WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Поняття, види, структура, тлумачення та завдання закону про кримінальну відповідальність - Курсова робота

Поняття, види, структура, тлумачення та завдання закону про кримінальну відповідальність - Курсова робота

2. Структура закону про кримінальну відповідальність.

В структурі кримінального закону знаходять свій безпосередній прояв принципи кримінального права. В системі кримінального законодавства найбільш важливе принципове значення має поділ кримінального закону на дві частини: Загальну та Особливу. Обидві частини українського Кримінального кодексу являють собою органічну єдність, але разом з тим суттєво розрізняються за характером норм. Тому слід казати про окремо про систему Загальної частини та систему Особливої частини кримінального закону1.

В Загальній частині Кримінального кодексу визначаються принципи та загальні положення кримінального законодавства – завдання кримінального законодавства, підстави кримінальної відповідальності, дія кримінального закону в просторі та часі, поняття злочину, цілі покарання та його види, застосування покарання, звільнення від покарання, примусові заходи медичного та виховного характеру.

В Особливій частині вказуються конкретні суспільно небезпечні та карані за кримінальним законодавством діяння та визначається конкретна міра покарання за кожне діяння.

Статті Загальної частини кримінального закону не тільки визначають ті чи інші поняття чи інститути, але й приписують за певних умов компетентним установам, посадовим та іншим особам вчинити ті чи інші дії чи утриматися від них. Статті Загальної частини в єдності зі статтями Особливої частини також мають імперативний , а не декларативний, характер. Взагалі, в чинному кримінальному законодавстві не слід виділяти декотрі статті як декларативні, бо кожна стаття, включаючи й ті з них, котрі встановлюють принципи та завдання законодавства, містить конкретний припис.

Статті Загальної частини, котрі стосуються злочину, за окремими виключеннями, не відрізняються за змістом від статей Особливої частини (а саме від їх диспозицій). Вони в загальній (на відміну від диспозицій Особливої частини) формі визначають, що злочинними є лише діяння, скоєні осудними особами, вчинені умисно чи з необережності, вчинені за відсутності чи за наявності таких обставин, як крайня необхідність чи необхідна оборона. Вони визначають, що злочинним є як саме скоєння злочинного діяння, так і замах на нього та співучасть в його вчиненні та ін. Такий же загальний характер мають положення Загальної частини кримінального закону, котрі стосуються покарання, особливо його видів та застосування покарання.

Співвідношення Загальної та Особливої частин в сфері визначення злочину можна уявити як співвідношення загального та окремого при єдності змісту. Статті Загальної частини беруться на увагу кожний раз, коли мова йде про статтю особливої частини. В цьому відношенні Загальна частина кримінального права суттєво відрізняється від Основних положень цивільного права. Це пояснюється різноманіттям тих відносин, котрі регулює цивільне право, та строго обмеженим характером сфери, котра відводиться для кримінального права. І Загальна, і Особлива частини в основному стосуються одного предмету: визначення злочину та встановлення за нього покарання. Тому вони і являють собою нерозривне єдине ціле.

Загальним принципом кримінального права являється положення про те, що дія всіх норм Загальної частини Кримінального кодексу розповсюджується і на всі статті Особливої частини1. Тому не можна окремі розділи Особливої частини включать до однієї групи з розділами Загальної частини.

Єдність Загальної та Особливої частин зовсім не означає їх тотожності та знищення відмінностей між ними.

Загальна та Особлива частини складаються з розділів, кожен з яких, в свою чергу, складається зі статей. Загальна частина складається з 15 розділів, кожен з котрих має відповідну назву: Загальні положення; Закон про кримінальну відповідальність; Злочин, його види та стадії; Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину); Вина та її форми; Співучасть у злочині; Повторність, сукупність та рецидив злочинів; Обставини, що виключають злочинність діяння; Звільнення від кримінальної відповідальності; Покарання та його види; Призначення покарання; Звільнення від покарання та його відбування; Судимість; Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування; Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Особлива частина розділена на 20 розділів, назви кожного з котрих відображає умовно об'єднану в ньому групу злочинів, об'єднаних між собою за родовим об'єктом посягання. Система Особливої частини кримінального права відображає відносини сучасного суспільства. В основу системи норм Особливої частини Кримінального кодексу покладено характер злочинів, тобто характерні риси їх суспільної небезпечності. Для сучасного українського кримінального права являється неприйнятним класифікація злочинів за тяжкістю покарання. Оскільки кримінальне право виходить з поняття злочину, а не покарання як первинного, санкція не може являтися підставою поділу норм Особливої частини. В основу поділу Особливої частини на розділи в Кримінальному кодексі та науці кримінального права покладено, за загальним правилом, об'єкт злочину, точніше, родовий об'єкт злочину, тобто об'єкт, однаковий для значної групи злочинів, котрі характеризуються схожими рисами, суспільною небезпекою.

Поділ за родовим об'єктом доповнюється виділенням декотрих груп злочинів по суб'єкту злочину та іншим підставам (військові злочини).

При визначенні родового об'єкта посягання українське законодавство виходе не з абстрактних логічних понять, а з реальних суспільних відносин. Якщо зростає значення якої-небудь галузі суспільних відносин та якщо ця обставина знаходить свій прояв і в посиленні її кримінально-правової охорони, наприклад, у введенні нових кримінально-правових норм, то можливе виділення нової великої групи злочинів, котрі посягають на данні суспільні відносини, зі створенням нового розділу Особливої частини. З іншого боку, коли виявляється недоцільність подальшого існування якого-небудь розділу, то норми, які в ній містяться, відносяться до інших розділів.

Більш складним та спірним являється питання про структуру кримінально-правової норми. Норма кримінального права – це певне правило поведінки, котра має загальнообов'язкову силу та кримінально-правову санкцію за її порушення чи недотримання1. Вона являється змістом кримінального закону, виражає його сутність. Ця норма не може бути зведена до статті закону, так як стаття – лише технічне оформлення норми права. Спірним питання про структуру кримінально-правової норми являється тому, що вона дещо не підходить під класичну структурну формулу, котра складає елементи правової норми.

Як відомо, прийнято ділити всяку правову норму на три складові частини: гіпотезу, диспозицію та санкцію.

Гіпотеза вказує на ті фактичні обставини, за наявності котрих належить виконувати відповідне правило поведінки.

Диспозиція формулює саме правило поведінки. Ця частина й визначає сутність норми.

Санкція говорить про ті міри, котрі може застосувати держава в Раї порушення вказаного правила поведінки.

Однак в дійсності жодна з норм кримінально права не формулювалась таким чином. При цьому важливо звернути увагу ще й на наступне: в нормах Загальної частини Кримінального кодексу звичайно немає санкції та дуже часто гіпотези, в нормах же Особливої частини, як правило, відсутня гіпотеза. Єдина з вказаних трьох частин – диспозиція – завжди є в будь-якій нормі. Вона складає головну ланку в ній. В силу тісного зв'язку норм Загальної та Особливої частини (частіше, але не завжди) перші містять в собі в зжатому чи розгорнутому вигляді всі структурні елементи норми. В залежності від цільового призначення норми окремі її елементи можуть мати домінуюче значення. Наприклад, в нормах, котрі визначають кримінально-правові поняття чи інститути, головним елементом являється диспозиція; в нормах про покарання – диспозиція чи санкція.

В нормах Особливої частини ярка виражені два елементи – диспозиція та санкція. Гіпотезу можна виявити лише в окремих нормах, котрі говорять про спеціальні суб'єкти злочину.

Як правило, в нормах Особливої частини гіпотези як такої немає. Вона розчиняється в диспозиції. В ній немає й необхідності, так як охоронна норма звернена до всякого та кожного, хто вчинить описану в диспозицію злочинну дію.

Диспозиція та санкція, котрі застосовуються при побудові кримінально-правової норми, бувають різними за своїми видами. Оскільки проблема видів диспозиції в науці кримінального права, то я обмежусь лише переліком та коротким описом їх.

Диспозиція не тільки відображає склад злочину, але і породжує його. Складові елементи якої-небудь дії стають складом злочину тільки тоді, коли описані в диспозиції як такі. Більшість вчених розрізняють чотири види диспозицій: описальну, просту, банкетну та посилальну.

  1. Описальною являється диспозиція, в котрій законодавець описує ознаки складу певного виду злочину. Зразковою являється диспозиція ст.185 ККУ („Крадіжка"). В ній даються ознаки складу крадіжки. Там сказано, що крадіжка – таємне викрадення чужого майна. Данна диспозиція, звичайно, описальна, але вона далеко не типова для розгорнутої описальної диспозиції. Практично в ній описана тільки об'єктивна сторона крадіжки, тобто лише один з елементів складу. Безспірно, диспозиції такого виду являються найбільш розповсюдженими в нині діючому Кримінальному кодексі, але це не робить їх типовими для описальної диспозиції. Більш вдалим прикладом типової описальної диспозиції може бути диспозиція ч.1ст.364 ККУ: „Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб". В наведеній диспозиції описані всі ознаки складу цього злочину. Зокрема, в ній є вказання на об'єкт злочину – інтереси служби, описана об'єктивна сторона – використання службового становища всупереч..., вказано суб'єкт – посадова особа та умисну форму вини. До того ж в цій статті навіть відображено факультативні ознаки суб'єктивної сторони – мотиви злочину (корисливі).

  2. Проста диспозиція – диспозиція, яка не містить визначення складу злочину, а лише називає його, або вказує на самі загальні його ознаки. Треба вважати простою диспозицію, в котрій відсутнє поняття злочину, описання його об'єктивної сторони. Проста диспозиція застосовується тоді, коли законодавче поняття злочину збігається з загальновживаним. В цьому випадку прийнято вважати, що спеціального законодавчого визначення не потребується1. Без вказання ознак діяння сформульовано диспозицію ч.1ст.369 КК – давання хабара.

  3. Посилальною називається диспозиція, в котрій для роз'яснення змісту норми законодавець посилається на іншу статтю Кримінального кодексу. Наприклад, відповідальність за невиконання наказу (ст.403) можлива за відсутності ознак, вказаних в ст.402; диспозиція ст.445 передбачає кримінальну відповідальність за незаконне використання символіки Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Не називаючи конкретної статті, вона вимагає знайти в КК норму, котра виключає відповідальність за вказані в ній дії. Це незаконне використання вказаних видів символіки та зловживання ними (ст.435). Частіше всього посилальні диспозиції використовуються для того, щоб уникнути повторень.

  4. Банкетна (від фр. Kart blanche – чистий листок) – диспозиція, котра, не називаючи конкретних ознак злочину або називаючи лише частину з них, відсилає для встановлення їх змісту до інших нормативних актів, котрі не являються кримінальними законами (до інших законів, правил інструкцій та ін.). Наприклад, банкетною являється диспозиція ст.251 (порушення ветеринарних правил), ст.421 (порушення статутних правил внутрішньої служби) та ін. Суспільно небезпечні діяння, передбачені такими диспозиціями, називають злочинами зі змішаною протиправністю.

Loading...

 
 

Цікаве