WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Поняття та загальна характеристика договору довічного утримання - Курсова робота

Поняття та загальна характеристика договору довічного утримання - Курсова робота

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

"ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ"

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КУРСОВА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ "ЦИВІЛЬНЕ ТА СІМЕЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ (ОСОБЛИВА ЧАСТИНА)"

ТЕМА:ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ЗАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ

ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ

студентки 3 курсу юридичного факультету ЗНУ заочної форми навчання

Волик Яни Миколаївни

науковий керівник:

Самойленко Георгій Валерійович

старший викладач кафедри цивільного права

кандидат юридичних наук

ЗАПОРІЖЖЯ

2007

Зміст

Вступ ....................................................................................... 3-4

1. Становлення інституту довічного утримання ................................ 5-11

2. Поняття і характеристика договору довічного утримання ................ 12-21

3. Зміст договору довічного утримання:

а) майно, що може бути об'єктом договору довічного утримання; ........ 22-25

б) строк чинності договору довічного утримання; ............................. 26-27

в) права і обов'язки сторін .......................................................... 28-31

г) підстави і порядок розірвання, припинення договору довічного

утримання .............................................................................. 32-35

4. Інститут довічного утримання в законодавстві країн СНД ................ 36-42

Висновок ................................................................................ 43-44

Перелік посилань ..................................................................... 45-46

Список використаної літератури ....................................................... 47-48

Вступ

В останній час в нашому житті все частіше почало з'являтись в обіході таке поняття як інститут довічного утримання. Ми часто чуємо про нього по телебаченню, радіо, зустрічаємо в газетах, журналах, а також в юридичній літературі. Але що це таке ?

Інститут довічного утримання українським законодавством виражається як договір, де одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач майна зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

В якості сторін договору довічного утримання є будь-який суб'єкт цивільних правовідносин. Для цього норми матеріального права мають визначити правовідносини сторін, а також передбачити всі можливі випадки змін у правовідносинах.

Насамперед необхідно виходити з основної мети такої угоди. Основною метою держави, яка визначила можливість укладати договори довічного утримання, є надання особам, які за станом здоров'я або внаслідок віку не можуть себе обслуговувати і потребують постійного стороннього догляду, здійснити цю можливість за рахунок власного нерухомого майна. При цьому особливих вимог до осіб, які беруть на себе обов'язок щодо надання допомоги, законодавством не висувається, і це зрозуміло, оскільки умови догляду за хворою особою можуть виражатися не лише грошовим утриманням. Тому таку угоду можуть укладати й забезпечені громадяни, ті, які мають власні грошові кошти на своє утримання – значну за розміром пенсію, але за станом здоров'я не можуть себе обслуговувати, тому допомога їм може полягати у догляді за ними, в утримані будинку, приготуванні їжі та у певній періодичності годування хворої особи, прогулянок у супроводі іншої особи. Але при цьому слід зауважити, що така особа може не сплачувати певну чітко виражену суму на утримання іншої особи. В цьому випадку особа, яка надає таку допомогу, має лише витрачати власний час, а не грошові кошти.

Аналізуючи правові аспекти договору довічного утримання, то не можливо не згадати важливих за своєю змістовною глибиною та переважному значенню наукові праці в сфері становлення інституту довічного утримання, які розроблялись цілою плеядою видатних вчених. Серед них, насамперед, треба виділити роботи В. Маслова, Г. Амфітеатрова, М. Бару, О.В. Дзери, Д.В. Бобрової, А.С. Довгерт, М.І. Панченко, І.А. Безклубого та інших.

Праці цих авторів являються теоретичною базою даного дослідження.

З набранням чинності нового ЦК України, він передбачає суттєві зміни порівняно з попереднім кодексом, який вже застарів і мав низку недоліків при регулюванні інституту довічного утримання і тому у вітчизняній науці та практиці в останній час все більше уваги приділяли цим недолікам.

Тому дана проблема потребувала всебічного вивчення з урахуванням практики застосування нового законодавства, тобто нового Цивільного кодексу України, а також з урахуванням того, що більшість аспектів все ще не отримали належного законодавчого врегулювання.

Метою даної роботи являються дослідження законодавства регулюючого інститут довічного утримання, вивчення природи, характеристики стадій аналізу процедур, які застосовуються в даному інституті. Для реалізації цієї мети необхідно детально вивчити нормативну базу, учбову літературу, публікації в періодичних виданнях, матеріали судової практики. Основними методами, за допомогою яких буде розкрита тема роботи являються: дедуктивний, індуктивний, описовий і метод порівняльного аналізу.

Об'єктом дослідженняданої курсової роботи являється договір довічного утримання в загальному розумінні, а предметом - договір довічного утримання з його змістом та притаманними лише йому рисами.

Курсова робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, переліку посилань та списку використаної літератури.

1. Становлення інституту довічного утримання.

Цивільний кодекс УРСР 1922 року не згадує інституту довічного утримання. Проте нотаріальна Інструкція УРСР від 17 листопада 1928 року у статті 120 дозволяла у договір дарування вміщувати пункт про обов'язок особи, яка одержала дар, утримувати дарувальника або третіх осіб до смерті та забезпечувати дане зобов'язання, капіталізуючи накладення арешту на майно [1, 156]. Це була перша згадка про інститут довічного утримання у нашому законодавстві. Але 01 серпня 1940 року директивним Листом НКЮ УРСР названа стаття змінена. Цим документом було прямо заборонено вносити в договір дарування пункти про зобов'язання утримувати дарувальника чи третіх осіб, проте вказане не означало, що не можна укладати договір довічного утримання взагалі; просто дану умову заборонялось включати у договір дарування. Незважаючи на це, зазначені договори часто зустрічалися в практиці як до 1928 року, так і після 1940 року.

Поява у той час у практиці подібних договорів не пройшла непомітно у науці. Починаючи з 1945 року, з'являються перші статті та наукові праці, присвячені договору довічного утримання. Серед них, насамперед, треба виділити роботи В. Рясенцева, Г. Амфітеатрова, М. Бару, В. Маслова та інших вчених.

Аналізуючи тогочасну практику, М. Бару в праці "Договірне зобов'язання про утримання" виділяв три різновиди договору довічного утримання. По-перше, це договори приймачества. За ними сільськогосподарські двори, у яких залишались лише непрацездатні члени, укладали договори зі сторонніми особами, згідно з котрими члени двору передавали останнім садибу і все майно, а сторонні особи зобов'язувались утримувати їх до смерті. Земельно-судові органи визнавали подібні договори тільки за формальними ознаками недійсними (не було згоди земельного товариства, а для даних угод закон обов'язково її вимагав). По-друге, своєрідною формою договірного утримання був патронат, що встановлювався над дітьми-сиротами, вихованцями дитячих будинків. Він регулювався спеціальними нормативно-правовими актами та встановлювався договором між патронуючою сім'єю і відповідними державними органами (охорони здоров'я, народної освіти, сільськими радами). Особливістю вказаної угоди було те, що особа, над якою встановлювався патронат, не брала участі в укладені договору. Тягар утримання дитини розподілявся між двома сторонами [2, 280]. Слід також зазначити: даний вид утримання, як правило, не був довічним; він припинявся з досягненням дитиною повноліття. Проте, якщо дитина була інвалідом, то це утримання ставало довічним. Третім видом довічного утримання були, власне, договори довічного утримання, які набули поширення, порівняно з двома наведеними вище різновидами. І тому в подальшому буде аналізуватись саме ця форма довічного утримання.

Незважаючи на те, що з 1940 року заборонено укладати договори дарування з умовою довічного утримання, люди продовжували це робити різними шляхами, обходячи закон. Сторони могли оформлювати відчуження будинку договором купівлі-продажу, при цьому ціна була незначною, але тут же формулювався додатковий обов'язок довічно утримувати продавця. Часто у договорі про відчуження будинку встановлювалася дійсна ціна, але при цьому вказувалось, що у рахунок покупної ціни покупець зобов'язаний надавати продавцю довічне утримання. У практиці зустрічались і такі випадки, коли сторони укладали два окремих договори (дарування та довічного утримання). Врешті-решт, наводиться, навіть, приклад спадкового договору, згідно з яким одна сторона заповідала будинок іншій, яка зобов'язувалась годувати першу особу до її смерті [3, 282].

Loading...

 
 

Цікаве