WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Поняття та склад злочину - Курсова робота

Поняття та склад злочину - Курсова робота

Кара має обов'язковий характер для виконання всіма громадянами, посадовими особами і органами на всій території держави.

П'ята харатерна ознака покарання полягає в тому, що в ньому знаходить вираження засудження, негативна оцінка з боку держави як вчиненого злочину, так і самого злочинця. Авторитет такої оцінки закріплюється обвинувальним вироком, який суд виносить від імені держави і де міститься конкретна міра покарання. Таким чином, призначене покарання є правовим критерієм, показником негативної оцінки злочину і особи, що його вчинила, з точки зору кримінального закону і моралі.

Шоста ознака покарання проявляється в його особистому характері. Це означає, що призначення кримінального покарання і його виконання можливі лише щодо самого винного. Воно не може бути направлено на інших осіб, навіть близьких родичів. Наприклад, ізоляції підлягає особисто засуджений до позбавлення волі; конфіскації підлягає тільки майно, що належить винному особисто, тощо.

Нарешті, сьома розпізнавальна ознака покарання полягає в тому, що будь-яке покарання тягне за собою судимість. Це знайшло своє законодавче закріплення в ст. 55 КК, за змістом якої призначення будь-якого покарання тягне для засудженого такий правовий наслідок, як судимість. Саме судимість відрізняє кримінальне покарання від інших засобів державного примушування. За своїм змістом судимість — це не тільки властивість кари, вона являє собою певний правовий статус засудженого, пов'язаний з різного роду правообмеженнями та іншими негативними наслідками протягом певного, визначеного в законі строку. Судимість як самостійна ознака покарання визначається тим, що вона визнається обставиною, яка обтяжує відповідальність в разі вчинення нового злочину та зберігає певні обмеження прав засудженого і після відбуття ним покарання (наприклад, тимчасове позбавлення права займати певні посади, займатись деякими видами діяльності тощо).

Усі викладені ознаки відрізняють покарання від інших мір примушування і дають змогу сформулювати загальне поняття покарання. Покарання — це встановлена законом особлива міра державного примушування, яка містить у собі кару, застосовується лише за вироком суду до особи, винної у вчиненні злочину, виражає від імені держави засудження злочину і особи, що його вчинила, та тягне за собою судимість.

Також необхідно визначити місце покарання в системі заходів кримінально-правового впливу (див. схему 1). Чинне кримінальне законодавство України передбачає ряд заходів кримінально-правового впливу.

Вони можуть застосовуватись як до особи, яка вчинила злочин, так і до особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, що не є злочином. Серед цих заходів провідну роль відіграє покарання. Його місце в системі заходів кримінально-правового впливу зумовлене тим, що:

а) покарання — це захід кримінально-правового впливу, що застосовується в межах кримінальної відповідальності особи;

б) покарання є основною формою кримінальної відповідальності особи;

в) за своїм змістом покарання є (і має бути) найбільш суворою формою кримінальної відповідальності.

Призначення покарання за сукупністю злочинів

Поняття сукупності злочинів детально було розглянуто в розд. "Множинність злочинів". Зараз лише нагадаємо, що відповідно до ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або частинами однієї статті Особливої" частини КК, за жоден з яких особу не було засуджено.

З позиції правила про призначення покарання за сукупність злочинів потрібно розглядати два можливих варіанти Його застосування:

покарання за кожен із злочинів, що утворюють сукупність, призначаються одним вироком суду, яким одночасно призначається остаточне покарання;

покарання призначається за злочин при наявності вироку суду, яким особу раніше було засуджено за інший злочин (злочини).

У першій ситуації суд визначає покарання окремо за кожен із злочинів на підставі правил призначення покарання, які розглядались раніше.

Остаточне покарання суд обирає згідно з положеннями ст. 70 частин 2 та 3.

За загальним правилом воно обирається в межах санкції норми Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання. При цьому застосовуються поглинання більш суворим покаранням менш суворого або повне чи часткове складання покарань. При цьому остаточне покарання не може перевищувати вищої межі передбаченої санкцією норми, яка встановлює більш тяжке покарання.

Водночас у випадку, коли хоча б один із злочинів, що входять у сукупність, належить до категорії тяжких або особливо тяжких, суд, обираючи остаточне покарання, може вийти за межі санкції правової норми, яка передбачає більш суворе покарання і призначити покарання в межах максимального строку, визначеного нормою Загальної частини КК для даного виду покарання.

Якщо хоча б за один із злочинів, що входять у сукупність, передбачено довічне позбавлення волі, і воно обирається судом як покарання винному, всі інші покарання, що призначаються за інші злочини, які входять у сукупність, поглинаються довічним позбавленням волі.

Відповідно до ст. 70 ч. З до остаточного основного покарання, призначеного судом, можуть бути приєднані додаткові покарання, які були призначені судом при визначенні покарання за злочини, які входять у сукупність.

У другій ситуації, коли після засудження за злочин буде встановлено, що до цього особа вчинила інший злочин, за який її не було засуджено, суд призначає покарання, керуючись правилами, визначеними в ст. 70 частин 1—3 КК. При цьому в остаточне покарання враховується строк покарання відбутий за першим вироком, У випадках складання різновидних покарань застосовуються правила, передбачені ст. 72 КК "Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення", яка передбачає, що "1. При складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення:

1) одному дню позбавлення волі відповідають:

а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту;

б) два дні обмеження волі;

в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

г) вісім годин громадських робіт;

2) одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають:

а) два дні обмеження волі;

б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

3) одному дню обмеження волі відповідають три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

4) одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт.

2. При призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків у виді виправних робіт або службових обмежень для військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно.

3. Основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

4. Додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно.

5. Попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування".

Loading...

 
 

Цікаве