WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Поняття та система господарського законодавства - Курсова робота

Поняття та система господарського законодавства - Курсова робота

Сучасна структура Господарського законодавства України включає в себе різноманітні за своєю юридичною силою джерела (законодавчі та нормативно-правові акти). Серед них - Конституція України та конституційні закони; чинні закони України; постанови Верховної Ради України, укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти міністерств та відомств, рішення органів місцевої влади та органів місцевого самоврядування тощо. Сукупність зазначених нормативно-правових актів загалом формує систему законодавства України й зокрема систему господарського законодавства, яка упорядкована за певною ієрархією, із чітко вираженою структурою, взаємо обумовленістю, взаємозв'язком та взаємозалежністю. Класифікувати нормативно-правові акти можна за різними ознаками, але найбільш поширеною та вживаною є класифікація джерел права за їх юридичною силою. За цією ознакою джерела господарського права поділяються на:

1. конституційні норми, які мають найвищу юридичну силу. Конституція України встановлює загальні принципи здійснення господарської діяльності. Норми Конституції України є нормами прямої дії, тобто конституційні права та свободи суб'єктів господарської діяльності є такими, що діють безпосередньо. Саме ці норми визначають мету та зміст законів та інших нормативно-правових актів, природу і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування й забезпечують суб'єктам господарювання державний та судовий;

2. норми міжнародно-правових актів, які містяться в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Міжнародним договором вважається договір, який укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права та регулюється міжнародним правом, незалежно від найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо). Чинні міжнародні договори після надання згоди Верховною Радою України стають частиною національного законодавства України. Якщо міжнародним договором, що набрав чинності в установленому законом порядку, встановлені інші правила, які не суперечать Конституції України, то діють норми міжнародного договору;

3. кодифіковані нормативно-правові акти (кодекси). Основним джерелом права в демократичній, правовій державі є закони. Саме вони як вища форма прояву волі народу є основою для усіх інших правових актів. Кодекси становлять єдиний законодавчий акт, в якому систематизовано викладені норми права, що належать до окремої галузі права. Основоположним нормативним актом у сфері регулювання господарської діяльності є Господарський кодекс України, який "...визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання". Інші кодекси України (про адміністративні правопорушення, бюджетний, земельний, митний, цивільний та інші) також мають значення для регулювання окремих правовідносин, що виникають у процесі здійснення господарської діяльності.;

4. закони (встановлені Верховною Радою України, загальнообов'язкові правила поведінки, які мають найвищу юридичну силу) та інші нормативні акти, які після додержання процедури, встановленої чинним законодавством, набувають сили закону (Декрети Кабміну України) є окремими (самостійними) нормативними актами, що регулюють правовідносини в певній підгалузі права та групи самостійних правовідносин. Хоча Господарський кодекс України є нормативною основою для здійснення господарської діяльності, але деталізовано він не може регулювати усі правовідносини, що виникають у процесі її здійснення. Якби це сталося, то Господарський кодекс України за своїм обсягом став би неосяжним, яким практично було б неможливо користуватися у правничій діяльності. Тому, щоб уникнути цього, законодавець і передбачив можливість прийняття окремих законів, які деталізовано регулюють найбільш важливі правовідносини, що виникають у процесі здійснення господарської діяльності.;

5. підзаконні нормативно-правові акти (постанови, розпорядження, положення, інструкції, накази тощо органів центральної влади та управління, міністерств, відомств, установ, їх посадових осіб тощо). Чільне місце серед підзаконних нормативно-правових актів займають Укази та Розпорядження Президента України, які є обов'язковими для виконання на всій території України.

Наступними нормативно-правовими документами в ієрархії підзаконних нормативних актів є Постанови та Розпорядження Кабінету Міністрів України, положення яких повинні відповідати Конституції України, міжнародним договорам, ратифікованим Верховною Радою України, законам та актам Президента України і є обов'язкові до виконання на усій території держави. Як правило, нормативні акти Кабінету Міністрів України конкретизують, уточнюють положення вищенаведених нормативних актів і стосуються питань фінансової, цінової, інвестиційної політики, природокористування, розвитку усіх форм власності, зайнятості населення, економічного, науково-технічного, соціального й культурного розвитку України. По суті, нормативні документи Кабінету Міністрів України є документами концептуального характеру.

Різновидом підзаконних нормативних актів є нормативні документи, які приймаються окремими міністерствами та відомствами. Вони мають велике значення як галузеві нормативно-правові акти і особливо важливі для регулювання господарсько-правових відносин.

Цікавим є питання щодо визначення юридичної сили листів, роз'яснень, рекомендацій і вказівок, які видаються органами державної влади та управління, їх посадовими особами. За загальним правилом такі документи не повинні містити нових правових норм і мати лише роз'яснювальний чи інформативний характер, тобто вони не є нормативно-правовими актами, а виконання приписів, що містяться в них, залежить від волі суб'єкта, який застосовує відповідне положення цих документів;

6. рішення органів місцевої влади та місцевого самоврядування.

Органи місцевої влади та місцевого самоврядування, які управляють майном, що є в комунальній власності, мають право затверджувати програми соціально-економічного та культурного розвитку, встановлювати місцеві податки та збори, утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати комунальні підприємства, організації й установи, а також здійснювати контроль за їх діяльністю, у тому числі й господарською, вирішувати інші питання місцевого значення. З метою забезпечення цього їм надане право в межах своєї компетенції "...приймати нормативні акти та інші акти у формі рішень, ...які набувають чинності з дня їх оприлюднення або в більш пізній строк, указаний або встановлений Радою для цих рішень".

Loading...

 
 

Цікаве