WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Поняття, сутність і зміст права - Курсова робота

Поняття, сутність і зміст права - Курсова робота

1.2. Підходи до розуміння права

Визначення терміну "право" нерозривно пов'язане з праворозумінням. Праворозуміння – це "наукова категорія, яка відображає процес і результат цілеспрямованої розумової діяльності людини, яка вміщує в собі пізнання права, його оцінку і ставлення до нього як до цілісного соціального явища" (3, с.9).

Суб'єктом праворозуміння завжди є конкретна людина, не тільки юрист, а й будь-який громадянин, наділений мінімальним правовим світоглядом, який стикається з правовими проблемами у повсякденному житті і який має свій власний погляд на вирішення цих проблем. Він розуміє право так, як дозволяє йому його розум, світогляд відповідно до культурологічних і політичних особливостей суспільства й часу, в яких він живе.

Виходячи з цього, можемо сказати, що праворозуміння завжди є суб'єктивним, оригінальним, притаманним конкретній людині, хоча у певних прошарків, об'єднань людей ці погляди можуть співпадати.

На базі різних поглядів і підходів до права склалися різні правові школи і напрямки в дослідженні права. "Класичними" (за 6, с. 774) можна вважати три концепції праворозуміння:

1. Природно-правова (ідеологічна, аксіологічна). Погляди про природне право існували ще у Стародавній Греції і пов'язані з іменами Демокріта, Сократа, Платона. У 18 столітті ці погляди склалися у цілісне вчення. "Головна ідея школи – існування права як встановленого державою, так і діючого поза нею, поділу права на позитивне і природне. Але якщо позитивне право відбиває особливості місцевих умов окремих країн, то природні права... є для всіх людей невід'ємними і спільними. ...До них належить право на життя, право на особисту недоторканість, право на свободу пересування, право на власне майно і т. ін. ...Великого поширення в сучасних умовах набуло вчення Дж.Роулса, який розглядає право як засіб природного і справедливого розподілу суспільних благ на основі максимально можливої рівності" (2, с.175).

2. Нормативістська (та близька до неї концепція юридичного позитивізму) відносить право до нормативних систем суспільства. "Право розглядається як система правових норм (загальнообов'язкових правил поведінки), які формулюються у нормативно-правових актах і нерозривно пов'язані з державою" (4, с.119). Виголошується незалежність права від політики і взагалі від будь-яких позаправових проявів, в тому числі від такого поняття , як "справедливість". "Оцінюючи в цілому вчення нормативної школи права, слід наголосити на тому, що воно було ідеалістичним, дуже однобоким. Нормативна школа права намагалася обмежити кругозір юриста виключно правовими поняттями" (2, с.176).

3. Соціологічна. "Вихідна форма буття права – суспільні відносини; право – порядок суспільних відносин, що виявляється у діях і поведінці людей. Правом визнається його функціонування, "дія" у житті, у суспільних відносинах, що склалися і складаються... Тут його знаходить законодавець (і закріплює в нормативно-правових актах) або суд (і закріплює у формі судового прецеденту)" (6, с.252).

На ідеї об'єднання ідей трьох класичних шкіл (юридичний позитивізм, теорія природного права, соціологічна юриспруденція) заснована інтегральна (або комунікативна, примирлива) теорія права. На сьогодні це найбільш поширений підхід.

Вище розглянуто основні сучасні наукові концепції праворозуміння. Але існують і інші теорії права, зокрема: теологічна, історична, психологічна, реалістична, теорія солідаризму, інституціалізм, марксистсько-ленінська теорія права.

Психологічна теорія (представниками якої є Л. Петражицький, Г. Тард, Л. Кнапп та ін.) визнає правом конкретну психологічну реальність – правові емоції людини. Останні носять імперативно-атрибутивний характер і поділяються на:

  • переживання позитивного права, яке встановлене державою;

  • переживання інтуїтивного, особливого права.

Інтуїтивне право виступає регулятором поведінки людей, тому розглядається як реальне дієве право.

Багато років на території нашої держави панував марксистський підхід. "У юридичній науці СРСР в силу домінування вузько нормативного розуміння права воно визначалось як сукупність норм, встановлених чи санкціонованих державою, що тримаються на примусовій силі держави" (7, с.235). Визначальними рисами такого праворозуміння є "проголошення верховенства держави над правом, ототожнення права з законом, проголошення його повної залежності від держави..." (2, с. 179).

На зміну всепоглинаючому марксизму-ленінізму в науку прийшов інтегративний підхід - плюралізм теорій, концепцій, доктрин, вчень, що знайшло своє відповідне відображення і в правознавстві, що сьогодні характеризується різноманітністю підходів у визначенні сутності, змісту, форм існування права.

Наявність плюралістичного підходу до розуміння права об'єктивно зумовлена тим, що право тісно пов'язане з іншими соціальними явищами: державою, політикою, економікою, культурою суспільства. Кожен окремий випадок виявляє право з якогось одного боку, тому цілісна його характеристика можлива лише шляхом всебічного аналізу багатоманітних зв'язків права з соціальною дійсністю.

Всі ці підходи мають свої переваги і недоліки, "їх поява і розвиток обумовлені природним розвитком людського суспільства і засвідчують необхідність і соціальну цінність права в житті людей" (3, с. 15).

Отже, якщо узагальнити, то майже всі автори визначають право як сукупність визнаних у даному суспільстві і забезпечених офіційним захистом нормативів рівності та справедливості, що регулюють конфлікти і злагоду у людських взаємовідносинах.

На базі різних поглядів і підходів до права склалися різні правові школи і напрямки в дослідженні права. "Класичними" можна вважати три концепції праворозуміння: природно-правову, нормативістську і соціологічну. На ідеї об'єднання ідей трьох класичних шкіл заснована інтегральна теорія права, яка на сьогодні є найбільш поширеним підходом.

  1. Сутність права

2.1. Основні аспекти визначення сутності права

Сутність – це внутрішній зміст предмета, який виражається в єдності всіх його багатоманітних властивостей і відносин, це є сенсом, суттю явища, сукупністю елементів цілого.

Сутність права – це "внутрішній зміст права як регулятора суспільних відносин, який виражається в єдності загальносоціальних і вузько класових (групових) інтересів через формальне (державне) закріплення міри свободи, рівності та справедливості" (6, с. 255).

У сутності предмета, явища відображається їх внутрішній зміст, який знаходить свій вираз у єдності основних властивостей.

Звичайно, вивчення сутності права залежить від кута зору, під яким воно (право) розглядається. Більшість дослідників зосереджують увагу на одному важливому моменті сутності права – державній волі.

С.Лисенков, наприклад, стверджує, що визначення сутності права як важливого і складного явища у кінцевому підсумку полягає у визначенні його соціальної ролі.

Сучасний підхід до пізнання сутності права передбачає "врахування не тільки державної волі як такої, а й інших якостей та явищ, синтезованих сутністю: норм, функцій тощо. Сутність права взагалі не може бути розкрита однією категорією, її можна пізнати і виразити лише за допомогою системи категорій, що відтворюють дійсну природу та історію права" (7, с. 288).

Сутність права полягає в тому, що "воно є: 1) владним нормативним регулятором суспільних відносин і поведінки людей, узгодження їх інтересів, примирення конфліктів; 2) виразником міри свободи в суспільстві відповідно до рівня його соціально-економічного розвитку (в ідеалі ця міра свободи повинна бути справедливою та рівною)" (6, с. 255).

Відповідно поняття права охоплює дві сторони, що виражають його сутність:

  • регулятивно-компромісна: забезпечує порядок, соціальне примирення, соціальну стабільність (існує поза часом і поза простором);

  • ціннісно-нормативна: забезпечує свободу, справедливість, рівність (існує в часі і просторі).

У будь-якому суспільстві з формальної точки зору право виступає владним нормативним регулятором суспільних відносин. Головним призначенням права є забезпечення порядку в суспільстві з урахуванням інтересів різних соціальних прошарків і груп шляхом досягнення згоди і компромісу між ними. Право не могло б виконувати регулятивної і охоронної функцій, якби йому об'єктивно, за природою, не була надана якість узгодження інтересів особи, груп, станів, класів, держав. Саме через здійснення впливу на інтереси, через забезпечення їх упорядкування шляхом дозволів, заборон, зобов'язань виявляється сутність права як регулятора суспільних відносин. Проте регулювання – одна сторона сутності права, що забезпечує порядок, основою якого є впевненість у завтрашньому дні, безпека і надійність існування людини.

Інша сторона сутності права – якість правопорядку. Право – складова частина оцінного мислення, за допомогою якого люди і їх об'єднання самовизначаються в суспільстві, орієнтуються в конкретних ситуаціях, адаптуються до них чи, навпаки, намагаються їх змінити. Еталонами оцінного мислення є міра свободи, рівності, забезпечення справедливості як вищої мети. Будь-яка правова норма стає оцінкою типової повторюваної ситуації, зумовленої свідомою і вольовою поведінкою людей: чи відповідає ця ситуація свободі, справедливості, рівності. Оцінка передбачає вибір: якщо відповідає – значить, одержує підтримку і визнання в соціальній групі, суспільстві, оскільки сприяє встановленню правового порядку, через який забезпечується право і свобода. От чому інша сторона сутності права знаходиться в сфері оцінного мислення: встановлюється, наскільки в норми логічно перетворюються загальні абстрактні оцінки конкретних ситуацій, мірилом яких є свобода, справедливість, рівність. При цьому в нормах, як регуляторах суспільних відносин, свобода, рівність виражаються в тій мірі, у якій їх здійснення можливе за допомогою різноманітних юридичних засобів відповідно до справедливості.

Loading...

 
 

Цікаве