WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Права і свободи особистості - Курсова робота

Права і свободи особистості - Курсова робота

Так само важливими є те, що усі права і волі рівною мірою кожній людині. І на думку Жана Леона де Аламбера "Справжня рівність громадян полягає в тому, що б всі однаково були підлеглі закону", а за словами Сенеки: "Рівність прав не в тім, що всі ними користуються, а в тім що вони всім надані". 13

Юридичні обов'язки особистості - це встановлення і гарантовані державою вимоги до правознавства людини, офіційна міра належного поводження. 14

Виконання обов'язків розглядається, як юридична й моральна підстава людини жадати від інших громадян, організації забезпечення його власних прав. Юридичні обов'язки підрозділяються на конституційні і на обов'язки, що виникають на основі норм поточного законодавства.

У Загальній декларації прав людини вказується: "Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливо вільний і повний розвиток його особистості".

Основний соціальний обов'язок людини - це необхідність певного її поводження, об'єктивно обумовленого конкретно-історичискими потребами існування інших людей, націй, народу, її соціальних груп і всього людства.

Класифікація основних соціальних обов'язків людини, збігається з класифікацією її основних прав: фізичні, особистісні, культурні, економічні, політичні.

    1. Історичний процес розвитку правового положення особистості

Сучасна постановка питання о правах людини опирається на багатий попередній досвід людства, і насамперед в області правових форм організації громадського життя людей, правового способу регуляції їхнього поводження.

Права людини - явище природно історичне. Це значить, що вони виникають і розвиваються на основі природної й соціальної сутності людини з урахуванням історичної динаміки суспільства, що постійно змінюються умов суспільства людського буття.

Простежуючи історію формування й еволюцію подань про права людини - від примітивних, органічних і не розвинених до сучасних, можна сказати, що ступінь і характер розвиненості прав і свобод особи визначається рівнем соціального розвитку права суспільства.

Початок антично-просвітительського підходу до людини пов'язане з творчістю давньогрецьких софістів. Знаменита формула Протагора "Міра всіх речей - людей, речей, що існують так, як вони існують, і не існують так, як вони існують" має величезні загальгуманістичні потенціали. Ряд софістів таких як Антифонт, Ликфон, Алкидам виступали з ідеєю природної рівності всіх людей - рівності по природі, по природному праву. Нерівність людей, включаючи і їхнього розподілу на вільних й рабів, трактувалося при цьому як слідство штучних людських установлень.

На новій основі ідею загальної рівності і волі людей незалежно від їхнього майнового положення, соціального походження, статусу, етнічної й державної приналежності проповідували представники раннього християнства. По Біблії людина – найцінніше із усього створеного Богом: "Я поставлю людину над усе чистого золота, і сина землі металу офирского" (іса. 7:29). А подання про рівність прав людини в християнстві було таким: "Якою мірою міряєте, такою відмірене буде вам".

Ключову роль у концепції прав людини грає, на думку В.В. Лазарєва поняття суб'єкта права розроблене в римській юрисдикції. Це поняття було виражено в конструкції юридичної особи.15 Римськими авторами був заснований і такий істотний аспект правової рівності, як загальність і єдність вимоги закону: "Під чинність закону мають підпадати всі". У феодальному суспільстві права людини стали визначатися його становою приналежністю.

Практичне вираження ідеї загальної рівності людей у стародавності було закріплено в таких актах як "вільності" що являло собою закріплення станових прав і воль. Разом з тим це був історично перспективний напрямок, що зробив вплив на формування конституцій і юридичних конструкцій прав і воль людини.

З погляду історії прав людини слід зазначити певний змістовний зв'язок у цепочці таких актів, як - англійський: Велика хартія вільностей (1215р.), Петиція про право (1628р.), Біль про права (1689р.); американські: Декларація прав Виргімі (1776р.), Декларація незалежності Сполучених Штатів Америки (1776р.), Конституція США (1787), Біль про права (1789-1791гг.); французькі: французька Декларація прав людини й громадянина (1789р.), Загальна декларація прав людини (1948р.), Пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966р.), Пакт про цивільні і політичні права (1966р.).

Нова раціоналістична теорія природного права була розроблена в працях Г. Грація, Б. Спинозы, Д. Локка, Ш. Монтеск'є, Т. Джефферсона і інших мислителів. Теоретичні подання про невідчужуваних, природних правах людини, ув'язані із вченням про поділ влади, зіграли свою роль у процесі констітуалізма і вплинули на державно-правову практику.

Таким чином, різні держави прийшли до визнання основних прав і воль людини по різному: через довгу, часом дуже грубу боротьбу між різними соціальними чинностями, класами, групами, політичними партіями, через зміну, усунення диктаторських, тоталітарних, імперських режимів і структур.

    1. Держава й правовий статус особистості

3.1. Співвідношення держави й особистості

Взаємини держави й особистості є показником ступеня демократизації будь-якого суспільного лада. Держава є посередником між особистістю і її волею, отже воля (не у всім, але багато в чому) залежить від характеру держави.

У державно-організаційному суспільстві в системі факторів, що визначають положення людини, саме державі належить важлива роль. Значення держави обумовлене її відносною незалежністю стосовно людини і суспільства, тими важелями вплив на суспільні відносини, якими вона монопольно розташовує.

Стійкий зв'язок людини з конкретною державою знаходить своє вираження в інституті громадянства. Суть громадянства виражається в наявності стійкого політико-правового зв'язку між окремою особистістю і державою. Стан у громадянстві є юридичною й морально-політичною підставою виконувати обов'язки громадянина, користуватися правами і волею, установленими державою для своїх громадян. З погляду відношення держави йіособистості М.Н. Марченко розглядає державу, як необхідні кошти узгодження інтересів різних соціальних груп, особистості, суспільства, як організація підлегла суспільними інтересами і контрольована суспільством. Людина, її основні права і волі розглядаються, кінцева мета втручання в громадське життя і одночасно є межею такого втручання. Ідеї гармонізації відносин особистості і держави знаходять вираження теорії і практиці правової держави.16

Характеру взаємини держави є найважливішим показником співвідношень суспільства в цілому, цілей і перспектив її розвитку. Неможливо зрозуміти сучасне суспільство і сучасну людину без вивчень різноманітних відносин людей з державою.

Поряд з тим, що держава проголошує права і волі, воно так само вважає й обмежує права і волі громадян.

Позбавлення права, як міра юридичної відповідальності не може бути застосовна інакше як на підставі їх у порядку, установленим законодавством.

У теж час держава не тільки формулює права й обов'язки особистості, але й несе свої обов'язки, крім того, держава повинна захищати проголошені нею права й обов'язки від порушень.

Людина повинна брати активну участь у виборах важливих державних відносинах і їхній реалізації це випливає з гуманістичних, природних правовідносин держави і укладає в собі ті норми, які укладає справжня демократія. Основною перевагою демократії є те, що вона в стані враховувати об'єктивний склад воль громадян, також вона в стані визнавати

правовий статус людини, що диктується правовою природою суспільних відносин.

Всі сучасні держави в залежності стану притримування основних прав і воль людини можна розділити на: диктаторські; ті які декларують права і волю; ті які дійсно дотримуються повагою прав і воль людини.

3.2. Юридичний механізм забезпечення прав і воль людини

Основними гарантіями прав і воль людини є національна законодавство і сама держава, на території, якої проживає дана особистість. Про це свідчать процедури міжнародного право захисту: особистість може реалізувати своє право на міжнародний захист тільки в тому випадку, якщо вона вичерпала всі внутрідержавні способи, але користуватися таким правом можуть громадяни не кожної держави, а тільки тої, котра визнала юрисдикцію відповідних міжнародних органів. Звідси і випливає необхідність наявність юридичного право забезпечення людини, що повинна існувати в будь-якій державі.

Loading...

 
 

Цікаве