WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Порівняльний аналіз політичного змісту буддизму та брахманізму, завдання і значення курсу історії вчень про державу і право - Курсова робота

Порівняльний аналіз політичного змісту буддизму та брахманізму, завдання і значення курсу історії вчень про державу і право - Курсова робота

Зміст:

1. Порівняльний аналіз політичного змісту буддизму та брахманізму

2. Завдання і значення курсу історії вчень про державу і право

Використана література

1. Порівняльний аналіз політичного змісту буддизму та брахманізму

Буддизм - сама древня з трьох світових релігій. Він "старше" християнства на п'ять століть, а іслам "молодше" його на цілих дванадцять сторіч. У суспільному житті, культурі, мистецтві багатьох азіатських країн буддизм зіграв роль не меншу, чим християнство в країнах Європи й Америки. Більше двох з половиною тисяч років тому її сповістив людям Шак'ямуні (пустельник із племені шак'єв). У будь-який присвяченій буддизму книзі ви знайдете засновану на релігійній традиції розповідь про життя мандрівного проповідника Сіддхартхі, прозваного Шак'ямуні і назвавшого себе Буддою (санскр. buddha), що означає "прояснений вищим знанням".

Після нескінченної безлічі перероджень, накопичуючи в кожнім з них чесноти, Будда з'явився на землю, для того щоб виконати рятівну місію - вказати живим істотам рятування від страждань. Він обрав для свого втілення образ царя Сіддхартхі зі знатного роду Готама (звідси його родове ім'я - Гаутама). Рід цей входив у плем'я шак'єв, що жило за 500 - 600 років до н.е. у долині Гангу, у середній його течії.

Як і боги інших релігій, Будда не міг з'явитися на землі, подібно іншим людям. Мати Сіддхархі - дружина правителя шак'єв Майя - побачила один раз у сні, що до в її бік увійшов білий слон. Через зазначений час вона народила дитину, що залишила її тіло також незвичайним шляхом - через пахву. Негайно виданий їм клич почули всі боги Всесвіту і зраділи приходу того, кому вдасться припинити страждання буття. Мудрець Асіта напророкував немовляті здійснення великого релігійного подвигу. Дитину назвали Сіддхартхою, що значить "виконавший своє призначення".

Вмер Будда, відповідно до легенди, у 80 років у Кушінагарі, що, як думають, відповідає нинішній Касиє, розташованій в східній частині штату Уттар Прадеш. Він ліг під деревом бодхі в "позу лева" (на правому боці, права рука під головою, ліва витягнута уздовж випрямлених ніг) і звернувся до тих, хто зібрався біля нього, ченців і мирян з наступними словами: "Тепер, о ченці, мені нема чого більше сказати вам, крім того, що все створене приречене на руйнування! Прагніть всіма силами до порятунку". Відхід Будди з життя буддисти називають "mahaparinirvana" - великим переходом у нірвану. Ця дата шанується так само, як і момент народження Будди і момент "прозріння", тому її називають "тричі святим днем".

Сучасна наука не дає однозначної відповіді на питання про історичність Будди. Однак багато дослідників вважають Шак'ямуні історичною особистістю. Але дотримуватись при цьому буддійській традиції, що вважає його одноособовим "засновником буддизму", немає основ. "Сучасний стан вивченості питання, - пише відомий український учений Г. Ф. Ільїн, - дозволяє вважати, що Будда як одноособовий творець відомого нам віровчення - особистість неісторична, тому що буддизм складався протягом багатьох століть, але Шак'ямуні - засновник буддійської чернечої громади (чи один з перших її засновників), проповідник, погляди і практична діяльність якого мали велике значення при виникненні буддійського віровчення, цілком міг існувати реально".

Виникнення буддизму було пов'язано з появою ряду здобутків, що ввійшли згодом до складу канонічного зводу буддизму - Тіпітакі; це слово позначає мовою палі "три посудини" (точніше три кошики). Тіпітака була кодифікована біля III в. Тексти Тіпітакі розділені на три частини - пітакі: Віная-пітака, Суттапітака й Абхідхармапітака. Віная-пітака присвячена переважно правилам поведінки ченців і порядкам у чернечих громадах. Центральну і найбільшу частину Тіпітакі складає Сутта-Ніпата. Вона містить величезну кількість оповідань про окремі епізоди життя Будди і його виречень по різних приводах. У третьому "кошику" – Абхідхармапітаке - полягають головним чином проповіді і повчання на етичні й абстрактно-філософські теми.

Брахманізм - етап розвитку релігійної думки в Індії (приблизно 8-2 ст. до н.е.), пов'язаний в основному з пізньоведійскою літературою (брахмани, араньяки, упанішади). Брахманізм може розглядатися як рання стадія індуїзму, головний зміст якої складається в переході від ведійскої міфології і політеїзму до ідеї єдиного бога-творця і потім — абстрактного абсолюту, основи і причини світу. Цей перехід починається вже в "Рігведе". У деяких гімнах, особливо пізніх, виражається незадоволеність архаїчною космогонією, робляться спроби знайти єдиного творця світу, бога, що поєднує в собі властивості і функції всіх богів і разом з тим переважаючого їх.

На цю роль у "Рігведе" висуваються різні фігури, найбільше чітко — богиня мови Вач, Вишвакарман (бог-ремісник, "Творець усього") і якась космічна людина Пуруша. Останні, по суті справи, ототожнені і названі Першим зародком вселеної або самим всесвітом. Один з гімнів (X.21) визначає як причину світу Праджапаті ("Владика істот"), фігура якого стає центральною в брахманах, текстах, присвячених опису і тлумаченню ведійського ритуалу. У них Праджапаті уподібнюється Золотому зародку (Хіраньягарбха) всесвіту і розуміється як утілення космічного жертвопринесення, що поєднує в собі і того, кому приноситься жертва, і її виконавця, і саму жертву. Розчленувавши себе, Праджапаті зі своїх частин діє світ і як би розчиняється в ньому, наділяючи його своєю силою. Така інтерпретація космогонічного акту, не пориваючи остаточно з міфологією, усе-таки далеко відходить від споконвічного ведійского міфу про боротьбу Індри з Вритрій. Без сумніву, вона відбиває ведійскі уявлення про жертвопринесення як аналогу створення світу і про величезну потенційну силу правильно виконаних ритуальних дій. Самі ці дії поступово здобувають усе більше значення, і ритуал, будучи спочатку лише засобом спілкування людей з богами і їхнім взаємним обміном благами, стає з часом інструментом магічного впливу на богів, підпорядкування їхній волі жреців. Укладена в ритуалі сила, що з'єднує його з космічними процесами, одержала назву "брахман" (від санскр. кореня "брах" — "рости", "розширюватися", "підтримувати"). Так раніше іменувався текст (мантра, заклинання, молитва), здатний уплинути на богів, і так стали іменувати жреців — знавців і виконавців ритуалу і священних текстів, тобто тих, хто володів брахманом. Вони утворили стан, або варну, духовних і інтелектуальних лідерів староіндійського суспільства, чий авторитет і високий соціальний статус стали в цей період непорушно міцними. Одним з головних занять брахманів-теоретиків стало осмислення паралелізму космосу і ритуалу, символічне трактування ритуальних дій і їхніх деталей. Міркування на ці теми були зосереджені, крім брахман, в араньяках, "лісових (книгах)", призначених для пустельників. У них переважає інтерес до чисто розумових операцій і з'являється ідея внутрішнього, ментального жертвопринесення (наприклад, подих —прана — осмислюється як "пранагніхотра" — "узливання у вогонь за допомогою подиху").

Паралельно розвивається ідея аскези як фактора жертвопринощення, намічена в брахманах, де Праджапаті робить акт утвору світу за допомогою тапаса, жару аскетичних подвигів. Концепція брахмана як космічної сили одержує остаточне оформлення в упанішадах. Брахман — безособова сутність, основа і причина світу. Він не може бути ні визначений, ні описаний позитивно, він, як говориться в "Брихадараньяка упанішада", — "не це, не те" ("неті, неті"). Інше найважливіше поняття в упанішадах — Атман, індивідуальний духовний початок у людині, його таємна суть. Хоча іноді цей початок асоціюється з праною, життєвим подихом, усе-таки переважає тенденція вважати Атман безтілесною, безособовою сутністю, тотожної Брахману (його називають також Творцем, Істиною, Чистим інтелектом). Ідея такої тотожності — центральна в упанішадах, і вища мудрість складається, відповідно до їх навчання, у її усвідомленні. Творців упанішад хвилювали й інші питання, зв'язані з людиною і його сутністю, його місцем у світі. Серед них — проблема життя і смерті, обговорення якої приводить до вироблення концепції перероджень. Висловлюється ідея, що втілення людини залежить від його знань, але перевага в цілому віддається точці зору, відповідно до якої утілення визначається діяннями (карма) людини в попереднім народженні.

Так оформляється настільки істотна для індуїзму (так само як буддизму і джайнізму) теорія карми. У зв'язку з нею розвиваєтьсяється і сформоване ще у Ведахах уявлення про два можливі шляхи людини після смерті. Ті, хто усвідомив тотожність Атмана і Брахмана, йдуть шляхом богів (деваяна) у світ вічного блаженства; ті ж, хто не знайшов щирого знання, йдуть по шляху предків (пітріяна), тобто знову і знову відроджуються в цьому світі. Досліджуючи природу людського "Я", автори упанішад чимало місця приділяють життєвому подиху (пране), носію принципу життя, що стає одним із проявів Атмана, а також проблемісну, що приводить до теорії трьох станів індивіда. Ці стани (пильнування, сон зі снами, сон без снів) являють собою стадії занурення в щире людське "Я". Остання означає стан повної нерозчленованості, абсолютного спокою, безособовості — тобто Атмана. Деякі пізні упанішади пропонують нетрадиційні способи досягнення істини, зокрема, роботу над тілом, чим закладається основа характерного для індуїзму навчання йоги. З'являється в упанішадах ідея особистого бога.

Loading...

 
 

Цікаве