WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Права людини - Курсова робота

Права людини - Курсова робота

Право на відпочинок, проголошене ст. 45 Конституції України, ст. 24 Загальної декларації прав людини, ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права. Воно деталізується Кодексом законів про працю України. Загалом під відпочинком розуміють час, вільний від виконання трудових обов'язків, що використовується працівником на власний розсуд. Це право забезпечується: наданням днів щотижневого відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки; встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв; скороченої тривалості роботи у нічний час. До того ж, намагаючись врегулювати найбільш важливі аспекти права відпочинку на законодавчому рівні, Конституція встановила, що максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші, маються на увазі найважливіші умови здійснення цього права визначаються законом.

2.2 СОЦІАЛЬНІ ПРАВА ТА СВОБОДИ ЛЮДИНИ.

Соціальні права і свободи - це можливості людини і громадянина щодо забезпечення належних соціальних умов життя. Цим і пояснюється їхнє значення. До системи соціальних прав і свобод Конституція України відносить: право на соціальний захист (ст. 46); право на житло (ст. 47); право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48); право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50); свободу шлюбу та рівності прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї (ст. 51); право рівності дітей у своїх правах (ст. 52).

Право громадян на соціальний захист, що передбачене ст. 46 Конституції України, передбачає: 1) право на забезпечення їх у разі повної, часткової (інвалідність) або тимчасової втратипрацездатності; 2) право на забезпечення їх у разі втрати годувальника; 3) право на забезпечення їх у разі безробіття з незалежних від них обставин; 4) право на забезпечення їх у старості; 5) право на забезпечення їх в інших випадках, передбачених законом.

Йдеться, насамперед, про Закон України "Про пенсійне забезпечення", який встановлює: пенсії за віком, з інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника, за вислугу років, а також соціальні пенсії, які призначаються і виплачуються непрацездатним громадянам за відсутності у них права на трудову пенсію. Слід зазначити також і Закон України "Про зайнятість населення", який визначає основи захисту населення від безробіття.

Право на соціальний захист гарантується: загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних і інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Щодо цього доцільно згадати основні положення Концепції соціального забезпечення населення України, яка схвалена постановою Верховної Ради України від 21 грудня 1993 р. і затверджує такі види соціального страхування: страхування на випадок безробіття; медичне страхування; страхування від нещасних випадків на виробництві; пенсійне страхування. Крім цього, Концепція передбачає виплату соціальної допомоги непрацездатним.

Конституція встановлює також, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, якщо вони є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожна людина має право на житло. Це право реалізується шляхом створення державою умов, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Для цього існують: державний житловий фонд; громадський житловий фонд; фонд житлово-будівельних кооперативів; індивідуальний житловий фонд.

Громадянам, які потребують соціального захисту (інваліди, ветерани, багатодітні), житло надається з державного і громадського житлового фонду, безоплатно або за доступну для них плату відповідно до Житлового кодексу України. Житло державного житлового фонду може бути приватизованим у порядку і на умовах, передбачених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Житлові права громадян охороняються законом. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло, регламентоване ст. 48 Конституції України. Воно оцінюється, насамперед, через одержувану ним заробітну плату - фіксовану винагороду, яку отримує працівник за виконану ним роботу, згідно з трудовим договором (контрактом). Заробітна плата і визначає життєвий рівень особи, а тому досить важливим є її до нарахування і виплати.

Так, згідно з Законом України "Про оплату праці" визначається мінімальна заробітна плата у розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості з розрахунку на працездатну особу. Водночас непрацездатним громадянам (інвалідам, пенсіонерам), сім'ям з дітьми, одиноким матерям тощо, надається державна допомога та пільги, що дає можливість піднести їхній життєвий рівень. Вдосконалення соціального захисту тих верств населення, які цього потребують - одна з найважливіших функцій демократичної, соціальної, правової держави.

Достатній рівень життя, що забезпечує свободу від бідності, є невід'ємним правом людини. На універсальному рівні це право знайшло відображення у Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації, Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок, Конвенції про права дитини та інших міжнародних документах.

В ст.48 Конституції України передбачено, що кожен громадянин України має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Це положення Основного Закону відтворює вимоги ст.25 Загальної декларації прав людини щодо забезпечення високої якості життя на засадах соціальної справедливості, досягнення гідного життєвого рівня. На жаль, це право в нашій державі сьогодні масово порушується.

Вимоги ст.46 Конституції України стосовно того, що "пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом", не виконуються.

При цьому слід наголосити, що прожитковий мінімум є вартісною величиною, достатньою лише для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я. Це набір продуктів харчування, а також мінімальний набір непродовольчих товарів та мінімальний набір послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб. Законом України "Про прожитковий мінімум", який прийнято 15 липня 1999 р., передбачено, що прожитковий мінімум визначається у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Прожитковий мінімум має застосовуватися не тільки як орієнтир рівня життя населення. Держава зобов'язана забезпечити умови досягнення рівнів прожиткового мінімуму для відповідних груп населення і передусім для найменш незахищених з них.

Дотримання права на соціальний захист – важлива складова загальної системи захисту населення, є невід'ємною ознакою цивілізованого суспільства. Згідно з Конституцією України суспільні відносини у цій сфері залежать від реалізації права громадян на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати ними працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості та в інших випадках, передбачених ст.46 Конституції України.

Дотримання чинного законодавства у сфері захисту соціальних прав громадян залишається гострою проблемою сьогодення. Лише для створення механізму впровадження в життя Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" необхідно розробити 69 нормативно-правових актів, внести зміни та доповнення до 11 законів України. На сьогодні прийнято лише 11 таких актів, а зміни внесено до двох законів. Практичне виконання закону фактично неможливе, оскільки видатки, яких вимагає зазначений закон, у бюджеті передбачаються лише у половинному обсязі. Внаслідок цього заборгованість із соціальних виплат інвалідам, установам і закладам, що їх обслуговують, непомірно зросла і становить близько 85 млн. грн. Проте посадові особи, відповідальні за виконання державної політики в цій сфері, ніякої відповідальності не несуть.

Фінансування витрат по захищених статтях Державного бюджету України та місцевих бюджетів, а також видатків на фінансування соціальних потреб інвалідів, на погашення заборгованості з регресних позовів та одноразової допомоги у зв'язку з втратою професійної працездатності шахтарям, гірникам підприємств підземного видобутку вугілля та залізної руди проводяться згідно з законом у першочерговому порядку та пропорційно по розпорядниках коштів відповідних бюджетів.

Дискримінація громадян похилого віку в галузі праці, охорони здоров'я, соціального забезпечення, користування житлом та в інших сферах забороняється, а посадові особи, які порушують ці гарантії, повинні притягуватися до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Loading...

 
 

Цікаве