WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Держава і право феодальної Англії - Реферат

Держава і право феодальної Англії - Реферат

окрім звичайної феодальної допомоги, і не змушувати їх виконувати повинності у більшому розмірі, ніж ті, що передбачені за звичаєм.
У хартії підтверджується право купців вільно виїздити і в'їздити в Англію, вести торгівлю без обмежень. Встановлювалась єдина міра і вага.
Вільним селянам було обіцяно не обтяжувати їх непосильними поборами, і не розоряти їх штрафами.
Особливої уваги заслуговує стаття 39 хартії, в якій стверджувалось: "Жодна вільна людина не буде затримана або ув'язнена, або позбавлена майна, або оголошена поза законом, або вигнана, або якимось іншим способом знедолена, і ми (король) не підемо на нього і не пошлемо на нього інакше, як тільки за законним вироком рівних йому (його перів) і за законами країни". Дослідники зауважують, що під поняттям "вільна людина" розумівся феодал, а принцип суду рівних - чисто феодальний принцип. Проте, у подальшому поняття "вільна людина" стало включати формально кожного вільного жителя Англії. Розширене тлумачення цієї статті поширило її дію під кінець XIII ст. на все населення Англії. Отже, дана стаття стала важливим фактором у розвитку англійського права.
У випадку порушення королем хартії, баронам було надано право вдаватись до силового примусу.
Союз баронів, лицарів, міщан і селян незабаром розпався. Але непомірні податкові вимоги короля Генріха IV (1216- 1272 pp.), пов'язані з його зовнішньою політикою, йогозловживання і притиснення, викликали нові зіткнення королівської влади з баронами. У 1258 р. барони скликали раду - парламент, який прийняв проект перебудови державного управління. Ці так звані "Оксфордські провізії" передавали управління Англією особам, що обиралися баронами. З 1295 р. у роботі парламента почали брати участь представники міст і графств.
Отже, під кінець XIII ст. в Англії виникає монархія, яка обмежується становим представництвом. З середини XIV ст. стани засідали окремо - виникає палата лордів (верхня палата) і палата громад (нижня палата).
Спочатку парламент не стільки брав участь у законотворчій діяльності, скільки порушував питання про видання королівською владою законів, бажаних для нього (подавав петицію). На початку XV ст. палата громад вирішила, що вона не лише клопочеться, але й дає згоду на видання закону. У подальшому клопотання парламента набули форми готових законопроектів, які король міг затвердити або відхилити. Так виникло право законодавчої ініціативи парламента.
Королівська влада прагнула до відновлення попереднього становища. Кульмінаційним пунктом боротьби королівської влади з парламентом було видання у 1539 р. статута такого змісту: "Віднині укази, видані королем за участю його ради, будуть мати таку ж обов'язкову силу, як і закони". Але у 1547 р. парламент відмінив цей статут. У подальшому конфлікти між королівською владою і парламентом загострювались.
У період завоювання англо-саксами Британії у них панувало звичаєве право. Роз'їздні королівські судді, здійснюючи судочинство, керувались місцевими звичаями, про які вони дізнавали через присяжних. Повертаючись у Вестмінстер - резиденцію вищих судів Англії, вони відбирали кращі у масі місцевих звичаїв. Тим-то практика королівських судів стає джерелом "загального права" Англії. Умотивовані судові рішення стали фіксуватись у збірниках судових протоколів, а щоб вони могли використовуватись для загального керівництва, їх заносили до "Щорічника", який видавався до середини XVI ст. Ці рішення також були джерелом англійського права. У період абсолютизму (XV- XVII ст.) визнання практики, за якою загальний принцип дії і застосування права, встановлений і визнаний одним із вищих судів, набуває значення прецедента, і всяка аналогічна справа мала вирішуватись з посиланням на нього.
Поява нових економічних і суспільних відносин вимагала швидкого вирішення судових справ. Тому з середини XIV ст. канцлер за дорученням короля починає розглядати скарги на рішення Вестмінстерських судів. Його рішення базувались на тому, що, на його думку, було "справедливим для даного випадку", тому-то такий суд стали називати "судом справедливості". Рішення лорда-канцлера мали також значення прецедента.
І, накінець, джерелом права були статути, які приймалися англійським парламентом. Ордонанси короля також були джерелом права. Певне значення для судової практики набули роботи відомих англійських юристів.
Початковою формою покарання за неправомірну шкоду у англо-саксів була кривава помста, а потім штраф. Панувала так звана об'єктивна відповідальність, яка охоплювала навіть випадкове спричинення шкоди або ж викликане самозахистом. Поступово під впливом церкві ідея об'єктивної відповідальності поступається місцем визнанню відповідальності особи, що вчинила дії тільки за наявності вини, тобто задуму або необережності.
У XVI ст. в англійському кримінальному праві остаточно складається трьохчленний поділ злочинів: зрада (трізн), тяжкі кримінальні злочини (фелонії), і менш тяжкі кримінальні злочини (місдімінор).
Окрім Вестмінстерських судів (суд королівської лави, суд загальних тяжб, суд скарбниці) і канцелярського суду у період абсолютизму з'являються надзвичайні суди (Зоряна палата) і судові ради у тих районах Англії, де часто порушувався громадський спокій. Судові ради підпо-рядковувались Таємній раді і мали вести боротьбу проти заколотників. Посилюється значення мирових суддів, до них включають і присяжних засідателів, які одержують право допитувати свідків і оцінювати докази у справі. Усі кримінальні справи розглядали роз'їздні або мирові судді. Метою покарання було устрашіння.
Loading...

 
 

Цікаве