WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Поняття, ознаки та особливості процесуального становища відповідача в цивільному судочинстві - Курсова робота

Поняття, ознаки та особливості процесуального становища відповідача в цивільному судочинстві - Курсова робота

Визнання позову - заявлена відповідачем згода з позовними вимогами, яка як правило, тягне за собою винесення рішення про задоволення позову. Мотивами визнання позову можуть бути необґрунтовані заперечення відповідача і переконання в справедливості вимог відповідача, повністю чи частково відмова відповідача від приналежного йому суб'єктивного права на користь позивача, небажання продовжувати спір.

Визнання позову відповідачем припиняє матеріально-правовий спір з позивачем, забезпечуючи позивачу виграш процесу.

Визнання позову буває різним по формі і змісту. По формі це: або окрема заява відповідача, підшивається до матеріалів справи, або запис в протоколі судового засіданні, затверджується підписом відповідача. По змісту воно може бути повним чи частковим.

При частковому визнанні позову матеріально-правовий спір зберігається в тій частині вимог позивача, яка відкидається відповідачем.

Просте визнання - згода з пред'явленим позовом без будь-яких застережень.

Суд вправі не прийняти визнання позову, якщо воно суперечить закону або порушує права і охоронювані інтереси інпшх осіб. Визнання позову оцінюється судом в сукупності зі всіма, наявними в справі матеріалами із врахуванням з'ясованих в судовому засіданні обставин справи. Процес у такому випадку не зупиняється, справа розглядається по суті з ухваленим рішення. В судовому рішенні повинна міститься оцінка визнання позову. Свою незгоду з визнанням позову суд повинен мотивувати.

Мирова угода — розпорядча дія сторін по взаємному врегулюванню матеріально-правового спору на взаємоприйнятних умовах І припинення розпочатої судом справи. Зустрічне волевиявлення сторін базується при цьому на взаємних поступках, оскільки вони самі визначають об'єм суб'єктивних прав. Мирову угоду можуть укладати сторони тих матеріально правових відносин, з приводу яких виник спір, що розглядається судом. Це й позивач, відповідач і треті особи, які мають самостійні вимоги на предмет спору.

Детальніше роз'яснення по питанню вирішення судом всіх моментів, пов'язаних з мировою угодою, подано в постанові № 10 Пленуму Верховного Суду СРСР від 1 грудня 1983 р.

Умови мирової угоди можуть бути викладені в окремому спільномудокументі сторін, адресованому суду. Ця згода підшивається до матеріалів,про що робиться відмітка в протоколі судового засідання. Якщо сторониукладають мирову угоду, знаходячись в залі судового засідання, умовизгоди заносяться в протокол судового засідання; позивач і відповідач повинніпідписати його. Суд чи суддя, що розглядає справу роз'яснює сторонамнаслідки укладення мирової угоди, про що також робиться запис в протоколі судового засідання.

Відмовляючи в визнанні мирової угоди, суд чи суддя постановляє ухвалу, в якій викладаються мотиви відмови. У цьому випадку справа повинна бути розглянута по суті з винесенням рішення. Справа по такому позову не може бути почата знову.[7]

  1. Права на подання та витребування доказів та участь у їх дослідженні - права сторін подати до суду свої пояснення, подавати письмові та речові докази (статті 27, 176 ЦПК України), вимагати залучення у справу свідків та призначення експертизи (статті 130, 143 ЦПК України). При розгляді справи - ставити питання один одному, свідкам, експертам (статті 180, 182, 189, 190 ЦПК України); знайомитись з письмовими та речовими доказами, брати участь у їх огляді на місці (140 ЦПК України). Відповідач має право знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та інших документів, що є у справі, подавати свої доводи, міркування та заперечення тощо (ст. 27 ЦПК України);

  2. Права, пов'язанні із залученням до справи усіх заінтересованих осіб - права вимагати від суду залучення до справи співучасників, третіх осіб, органи держави, органи місцевого самоврядування (статті 63, 45, 130 ЦПК України);

  3. Права, пов'язані із забезпеченням законного складу суду, об'єктивності розгляду справи І виконання судових постанов - права заявити клопотання про відводи суддів (ст. 20 ЦПК України), експертів, перекладача, спеціаліста і секретаря судового засідання (ст. 22 ЦПК України);

6. Права на участь у судових засіданнях по розгляду справи і уздійсненні окремих процесуальних дій у суді першої інстанції, у провадженнісправи в апеляційній і касаційній інстанціях та стадіях перегляду справи заново виявленими і винятковими обставинами (статті 130, 135, 158, 304, 333,

365 ЦПК України); на особисту участь і введення справи або за участю через представника (ст. 38 ЦПК України), на пояснення, заяви і виступи у суді рідною мовою і користування послугами перекладача (ст. 7 ЦПК України); на одержання виклику та повідомлення про участь у судовому засіданні чи виконанні окремих процесуальних дій (ст. 74 ЦПК України);

7. Інші права, що забезпечують захист у процесі по справі: вибір підсудності (статті ПО, 112 ЦПК України), забезпечення доказів і позову (статті 133, 151 ЦПК України), приєднання до апеляційної та касаційної скарги (статті 299, 329 ЦПК України), передання справи на вирішення третейського суду (ст. 17 ЦПК України) та ін.

Права можна також класифікувати залежно від змісту реалізованих у них принципів: диспозитивності, змагальності, державної мови судочинства, гласності, усності та ін.

Також на відповідача покладаються процесуальні обов'язки -спеціальні та загальні. Загальні полягають у добросовісному користуванні належними їм процесуальними правами (ст. 27 ЦПК України). Спеціальні - у виконанні певних процесуальних дій: повідомляти суд про зміну своєї адреси під час провадження справи (ст. 77 ЦПК України) тощо.

3. Заміна неналежного відповідача

У ході розгляду справи може виявитись, що позов пред'явлений не тією особою, якій належить право вимоги, чи не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, тобто встановлено, щопозивач не є уповноваженою чи відповідач не є правозобов'язаною особою, суб'єктом матеріальних правовідносин. У цьому випадку сторони можуть визнаватися неналежними.

Підстави для виникнення такого питання можуть бути різноманітні: зміна суб'єктивного переконання позивача, збільшення обсягу доказової інформації, додаткові правові консультації та ін. такі підстави у жодному разі не повинні наводитися судом (суддею), оскільки він має бути безстороннім і висловити свої міркування з приводу належності чи неналежності сторони тільки після розгляду справи по суті, в рішенні у справі. Цю позицію підтримав Пленум Верховного Суду України, який підкреслив, що відмова у прийнятті заяви за мотивами пред'явлення позову неналежними позивачами або до неналежних відповідачів неприпустима, оскільки визначає фактичне вирішення справи без дослідження її обставин (п. 2 постанови "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції" від 21 грудня 1990 р. №9).[14]

Цивільне процесуальне законодавство передбачає можливість без припинення провадження у справі здійснити заміну лише відповідача, якщо буде встановлено, що ця особа не несе обов'язку у справі. Його може бути замінено на особу, яка повинна відповідати за змістом матеріально-правової вимоги, що є предметом судового розгляду та вирішення. Цей інститут має назву заміни неналежного відповідача.

Встановивши під час розгляду справи, що позов пред'явлений не тією особою, якій належить право вимоги, суд не може її замінити. Така справа може бути припинена шляхом закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або ухваленням рішення суду про відмову у задоволенні позову.

Заміна неналежного відповідача - це процесуальна дія суду, яка оформлена ухвалою, щодо виведення із цивільного процесу неналежного відповідача і допущення (залучення) належної сторони, не припиняючи розгляду справи (ст. 33 ЦПК України).

При заміні неналежної сторони діють два основних правила:

  • по-перше, відповідач вважається неналежним тільки після того, як його виведено із процесу, а на його місце залучений належний відповідач. Це означає, що за будь-яких обставин, за усієї очевидності неналежності сторони до справи, яка розглядається судом, відповідач вважається неналежним із наділенням його усією повнотою процесуальних прав та обов'язків.

  • по-друге, заміна неналежного відповідача допускається за клопотанням позивача, оскільки він виступив ініціатором процесу, суб'єктом, який вимагає судового захисту. Згоди від відповідача на його заміну не вимагається, однак у літературі неодноразово порушувалось питання про те, що відповідачу може бути не все одно, чи продовжиться його участь у справі, чи ні. Адже витрати, понесені заміненим відповідачем, остатній може відшкодувати у судовому порядку за загальними правилами про заподіяння шкоди, що не гарантує оперативного та належного захисту прав від такої поведінки позивача, яка може мати характер зловживання правом.

Loading...

 
 

Цікаве