WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Порівняльне державознавство - Курсова робота

Порівняльне державознавство - Курсова робота

Конфедерація – сама жорстка з форм міждержавних об`єднань, що існують в цей час. Крім конфедерації існують ще декілька форм такого об`єднання: співдружність і спілка.

Співдружність можна розуміти як аморфне, організаційне об`єднання держав, що характеризується наявністю загальних ознак, певною мірою однорідності.

Вищевказаними ознаками можуть бути економіка, право, мова тощо.

Спілка - це союз держав, створений на основі міждержавного договору.

4. Загальна характеристика політико-державного режиму

Політико-державний режим – це сукупність прийомів, методів та засобів, за допомогою яких здійснюється державна влада, за допомогою яких держава регулює відносини між людьми.

Політико-державний режим складається, щонайменше з трьох компонентів, що зберігають певну самостійність, автономність.

Перший компонент, що складає зміст поняття "політико-державний режим" – це права і свободи особи, пріоритетний тип її політико-правової культури, поведінки, свідомості і менталітету. Сутність політико-державного режиму визначається тим, що в державі є пріоритетного – права держави чи права особи, що з переліку прав, закріплених у Загальній декларації прав людини держава визнає, гарантує або обмежує.

Другий компонент змісту "політико-державний режим" має декілька вимірів, обумовлених рівнем і якістю соціально-економічного розвитку суспільства, принципу поділу влади, способом формування органів державної влади, кількістю правлячих суб'єктів, статусами партійної системи, політичної опозиції, ЗМІ, армії, поліції, церкви.

Третій компонент політико-державного режиму – це методи здійснення державної влади, способи врегулювання і розв'язування соціальних, політичних і правових конфліктів.

Виходячи зі сказаного, теорія держави і права виділяє декілька видів політико-державного режиму.

Найпоширенішою з них є розділ політико-державних режимів на демократичні та антидемократичні. Раніше до антидемократичних режимів належали тиранічні, які були засновані на одноособовому правлінні. При цьому влада тирана часто встановлювалася насильницьким шляхом, через захоплення влади та усуненням законної влади з допомогою державного перевороту. Тиранія була характерна для деяких полісів Еллади. Зараз на зміну тиранічному режиму прийшли інші різновиди антидемократичних режимів: авторитарний та тоталітарний.

Однак поділ політико-державних режимів на демократичні та антидемократичні є не дуже коректним. Насамперед тому, що у цьому випадку демократія стає ідеалом, а держава з так званим антидемократичним режимом одностайно вважається якоюсь "Імперією Зла". У цьому випадку поділ на демократичні та антидемократичні політико-державні режими веде до створення чорно-білих полюсів.

Інша класифікація політико-державного режиму пов`язана з відносинами між владою та народом, мірою свободи, що надана народу владою та перевагою вертикальних чи горизонтальних зв`язків у суспільстві. У цьому випадку виділяється ліберальний політико-державний режим. Для нього характерно те, що взаємовідносини між владою та народом характеризуються взаємною критикою. В той же час розширюється ступінь свободи, дозволяється все, крім насильницького повалення влади і, як наслідок, дозволено створення будь-яких організацій, крім тих, які прагнуть до насильницького повалення існуючого ладу. СРСР у період президентства М.С. Горбачова характеризувався саме як держава з ліберальним політико-державним режимом.

В цілому ж означена класифікація має певний інтерес, але найкращим є поділ політико-державних режимів залежно від особливостей взаємодії держави і громадянського суспільства, міри проникнення державної влади в інші сфери соціальної дійсності і приватне життя громадян на демократичні, авторитарні та тоталітарні.

5. Демократичний режим

Демократія – така форма організації і здійснення приналежної народу політичної влади, що заснована на рівноправній участі громадян у формуванні органів держави і контролі над їхньою діяльністю, на правозаконності і рівності громадян перед законом, на встановленні правом взаємної відповідальності держави й особистості.

Ознаки демократичного режиму:

Населення країни приймає участь у формуванні і здійсненні державної влади шляхом прямої (референдум й вибори) та представницької демократії (через обрані органи типу парламентських).

Рішення приймається більшістю з урахуванням інтересів меншості.

Існування громадянського суспільства з його розвиненою структурою.

Наявність правової держави.

Виборність та змінюваність центральних і місцевих органів державної влади, їхня підзвітність виборцям.

Гласність, свобода засобів масової інформації від цензури.

Леґітимність державної влади.

Діяльність "силових" структур (поліція, органи безпеки, армія тощо) реґламентується законом, знаходиться під демократичним контролем суспільства і використовується лише за прямим призначенням.

Домінують методи компромісу, переконання, узгодження, а методи примусу і насильства вкрай звужені.

У найважливіших сферах суспільного життя панує закон.

Реальна дія принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову.

Стосовно господарських суб'єктів і громадян діє принцип "дозволено все, що прямо не заборонено законом".

Політичний плюралізм.

Проголошуються і реально забезпечуються права і свободи людини і громадянина.

Передумови демократії:

Економічні.

Економічна свобода особи – демократія встановлюється, коли особа стає економічно незалежною від держави.

Рівність усіх форм власності і їхня однакова охорона і захист із боку держави – демократія настає, коли держава реально (а не на папері) охороняє і захищає всі форми власності.

Політичні – демократія настає, коли:

Народ реально визнається суб'єктом державної (політичної) влади.

Виникає реальна можливість громадян брати участь у формуванні органів державної влади і здійснювати контроль над їх діяльністю.

Ідеологічні – демократія можлива, коли у суспільстві є:

Плюралізм думок.

Свобода для засобів масової інформації.

Державно-правові – конституційне закріплення:

Прав і свобод людини і громадянина.

Принципу поділу влади.

Рівності всіх перед законом і судом.

Інших положень.

Щодо демократичних політико-державних режимів, то вони, як правило, принципом свого існування обирають гасло Великої Французької буржуазної революції "Свобода, рівність, братерство!". За цим гаслом вони поділяються на ліберальні та соціальні. До країн з ліберально-демократичним політико-державним режимом відносяться демократичні держави, які на перше місце ставлять свободу, у тому числі свободу підприємницької діяльності. Щодо соціал-демократичних політико-державних режимів, то тут на перше місце ставиться рівність, навіть якщо для цього потрібно обмежити свободу.

Соціальне призначення демократії виявляється в її функціях – основних напрямках її впливу на суспільні відносини з метою рішення завдань найбільш ефективної організації і функціонування органів державної влади.

Класифікація функцій:

З точки зору взаємодії держави і суспільства, політичної системи і держави.

Самоорганізація населення країни в єдину органічну цілісність, що виявляється в організаційних зв'язках між різними суб'єктами демократії.

Забезпечення плюралізму діяльності суб'єктів політичної системи, багатопартійності, що сприяє налагодженню нормальних зв'язків між державою й іншими суб'єктами демократії (політичними партіями, громадськими організаціями).

Забезпечення діяльності держави в напрямку більш оптимального служіння суспільству.

Виховання в громадян високої правової і політичної культури.

Власні функції демократії.

  1. Установча (конкурс, вибори).

  2. Оптимізація державних рішень (вивчення суспільної думки).

  3. Контроль (наприклад, над депутатами).

  4. Охорона (держава охороняє і захищає своїх громадян).

6. Авторитарний режим

Авторитарний режим (від лат. autoritas – абсолютна влада, вплив, наказ) визначається як політико-державний режим, у якому політична влада здійснюється конкретною особою (класом, партією, елітною групою тощо) за мінімальною участю народу.

Ознаки авторитарного політико-державного режиму:

  1. Автократизм (самовладдя) або невелика кількість носіїв влади. Ними можуть бути як одна людина (монарх, тиран, диктатор), так і група осіб, що здійснює політичне керівництво.

  2. Ігнорується принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову.

  3. Роль представницьких органів державної влади обмежена владним суб'єктом, хоча вони і можуть існувати.

  4. Суд виступає, по суті, допоміжним органом, разом із яким можуть використовуватися і позасудові органи.

  5. Зберігається часткова цензура, існує свого роду напівгласність.

  6. Відсутність єдиної ідеології.

  7. Права і свободи людини і громадянина, головним чином, проголошуються, але реально не забезпечуються в усій своїй повноті.

  8. Необмеженість влади, а також її непідконтрольність громадянам.

  9. Державна влада може здійснюватися за допомогою законів, але їх вона приймає за власним розсудом.

  10. Громадянина позбавлено гарантій безпеки у взаємовідносинах із державою.

  11. Реальна або потенційна опора на силу. Як правило, серед методів державного керівництва домінують командні, адміністративні.

  12. "Силові" структури суспільству практично не підконтрольні. Найчастіше вони використовуються в суто політичних цілях.

  13. Державна монополія на політику, недопущення реальної політичної опозиції і конкуренції.

  14. Відмова від повного тотального контролю над суспільством, як це спостерігається в умовах тоталітарного політико-державного режиму. Обмежене втручання або невтручання держави в неполітичні сфери (насамперед, в економіку).

  15. Звужена або зведена нанівець сфера дії принципу виборності державних органів і посадових осіб, підзвітності і підконтрольності їх населенню.

Loading...

 
 

Цікаве