її розмірів. Громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника, за вислугу років та в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами. Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі двосторонніх договорів з іншими державами.

Закон України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України" визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України – військовослужбовців Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Управління державної охорони, Служби безпеки України, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, осіб начальницького складу податкової міліції, осіб начальницького і рядового складу кримінально-виконавчої системи та членів їх сімей.

Як зазначалося, внаслідок процесу старіння населення в Україні за останні роки зросла кількість осіб пенсійного віку. З економічної точки зору пенсіонери не є утриманцями суспільства, оскільки кожне їх покоління залишає після себе більше, ніж воно спожило протягом трудового періоду. Проте нині склалася надзвичайно важка ситуація з їх пенсійним забезпеченням. Це сталося тому, що переважна частина державного "пенсійного капіталу" і особисті заощадження громадян похилого віку втрачені внаслідок невдалого реформування народного господарства у перехідний період. Середній розмір пенсії є нижчим від мінімальних потреб. А вимоги ст.48 Конституції України щодо достатнього життєвого рівня не наповнюються реальним змістом.

Важливою проблемою постає питання пенсійного забезпечення тих категорій пенсіонерів, які мають право на достроковий вихід на пенсію та пенсію у підвищеному розмірі. На даний час призначення пенсій здійснюється відповідно до 12 законодавчих актів і, як наслідок, виникають значні розбіжності між загальними пенсіями та пенсіями для державних службовців, народних депутатів, їх помічників-консультантів, суддів, працівників прокуратури, засобів масової інформації, наукових працівників. Звичайно, необхідно провадити диференціацію пенсій порівняно із середнім заробітком працівника, його трудовим внеском. Проте потрібні виважені підходи у цій делікатній сфері, із дотриманням принципів соціальної справедливості. Нормотворчий процес у цьому напрямі потребує прискорення.

Уповноважений з прав людини вважає, що реформування системи пенсійного забезпечення має бути спрямоване на встановлення і реалізацію єдиного критерію визначення пенсій на підставі трудового стажу громадян та страхових внесків. Ці положення мають бути закладені у законопроекти "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про недержавні пенсійні фонди", що знаходяться на розгляді у Верховній Раді.

На думку Уповноваженого, при підготовці цих законодавчих актів необхідно також вирішити питання уніфікації всіх видів допомог незахищеним категоріям населення, визначення підстав їх надання та джерела фінансування, встановлення контролю за цільовим використанням коштів. Мають бути встановлені механізми доплат малозабезпеченим громадянам, якщо середньомісячний сукупний дохід на особу менший від прожиткового мінімуму сім'ї.

Важливим кроком у виконанні соціальних програм може стати формування соціального бюджету держави, у розробці якого необхідно використати рекомендації Міжнародної організації праці.

Водночас розмірковуючи про права людини і громадянина, треба враховувати, що їх поділ на права людини і громадянина не має абсолютного значення, оскільки на підставі досягнення згоди між державами деякі громадянські (особисті) права можуть бути поширені на громадян іншої держави - суб'єктів, укладених між державами договорів.

Право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, встановлене за ст. 49 Конституції України, є продовженням і деталізацією ст. 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.

Життя і здоров'я людини – найвищі цінності. У сучасному світі вони є по суті інтегрованим показником розвитку суспільства. Проголошені у Загальній декларації прав людини, Конвенції ООН про права дитини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, інших міжнародних документах, вони знайшли закріплення на конституційному рівні у більшості цивілізованих країн світу.

Вимоги міжнародних стандартів знайшли відображення в Конституції України, у якій зазначено, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

19 листопада 1992 р. Верховна Рада України прийняла "Основи законодавства України про охорону здоров'я". Вони охоплюють найважливіші засади в галузі охорони здоров'я, визначають права і обов'язки громадян, встановлюють державні гарантії щодо юридичного захисту громадян, визнають політику світового співтовариства в галузі охорони здоров'я. Охорона здоров'я визначена пріоритетним напрямом діяльності суспільства та держави. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Сутність права громадян на охорону здоров'я визначається ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров'я, а саме, воно передбачає певний життєвий рівень. Тобто це надзвичайно об'ємне і комплексне поняття, для повноцінного здійснення якого необхідне державне фінансування відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, що розробляються і здійснюються Кабінетом Міністрів України.

Право на охорону здоров'я та медичну допомогу згідно з чинним законодавством має комплексний характер і передбачає:

– життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, які є необхідними для підтримання здоров'я людини;

– безпечне для життя і здоров'я людини довкілля та санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де вона проживає;

– безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

– кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я;

– достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх міру;

– участь в обговоренні проектів законодавчих актів та управлінні охороною здоров'я, проведенні громадської експертизи з цих питань,

– правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я, відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди та оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я;

– можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини тощо.

Більше того, держава забезпечити охопити громадян усіма видами медичного обслуговування: профілактичним, лікувально-діагностичним, реабілітаційним, протезно-ортопедичним, зубопротезним, доглядом за хворими, непрацездатними та інвалідами. До того ж у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно, а їх існуюча мережа не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Комплексний підхід до охорони здоров'я зумовлює також обов'язок держави дбати про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя.

Зазначимо, що в країнах Європи існують законодавчі акти, які регулюють права та обов'язки лікарів, пацієнтів, представників державних структур у галузі генної інженерії, репродуктивної медицини, лікування СНІДу, трансплантології. Ставши членом Ради Європи, Україна також зобов'язалась виконувати вимоги та рекомендації цієї інституції, які стосуються прав та свобод пацієнтів, етичного аспекту проведення медичних експериментів тощо.

Охорона здоров'я в Україні забезпечується державним фінансуванням відповідних програм, створенням умов для ефективної і доступної для всіх громадян медичної допомоги. Державні, комерційні, громадські або інші установи, організації, підприємства посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, інвалідам та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності тощо.

Loading...

 
 

Цікаве