WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Постанови суду першої інстанії - Курсова робота

Постанови суду першої інстанії - Курсова робота

Набрання чинності рішенням суду

Властивість судового рішення як акта правосуддя залежить від набрання ним чинності (законної сили). Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження або апеляційне подання. В разі подачі апеляційної скарги рішення набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції (ст. 231 ЦПК).

Статті 231, 317, 347 ЦПК в редакції Закону України від 21 червня 2001 р. "Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України" включили в термінологічний обіг поняття "набрання чинності рішенням суду". Категорія "набрання рішенням законної сили" включена до змісту статей ЦПК: 14, 31, 32, п. З ст. 136, п. З ст. 224, п. З ст. 225, 243, 24324, 260,2655, 270, 343,347,347, інших норм законодавства України. Вона включена до змісту міжнародних конвенцій і двосторонніх договорів з участю України про взаємну допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах, про визнання і виконання рішень суду. Тому заміна поняття "набрання рішенням законної сили" на "набрання чинності рішенням" може створити труднощі і перешкоди в їх виконанні.

Поняття "набрання рішенням законної сили" точніше передає сутність цього процесуального правового явища, ніж "набрання чинності". У підручнику ці поняття вживаються так, як вони визначені в нормативному порядку.

Рішення судів у справах, що виникають з виборчих і адміністративно-правових відносин: по скаргах на неправильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі (ст. 243 ЦПК); по скаргах на рішення і дії територіальної, окружної (територіальної) виборчої комісії по виборах депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад і заявах про скасування рішень виборчої комісії (ст. 243 ЦПК); по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, територіальної, дільничної виборчої комісії по виборах Президента України та заявах про скасування реєстрації кандидатом у Президенти України (ст. 243 ЦПК); по скаргах, заявах на рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій по виборах народних депутатів України (ст. 243 ЦПК); по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії (ст. 243 ЦПК); по скаргах на дії органів і посадових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень (ст. 248 ЦПК) — не підлягають апеляційному оскарженню і набирають законної сили негайно після їх проголошення.

Поняття законної сили судового рішення в теорії цивільного процесу визначається по-різному: воно зрівнюється із законом для даного конкретного випадку, вступає в специфічну дію (викликає правові наслідки, стає загальнообов'язковим.

Зрівнянням законної сили судового рішення із законом підкреслюється його авторитет, але не розкривається її суть. Закон сам піддягає захисту тоді, коли рішення суду є знаряддям, спрямованим на захист закону. Розкриттям законна сила судового рішення через правові дії не враховується, що воно діє ще до набрання ним такої сили (ч. 1 ст. 213, ч. 4 ст. 136 ЦПК).

Визначенням законної сили рішення через загальнообов'язковість ігнорується його відмінність від інших актів органів держави, які теж є загальнообов'язковими, а також і те, що загальнообов'язковість забезпечується не тільки примусовою силою держави, а й авторитетністю суду, моральними та іншими факторами.

Законна сила судового рішення означає набуття ним властивостей акта правосуддя, спрямованого на виконання завдань цивільного судочинства; на захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян і організацій, на зміцнення законності і правопорядку та виховання громадян, посадових і службових осіб в дусі неухильного виконання Конституції, законів України та поважання правил співжиття, честі і гідності людини. Властивість судового рішення, що набрало законної сили, виявляється в правових наслідках, які воно викликає, їх характер в юридичній літературі визначається по-різному. Насамперед, з набранням законної сили рішення стає ефективним — набуває властивість викликати певні результати. Результативність його ґрунтується на авторитетності і загальнообов'язковості

Авторитетність судового рішення, що набрало законної сили, ґрунтується на авторитеті закону, який застосовується ним до конкретних правовідносин: на об'єктивній істині, що розкриває дійсні взаємовідносини сторін, їх права і обов'язки; на авторитеті суду, як органу держави, котрий здійснює правосуддя; на демократичній цивільній процесуальній формі розгляду і вирішення справи. Авторитетність судового рішення забезпечується його правоохоронним, запобіжним і виховним впливом.

Загальнообов'язковість забезпечує впровадження в життя положень рішення. Набравши законної сили, воно обов'язкове для всіх установ, підприємств і організацій, посадових осіб і громадян та підлягає виконанню на всій території України (ст. 124 Конституції, ст. 14 ЦПК).

Загальнообов'язковість виявляється в таких результатах як стабільність і реалізованість.

Стабільність — надання судовому рішенні, що набрало законної сили, такого гарантованого правового режиму, який: а) встановлює неможливість його оскарження з боку заінтересованих осіб і зміну судом, котрий його постановив; б) підкреслює завершеність у розв'язанні рішенням конкретного правового питання; в) характеризує його стійкість. Стабільність забезпечується: незмінністю, неспростовністю, виключністю і преюдиціальністю. Незмінність рішення виникає до набрання ним законної сили і полягає в тому, що після його проголошення суд, який постановив рішення, не має права сам його скасувати або змінити (ст. 213 ЦПК).

Неспростовність рішення — неможливість апеляційного оскарження для сторін та інших осіб, які брали участь у справі, а для прокурора — неможливість внесення апеляційного подання (ч. 1 ст. 231, ст. 290 ЦПК).

Виключність — неможливість для сторін, інших осіб, які брали участь у справі, а також їх правонаступників заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав (ч. 1 ст. 231 ЦПК).

Преюдиціальність — обов'язковість фактів і правовідносин, встановлених рішенням суду в одній справі, при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті ж самі особи. Сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини (ст. 32, ч. 2 ст. 231 ЦПК).

Реалізованість характеризується як гарантована для захисту права можливість впровадження в життя фактів і правовідносин, визначених рішенням суду, що набрало законної сили. Реалізованість — це здійсненність судового рішення. В юридичній літературі здійсненність ототожнюється з можливістю примусового виконання рішень про присудження, тому не охоплює всіх способів реалізації і всіх видів судових рішень, що набрали законної сили.8

Здійсненність за своїм змістом поняття ширше. За нормами ЦПК реалізованість судових рішень забезпечується: добровільним виконанням; примусовим виконанням; обов'язком інших осіб сприяти виконанню (статті ЗО, 53 Закону "Про виконавче провадження"); обов'язком компетентних органів держави провести реєстрацію правового становища громадянина та його майна, встановленого рішенням суду (статті 260, 264,270, 275 ЦПК та ін.). Отже, здійсненність — це гарантована можливість добровільного і примусового виконання рішення суду, а також сприяння інших осіб у його виконанні.

Правова дія здійсненності в часі обмежена процесуальним строком давності примусового виконання рішення, не діє на рішення про стягнення періодичних платежів і про визнання (ст. 21 Закону "Про виконавче провадження"). Для інших наслідків законна сила рішення є безстроковою. Початок дії здійсненності різний: залежно від того, передбачається чи ні судовим рішенням негайне виконання. Здійсненність в розумінні дії в часі має й інші особливості. Коли суд використовує право під час постановлення рішення на відстрочку або розстрочку (ст. 204 ЦПК), то здійсненність виявляється пізніше інших правових наслідків загальнообов'язковості. Властивість дії здійсненності у цих випадках залежить від волі суду, в той час, коли дія всіх інших наслідків законної сили рішення судом не може бути змінена.

Законна сила рішення суду не безмежна, її дія має об'єктивні та суб'єктивні межі. Об'єктивні межі визначаються предметом судового розгляду. Відповідно до ч. 2 ст. 231 ЦПК ними є встановлені судом правовідносини і юридичні факти розглянутої справи. Висновки суду щодо правового питання, яке було передане на його розгляд, закріплюються в мотивувальній частині рішення. Встановлені судом дійсні правовідносини чи факти характеризуються неспростовністю і реалізованістю, які разом з резолютивною частиною набирають законної сили.

Те, що мотивувальна частина судового рішення набирає законної сили, підтверджується правилом ст. 203 ЦПК, яке зобов'язує суд наводити в рішенні обставини справи, що були ним встановлені і відповідні їм правовідносини (п. 6). А також зі ст. 231 ЦПК — про заборону оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, юридичні факти і правовідносини, які характеризуються преюдиціальністю — не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті ж самі особи (ч. 2 ст. 32 ЦПК). І факти, і правовідносини фіксуються в мотивувальній частині рішення (п. 6 ст. 203 ЦПК).

Loading...

 
 

Цікаве