WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Поняття та підстави представництва у цивільному праві України - Курсова робота

Поняття та підстави представництва у цивільному праві України - Курсова робота

Водночас деякі правознавці, використовуючи ті самі критерії класифікації, виокремлюють також додатково третій вид представництва — добровільно-обов'язкове, маючи на увазі таку ситуацію, коли правовідносини представництва встановлюються добровільно, але обсяг повноважень визначається не угодою сторін, а приписом закону або адміністративного акта (наприклад представництво подружжям одне одного).

Але, як свідчить детальний аналіз цього питання, таке добровільно-обов'язкове представництво все ж таки має за основу або вільне волевиявлення учасників майбутніх правовідносин представництва (підкреслюється вказівкою на те, що такі відносини тут встановлюються добровільно), або вказівку закону, що передбачає виникнення правовідносин представництва. Тому тут все ж таки має йтися або про добровільне представництво зі спеціальними властивостями здійснення, або про обов'язкове представництво, що має у конкретному випадку деякі особливості виникнення [13.С.31].

Часто представництво також поділяється на види з врахуванням підстав виникнення внутрішніх його правовідносин, тобто тих обставин, з якими закон пов'язує встановлення представництва.

Підставами виникнення представництва згідно з ч. З ст. 237 ЦК України є: договір, закон, акт органу юридичної особи, а також інші підстави, встановлені актами цивільного законодавства. Наприклад, виникнення повноважень закон пов'язує з фактом спільного господарювання, спільності майна: при вчиненні одним з подружжя правочинів для спільного сімейного господарства, він виступає як особа, що діє від імені і в інтересах також іншого з подружжя, бо згода останнього на вчинення такого правочину припускається.

Деякі автори на тій самій підставі виділяють інші три види представництва:

  1. договірне (добровільне);

  2. службове;

  3. законне — таке, що ґрунтується на акті державного органу або органу місцевого самоврядування [1.С.608-610].

Проте така класифікація представництва залежно від підстав його виникнення здається не надто вдалою.

По-перше, тому що саме поняття "підстави виникнення представництва" не досить чітко окреслене у законі і навряд чи може бути точно і вичерпно сформульоване у правовій доктрині. Так, у ч. З ст. 237 ЦК України зазначається, що виникнення представництва можливе з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Але поняття "цивільне законодавство" у главі І книги першої ЦК України трактується дуже широко, охоплюючи не лише закони та інші акти законодавства, підзаконні нормативні акти, а й договори, звичаї тощо (статті 4—7 ЦК України).

Отже, виникають питання: чи можна вважати законним представництво, яке ґрунтується на приписі підзаконного акту; чи може виникати представництво на основі звичаїв ділового обороту; чи вважається законним представництво, яке здійснюється на підставі засновницького договору, що за своєю сутністю є корпоративною нормою, тощо. Очевидно, запропонувати коректну відповідь тут неможливо.

По-друге, у запропонованій класифікації залишається без відповіді питання про те, куди має бути віднесене представництво, що виникає на підставі юридичного факту (факту народження дитини від даних батьків і припису закону, рішення суду про визнання особи недієздатною і встановлення опіки та відповідного припису закону, смерті батьків малолітньої дитини і рішення органу опіки та піклування про призначення їй опікуна). З цих міркувань доцільно надати перевагу традиційному поділу представництва на добровільне та обов'язкове.

Різновидом добровільного представництва є комерційне представництво. Комерційний представник — це особа, яка постійно і самостійно здійснює представництво від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. Одночасне комерційне представництво різних сторін угоди дозволяється тільки за згодою цих сторін, а також в інших випадках, передбачених законом. Комерційний представник зобов'язаний виконувати доручення з ретельністю звичайного представника та охороняти таємницю, яка стала йому відома у процесі укладання торговельних угод і після виконання наданого йому доручення. Комерційний представник має право на винагороду і відшкодування збитків, яких йому було завдано під час виконання ним представницьких повноважень. Договір про комерційне представництво слід укладати у письмовій формі із вказівками щодо повноважень представника.

Цивільне законодавство України містить лише загальні положення щодо комерційного представництва (ст. 243 ЦК України). Більш детально врегульовані окремі види комерційного представниці на, зокрема комерційне представництво має місце її агентських відносинах у сфері господарювання і врегульоване статтями 295 – 305 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, підставами виникнення представництва є договір, закон, акт органу юридичної особи, а також інші підстави, встановлені актами цивільного законодавства.

У цивілістичній літературі зазвичай визначають два види представництва: добровільне (договірне) та обов'язкове (законне). Але деякі дослідники класифікують представництво залежно від підстав його виникнення на договірне, службове та законне. Але такий поділ є не надто вдалим, тому що самі підстави є не досить визначеними. Це викликає багато запитань, які залишаються без відповіді.

2.2 Поняття довіреності

Представництво яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреністю визнається письмове повноваження, яке видає одна особа (довіритель) іншій особі (довіреному) для представництва перед третіми особами. Довіреність – це односторонній правочин, який фіксує межі повноважень представника, який, діючи на підставі довіреності, створює права та обов'язки безпосередньо для довірителя.

Особа, яка видає довіреність, називається довірителем, а особа, яка отримує повноваження за довіреністю – довіреним [9.С.103]. Подібна термінологія використовується і в договорі доручення, за яким одна сторона зобов'язуєтеся від імені і за рахунок іншої сторони виконати певні юридичні дії. Проте довіреність не тотожна договору доручення.

Співвідношення між ними таке: договір доручення є підставою для видачі довіреності. В основі довіреності може бути і договір експедиції, і трудовий договір. Наприклад, матеріально відповідальній особі може бути видана довіреність для вчинення дій, пов'язаних безпосередньо з виконанням нею трудових обов'язків.

Якщо доручення є договором про представництво, який визначає внутрішні взаємовідносини між представником і тим, кого він представляє, і сторони своїми підписами підтверджують, які саме дії і яким саме чином повинен виконати довірений, який розмір винагороди його чекає (якщо це передбачено договором), то довіреність як документ підписує лише довіритель. Довіреність адресована насамперед третім особам і мас на меті довести до їх відома те, що між представником і тим, кого він представляє, існує домовленість, згідно з якою виконання всіх угод, що буде укладати представник у межах довіреності, бере на себе той, хто представляє.

Юридична сила довіреності не залежить від згоди представника на її видачу, як і обсяг повноважень, якими довіритель наділяє довірену особу, також з нею не погоджується. А ось здійснення повноважень цілком залежить від волі довіреної особи.

За обсягом повноважень розрізняють такі види довіреностей:

  • разова — на виконання однієї конкретної дії (наприклад, продати чи купити будинок);

  • спеціальна— на виконання якихось однорідних дій (наприклад, довіреність на отримання авторського гонорару протягом року);

  • генеральна(або загальна) — на загальне управління майном довірителя.

Закон вимагає, щоб довіреність була складена у письмовій формі, тому без письмової форми немає довіреності. Довіреності, які видаються громадянам, мають бути посвідчені уповноваженими на це особами. Так, щодо угод, які вимагають нотаріальної форми, довіреність має бути посвідчена державним чи приватним нотаріусом. До нотаріально посвідчених прирівнюються довіреності, посвідчені начальником, його заступником, старшим або черговим лікарем, командиром (начальником) військової частини, з'єднання, установи, закладу та начальником місця позбавлення волі щодо певних осіб [8.С.207].

Вимоги до змісту довіреності містяться в Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженій наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. № 18/5. Довіреність може бути складена від імені однієї або кількох осіб на ім'я однієї або кількох осіб [4.С.89].

Отже, представництво яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Потрібно зауважити те, що довіреність не тотожна договору доручення, адже договір доручення є підставою для видачі довіреності.

Loading...

 
 

Цікаве