WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Поняття, предмет, метод, система, джерела, суб’єкти і зміст правовідносин по праву соціального забезпечення - Курсова робота

Поняття, предмет, метод, система, джерела, суб’єкти і зміст правовідносин по праву соціального забезпечення - Курсова робота

Поняття, предмет, метод, система, джерела, суб'єкти і зміст правовідносин по праву соціального забезпечення

В кожній промислово-розвиненій цивілізованій державі соціальне забезпечення займає важливе місце в системі гарантій здійснення прав і свобод громадян.

Термін "соціальна захищеність" вперше з'явився в США. В СРСР він виник в юридичній літературі в перші роки радянської влади. Офіційно термін "соціальне забезпечення" закріплено в міжнародному Пакті про економічні, соціальні та культурні права, ухваленому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р.

Ідея про право соціального забезпечення як певну систему правових норм виникла в СРСР в середині 50х років. Лише в 70х р.р. право соцзабезпечення як галузь права дістало визнання в юридичній науці й набуло статусу самостійної навчальної дисципліни у вищих юридичних навчальних закладах. Але ми в коледжі вивчаємо її в межах трудового права.

Після проголошення незалежності України розпочато створення системи соцзахисту населення. Закладаються основи правової і нормативної бази страхування, удосконалюються діючий порядок управління цими засобами.

Ця галузь права включає широку, внутрішньо узгоджену хоча і не кодифіковану, сукупність правових норм.

В ст. 46 Конституції України є термін "соціальний захист", який ширший терміну "соціального забезпечення".

Право соціального забезпеченняце система створюваних державою правових, економічних та організаційних засобів, направлених на компенсацію чи мінімізацію наслідків зміни матеріального чи соціального стану громадян, а також щільно пов'язані з ними процедурні відношення по установленню юридичних фактів і вирішенню спорів.

В коло громадських відносин, які охоплюються предметом права соціального забезпечення входять такі компоненти: загальне поняття соціального забезпечення, коло осіб, що забезпечуються, об'єм видів соціального забезпечення, рівень забезпечення, джерела фінансування, відносини, пов'язані з зобов'язанням держави і роботодавців по утриманню визначеного контингенту непрацездатних громадян та інші.

До них примикають і щільно пов'язані з ними відносини по здійсненню соціального страхування, формуванню і використанню Пенсійного фонду і Фондів соціального страхування, виплаті різних допомог сім'ям з дітьми, медичному і санаторно-курортному обслуговуванню громадян, наданню пільг і переваг ветеранам війни та праці за рахунок соціальних фондів.

Мета соціального забезпечення – забезпечити рівень життя непрацездатних громадян не нижче встановленого державою прожиткового мінімуму, Звідси і розбіжності в понятті предмета: одні теоретики включають в нього всі соціально-економічні відносини по відшкодуванню втраченого заробітку і забезпеченню потреб громадян з державного та громадських фондів, незалежно від їх результатів праці. Інші – тільки те, що пов'язане з забезпеченням непрацездатних, хворих і багатодітних сімей. Треті – лише обслуговування непрацездатних.

Крім того, предмет вивчає і фінансові джерела забезпечення непрацездатного населення – діяльність держави по створенню соціальних фондів і використання їх по цільовому призначенню.

Окрім предмета правового регулювання, ознакою диференціації галузей права, юридична наука визнає метод правового регулювання громадських відносин.

Метод права соціального забезпеченняце сукупність прийомів і способів, за допомогою яких регулюються громадські відносини, які складають предмет даної галузі права.

Розглянемо особливості метода права соціального забезпечення:

1. Поєднання централізованого, локального і індивідуального рівнів регулювання громадських відносин даної галузі і права.

Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (ст. 92, 46 Конституції).

На локальному рівні (в межах окремого ПОУ) в нецентралізованому порядку, за рахунок фінансових джерел власника дозволяються додаткові види соціального забезпечення з метою підвищення соціального захисту працівників конкретної організації. Такі умови можуть бути включені до колективного договору чи плану соціального розвитку ПОУ.

Індивідуальний рівень. Умови про надання додаткових пільг в сфері соціального забезпечення (пенсії, допомоги тощо) можуть бути передбачені в індивідуальному трудовому договорі працівника з роботодавцем. Крім того, кожен громадянин може укласти різні індивідуальні договори в сфері соціального забезпечення, з центром соціального обслуговування на надання послуг на дому; з недержавним пенсійним фондом про додаткове пенсійне забезпечення тощо.

2. Методу права соціального забезпечення притаманний специфічний порядок установлення прав і обов'язків суб'єктів – способи визначення змісту правовідносин (договірний, не договірний).

У більшості випадків для правовідносин в сфері соціального забезпечення характерний недоговірний порядок. Пояснюється це перевагою централізованого регулювання в даній сфері: види пенсій, допомог, компенсацій тощо, їх розміри, порядок призначення і надання визначаються державою і суб'єкти правовідносин не можуть ці норми змінювати.

Однак, права і обов'язки суб'єктів в цій галузі можуть установлюватись не тільки нормативним, але і договірним шляхом в межах конкретного ПОУ. По-перше, в колективному договорі можуть бути передбачені більш пільгові умови в порівнянні з діючим законодавством (надбавка до пенсії, достроковий вихід на пенсію тощо). По-друге, закріплення гарантій можливо в індивідуальному трудовому договорі (надання матеріальної допомоги у випадку уходу у відпустку, безкоштовне щорічне санаторно-курортне лікування, безкоштовні ліки у випадку захворювання тощо). При цьому, згідно ст. 9 КЗпПУ умови договорів, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України є недійсними. При більш пільговому забезпеченні дозволяється повна свобода сторін.

3. В праві соціального забезпечення відображена специфіка стану (взаємовідносин) суб'єктів правовідносин (координація, субординація). Традиційно в теорії права є два види взаємозв'язку між суб'єктами правовідносин: координація і субординація. При відносинах координації сторони рівні між собою, при відносинах субординації одна із сторін підкоряється іншій стороні, тобто це відносини влади – підлеглості.

Правовий статус суб'єктів права соціального забезпечення не вписується в класичні рамки про рівність чи підлеглість сторін. Учасники відносин по соціальному забезпеченню економічно нерівні, але адміністративно незалежні один від одного.

Крім того, майнові права і свобода вибору поведінки належать тільки фізичній особі, а майнові обов'язки покладені на державні органи. Тому відносини, які виникають між ними і фізичними особами при реалізації конституційного права на соцзабезпечення, можна назвати відносинами координації.

4. Специфіку методу правового регулювання відображає і характер правових норм – спосіб правового впливу на поведінку суб'єктів (імперативний, диспозитивний). Імперативному способу регулювання притаманний метод влади і підпорядкованості, (субординації), а диспозитивному – метод юридичної рівності (координації). Метод права соціального забезпечення використовує ці два методи в поєднанні з іншими способами – прийомами регулювання: дозволом, наказом, забороною.

Говорячи про систему права соціального забезпечення необхідно чітко розрізняти три різних поняття: система галузі права, система науки, система учбового курсу.

Система права соціального забезпечення як галузі права – це сукупність об'єктивно взаємопов'язаних правових інститутів і норм, розташованих у визначеній, науково обґрунтованій послідовності відповідно до специфіки відносин, що регулюються. Елементами даної галузі є: правова норма, підінститут, інститут, комплексний інститут, підгалузь.

Норма права є первинним компонентом системи, якій регулює поведінку учасників громадських відносин і складається із трьох елементів: диспозиції, гіпотези, санкції. Норми права, об'єднуючись по предметній ознаці, створюють інститути, підінститути і комплексні інститути.

Основними інститутами права соцзабезпечення є: трудовий стаж, пенсії, допомоги, пільги, соціальне обслуговування. Їх можна розділити на більш дрібні структурні одиниці – підінститути. Так, інститут допомог містить такі підінститути: допомоги громадянам, які мають дітей; допомоги по тимчасовій непрацездатності; допомога по безробіттю, допомога на поховання тощо. Інститут пенсій містить такі підінститути як: пенсії по державному пенсійному забезпеченню; пенсії по державному пенсійному страхуванню; недержавні пенсії.

В праві соціального забезпечення є і підгалузі: пенсійне право, право соціального обслуговування тощо.

Система науки права соціального забезпечення – це система наукових знань, поглядів, ідей про комплекс громадських явищ, які входять в сферу соціального забезпечення. Наука вивчає галузь як систему права, історію виникнення і перспективи розвитку галузі, науковий аналіз міжнародних правових норм, загальні закономірності і тенденції цієї галузі в інших державах, наслідки наукових досліджень. Предмет науки ширше предмета галузі.

Система учбового курсу – складається із трьох частин: загальної, особливої, спеціальної.

В загальній частині курсу вивчаються питання предмету, методу даної галузі права, правовідносини в галузі, принципи, система, суб'єкти і джерела права соціального забезпечення.

В особливій частині учбового курсу вивчаються окремі інститути: трудовий (страховий) стаж, пенсійне забезпечення, забезпечення допомагати, пільги, соціальне обслуговування тощо.

В спеціальній частині розглядаються питання міжнародно-правового регулювання правовідносин сфери соціального забезпечення, а також законодавство зарубіжних країн про соціальне забезпечення населення.

Loading...

 
 

Цікаве