WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Поняття та загальна характеристика договору довічного утримання - Курсова робота

Поняття та загальна характеристика договору довічного утримання - Курсова робота

Відповідно до частини 2 вищезазначеної статті суд повинен вирішити питання про можливість залишити за набувачем право власності на частину майна у зв'язку з неможливістю подальшого виконання обов'язків останнім. Суд визначає на яких підставах припиняється договір, чи є вони істотними, який час та яким чином здійснювалося утримування та чи належним був догляд, обумовлений у договорі.

Пункти 87-89 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03 березня 2004 року передбачають процесуальні дії нотаріуса у разі припинення договору довічного утримання (догляду), а саме:

- у разі ліквідації юридичної особи – набувача, за умови відсутності у неї правонаступників, нотаріус на підставі витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та письмової заяви відчужувача, припиняє дію договору та повертає відчужувачу первинний право встановлювальний документ. На всіх примірниках договору нотаріус робить відповідний напис про припинення дії договору з посиланням на статтю 758 Цивільного кодексу України (пункт 87 Інструкції);

- розірвання договору довічного утримання за згодою сторін, у тому числі внесення змін до договору, оформляється нотаріусом за правилами, викладеними в пункті 49 інструкції (пункт 88 Інструкції);

- на підставі договору про розірвання договору довічного утримання або внесення змін до нього щодо зміни речі, яка була передана за договором на іншу річ, переходу прав та обов'язків за цим договором до спадкоємців (правонаступників) набувача майна, нотаріус вносить відповідні зміни до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна (пункт 89 Інструкції).

Таким чином, при узагальненні питання про порядок і підстави припинення договору довічного утримання, можна дійти висновку, що договір довічного утримання може бути розірваний з двох вимог: набувача та відчужувача, при цьому підставою розірвання договору на вимогу відчужувача є невиконання чи неналежне виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від вини. Набувач в свою ж чергу також наділений правом вимагати розірвання договору, зокрема у разі незгоди відчужувача від заміни набувача за договором з підстав неможливості останнім виконувати обов'язки за договором.

4. Інститут довічного утримання в законодавстві країн СНД.

Протягом останнього десятиліття в усіх країнах СНД були прийняті нові Цивільні кодекси, в яких порівняно з радянським періодом суттєво змінилося ставлення до інституту довічного утримання. В зв'язку з цим доцільно проаналізувати як в цих державах вирішували проблеми, пов'язані з цим інститутом. Цілком можливо, що практика покаже, що новий Цивільний кодекс України не зможе розв'язати окремі проблеми, тоді в нагоді може стати досвід інших країн, у тому числі і СНД.

У нашій літературі ця тематика практично не досліджувалась, що частково пояснюється тим, що нові Цивільні кодекси країн СНД були прийняті зовсім недавно.

Насамперед слід зазначити, що стосовно інституту довічного утримання в законодавстві, країни СНД, так само як і всі інші у світі, можна поділити на два типи:

1) країни, в законодавстві в яких не згадується договір довічного утримання (Азербайджан, Вірменія),

2) країни, в Цивільних кодексах яких згаданий як самостійний договір. Сюди входять всі інші держави СНД.

Стосовно першого типу держав, то слід зазначити, що, наприклад, Цивільний кодекс Вірменії 1999 року, регулює близький до інституту довічного утримання інститут ренти. При цьому в статті 577 цього акта вказано, що договором може бути передбачена виплата решти майна, виконанням робіт чи наданням послуг, відповідних за вартістю грошовій сумі ренти. Хоча в цьому законі і не згадується про договір довічного утримання, проте, на думку автора курсової роботи, він може виникати на практиці і при цьому регулюватиметься нормами про ренту, адже надання послуг може полягати в утриманні та догляді відчужувача.

Аналогічне положення міститься в статті 870 нового Цивільного кодексу Азербайджану. Тому в даному випадку, так само, як і у Вірменії, договір довічного утримання регулюватиметься нормами про ренту.

Аналізуючи законодавство другого типу країн, насамперед потрібно зупинитись на Цивільному кодексі Російської Федерації, в якому інституту довічного утримання присвячені статті 601-605. Російські юристи в основному розглядають даний договір як різновид довічної ренти [29, 397]. Хоча окремі вчені висловлюють також думку, що цей правочин є різновидом ренти [30, 399].

Порівнюючи російський та український інститути довічного утримання, передусім варто звернути увагу на такі особливості російських правових норм.

По-перше, згідно з новим Цивільним кодексом РФ одержувач ренти (відчужувач) може передати у власність платника ренти (набувача) тільки жилий будинок, квартиру, земельну ділянку чи іншу нерухомість.

По-друге, розмір загального об'єму утримання в місяць не може бути меншим ніж два мінімальних розміри оплати праці, встановлених законом.

По-третє, договором довічного утримання може бути передбачена можливість заміни утримання виплатою протягом життя громадянина періодичних платежів у грошовій формі.

По-четверте, платник ренти (набувач) вправі відчужувати, заставляти чи іншим чином обтяжувати нерухоме майно, передане йому, але тільки з попередньої згоди одержувача ренти (відчужувача).

По-п'яте, одержувач ренти (відчужувач) вправі вимагати повернення нерухомого майна або виплатити йому викупну ціну тільки при суттєвому порушенні платником ренти (набувачем) своїх обов'язків.

Характеризуючи ці зміни, слід нагадати, що основна проблема договору довічного утримання в радянський період полягала в тому, що норми були сконструйовані так, щоб захистити відчужувачів, і останні досить часто зловживали таким положенням. Як бачимо, з аналізу норм російського законодавства, вирішуючи згадану проблему, було суттєво розширено можливості платника ренти (набувача). Проте це не призвело до зменшення зловживань з боку одержувача ренти (відчужувача). І, як свідчить практика, до старої проблеми додалась нова, своїми правами почали зловживати платники ренти (набувачі). Тому, автор курсової роботи вважає, що досвід Росії з регулювання інституту довічного утримання (в частині розширення можливостей набувача) є неприйнятним для українського законодавства. В той самий час, на думку автора курсової роботи, було б доцільно дещо змінити наше законодавство, запозичивши досвід РФ, так, щоб відчужував міг вимагати розірвання договору довічного утримання тільки при суттєвому порушенні набувачем своїх обов'язків.

Наприкінці слід зазначити, що Росія, першою серед країн СНД, по новому підійшла до врегулювання відносин щодо довічного утримання. В її Цивільному кодексі, незважаючи на викладені вище проблеми, було вирішено цілу низку спірних питань, з розв'язанням яких вже не справлявся старий радянський Цивільний кодекс РРФСР. З огляду на це відбулась рецепція російського інституту довічного утримання в деяких країнах СНД, при чому це стосується не тільки змісту норм, а і їх структури та порядку розміщення. Така ситуація спостерігається в статтях 537-541 ЦК Киргизстану 1998 року, в статтях 572-576 ЦК Білорусі 1998 року та в статтях 535-539 ЦК Казахстану 1999 року. Тому ми не будемо зупинятись на аналізі договору довічного утримання у названих державах.

Щодо решти держав цього типу, то, слід зазначити, що існують досить суттєві розходження у врегулюванні інституту довічного утримання.

Передусім, якщо проаналізувати місце даного інституту в Цивільних кодексах цих держав, то можна побачити, що якщо в Молдові, Узбекистані і Таджикистані договір довічного утримання розміщено серед договорів про відчуження майна, то в Грузії та Туркменістані він займає окреме місце. На думку автора курсової роботи, більш точно відображує юридичну природу договору довічного утримання розміщення його серед договорів про відчуження майна.

Якщо звернутись до аналізу конкретних Цивільних кодексів, то спочатку варто зупинитись на ЦК Таджикистану 1999 року. Інститут довічного утримання регулюється статтями 614-623 даного нормативно–правового акта. Слід зазначити, що на регулювання інституту довічного утримання цим законом суттєвий вплив справив ЦК РФ. Це, зокрема, проявляється в таких положеннях: відчужуватись за договором довічного утримання може тільки жилий будинок, квартира чи інша нерухомість; загальний обсяг утримання в місяць не може бути меншим ніж два мінімальних розміри оплати праці, встановлених законом; договором може бути передбачена можливість заміни утримання в натурі виплатою періодичних платежів грошима; платник утримання (набувач) вправі відчужувати, заставляти чи іншим способом обтяжувати передане йому майно, але тільки при наявності попередньої згоди одержувача утримання (відчужувача); одержувач утримання (відчужувач) вправі вимагати повернення нерухомого майна або виплати йому викупної ціни тільки при суттєвому порушені платником утримання (набувачем) своїх обов'язків. У той самий час в ЦК Таджикистану і є специфічні норми. З них найбільший інтерес становить положення згідно з яким, сторони можуть відмовитись від договору довічного утримання, якщо внаслідок порушення договірних зобов'язань взаємовідносини сторін стали нестерпними чи за інших суттєвих причин надзвичайно ускладнене чи неможливе продовження договору. При цьому передане за договором майно повертається одержувачу утримання (відчужувачу), а витрати платника ренти (набувача) не відшкодовуються, якщо договором не передбачуване інше.

Loading...

 
 

Цікаве