WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Поняття, види та форми договорів - Курсова робота

Поняття, види та форми договорів - Курсова робота

участь крім лізингодавця і лізингоодержувача третьої сторони (виробника чи постачальника об'єкту угоди);

неможливість розірвання договору на протязі основного строку оренди, тобто строку, необхідного для відшкодування витрат орендодавця;

тривалий період лізингової угоди (звичайно близький до строку служби об'єкту угоди).

Після завершення строку лізингової угоди (договору) лізингоодержувач може придбати об'єкт угоди за залишковою (а не за ринковою) вартістю; укласти договір на менший строк і за пільговою ставкою; повернути об'єкт угоди лізинговій компанії.

Про свій вибір лізингоодержувач має проінформувати лізингодавця. Якщо в договорі передбачається погодження (опціон) на купівлю предмета угоди, сторони заздалегідь визначають залишкову вартість об'єкта, який здається в лізинг.

Оперативний (сервісний) лізинг - service, operating leases - являє собою орендні відносини, за яких витрати лізингодавця, пов'язані з придбанням і утриманням предметів, що здаються в оренду, не покриваються орендними платежами на протязі одного лізингового контракту. Укладається він, як правило, на 2 – 5 років. При оперативному лізингу ризик псування чи втрати об'єкту лежить в основному на лізингодавці. Ставка лізингових платежів зазвичай вища, ніж при фінансовому лізингу, через відсутність гарантії окупності витрат. По закінченні оперативного лізингового договору лізингоодержувач має право: продовжити строк договору на більш вигідних умовах; повернути устаткування лізингодавцю; купити устаткування у лізингодавця за наявності погодження (опціона) на придбання за ринковою вартістю.

В залежності від сектора ринку, де проводяться лізингові операції, розрізняють:

Внутрішній лізинг, коли всі учасники угоди представляють одну країну.

Зовнішній (міжнародний) лізинг - до нього відносяться угоди, в яких хоча б одна із сторін належить іншій країні. До цього ж виду лізингу відносять і угоди, які укладаються між лізингодавцем і лізингоодержувачем однієї країни, якщо хоча б одна із сторін веде свою діяльність та має капітал спільно з іноземною фірмою.

Зовнішній лізинг, в свою чергу, поділяється на імпортний, коли іноземною стороною є лізингодавець, і експортний, коли іноземною стороною є лізингоодержувач.

За характером лізингових платежів здійснюється розподіл лізингу по видах в залежності від:

Виду лізингу (фінансовий, оперативний);

Форми розрахунків між лізингодавцем та лізингоодержувачем:

а) грошові, коли всі платежі здійснюються в грошовій формі;

б) компенсаційні, коли платежі здійснюються в формі поставки товарів, вироблених на зданому у лізинг устаткуванні (по суті, це бартер), чи шляхом зарахування послуг, які надають один одному лізингоодержувач і лізингодавець;

в) змішані, коли застосовуються обидві вказані форми платежів.

Складу врахованих елементів платежу (амортизація, додаткові послуги, лізингова маржа, страхування тощо);

Методу начислення:

а) з фіксованою загальною сумою;

б) з авансом (депозитом);

в) з урахуванням викупу майна за залишковою вартістю;

г) з урахуванням періодичності внесення (щорічні, щопіврічні, щоквартальні, щомісячні);

д) з урахуванням терміновості внесення (на початку, в середині чи в кінці періоду платежу);

е) з урахуванням способу виплати: рівномірними частками; з розмірами, які зменшуються або збільшуються (в залежності від фінансового стану лізингоодержувача і умов договору).

3. Правова характеристика і значення притримання

Притримання є новим у порівнянні із ЦК 1963 р. видом забезпечення виконання зобов'язання, причому такий, що виникає безпосередньо із закону.

Сутність притримання полягає у праві кредитора, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржнику або іншій визначеній боржником особі (наприклад, у відносинах перевезення вантажу такою особою буде вантажовідправник - ст.916), притримати цю річ у себе. Підставами виникнення права притримання є такі юридичні факти, як:

1) невиконання боржником у встановлений строк обов'язку по оплаті цієї речі;

2) невиконання боржником обов'язку по відшкодуванню пов'язаних із річчю витрат та інших збитків.

Правом притримання наділений кредитор по будь-якому договірному зобов'язанню, хоча в самому ЦК щодо окремих видів договорів визначено право кредитора на притримання.

Обов'язковою умовою виникнення права притримання є те, що річ знаходиться у володінні кредитора і він є законним володільцем речі. Така особа може бути власником майна, а може, з урахуванням положень ГКУ про право господарського відання та право оперативного управління, і не бути ним.

Вибуття речі із фактичного володіння кредитора припиняє право притримання, і кредитор не наділений правом витребовування речі, що ним утримувалася, від третіх осіб.

Право притримання має такі риси:

1) має похідний характер, оскільки існує зобов'язання і це зобов'язання боржником не виконується;

2) неподільність предмету утримання: річ утримується в цілому (хоча кредитор має можливість утримувати на свій розсуд тільки частину, передавши кредитору іншу частину речі);

3) незамінюваність предмету утримання (поширюється на те майно, що знаходиться у кредитора, а не на таке, що передане йому з метою забезпечення виконання зобов'язання);

4) право слідування: кредитор зберігає право притримання і у тому випадку, коли права на річ, що виникли після передачі речі у володіння, набула третя особа. Крім того, за правилами статті 514 ЦКУ при переході прав до нового кредитора до нього переходить і право притримання, яке існувало на момент переходу цих прав.

Притримання є забезпечувальним заходом в зобов'язальних правовідносинах, хоча воно не призводить до появи акцесорного зобов'язання. Притримання раніше в цивілістичній літературі визнавалося заходом оперативного впливу на боржника.

Включення притримання до глави "Забезпечення виконання зобов'язання" певною мірою зумовлюється тим, що в цивілізованих країнах "так прийнято". Але суттєвішим є те, що наділивши кредитора правом притримувати майно боржника у випадку його несправності, законодавець мав вирішити питання про правовий режим такого майна та його долю, якщо боржник все ж таки не виконує свого обов'язку. Розумно задовольнити вимоги за рахунок цього майна. І на такий випадок законодавець пропонує використати правила щодо статті 591 щодо реалізації предмета застави.

Щодо предмета притримання, то в статті 594 ЦКУ йдеться про речі без конкретизації видів цих речей та без будь-яких обмежень, пов'язаних із нерухомими речами. З огляду на главу 13 ЦК "Речі. Майно" предметом притримання не можуть бути майнові права. Складніше визначити, чи може предметом притримання нерухомість.

Якщо брати до уваги тільки норми параграфу 7 глави 49 ЦКУ, то перешкод для притримання нерухомості немає (і в окремих коментарях до ЦК РФ зазначається, що притримувати можна будь-яку річ, що не вилучена із цивільного обороту). В дореволюційний період цивілістична думка визначилася із цим питанням: в якості предмету притримання могло виступати тільки рухоме визначене майно. Але на сьогодні в літературі немає однозначного підходу до вирішення цього питання. (Проти висловлюються такі аргументи. Реалізація права кредитора на притримання із наступною реалізацію предмета притримання є цивільно-правовою угодою. Правочини ж із нерухомістю підлягають обов'язковій державній реєстрації, що суперечить сутності правовідносин, що виникають при реалізації кредитором права на притримання. Із змісту статті 182 ЦКУ не витікає обов'язковість реєстрації права притримання. Разом з тим навряд чи можна описати право на притримання як речове право на чуже майно, оскільки право притримання як вид забезпечення стимулює боржника до належного виконання свого обов'язку. Але якщо реєстрація такого права не обов'язкова, то ніщо не заважає реєструвати угоду із нерухомістю). Так само неоднозначно вирішується в теорії і питання про можливість притримання грошей (в тому числі безготівкових).

Loading...

 
 

Цікаве