WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Поняття сторін у цивільному процесі та їх процесуальні права і обов’язки - Курсова робота

Поняття сторін у цивільному процесі та їх процесуальні права і обов’язки - Курсова робота

Заміна неналежного відповідача може бути проведена одним з чотирьох варіантів, але при заміні необхідно мати згоду позивача:

Перший варіант. Якщо судом встановлено, що даний відповідач є неналежним і хто є належним. При даній умові, якщо позивач згоден на заміну, суд своєю ухвалою проводить заміну неналежного відповідача.

Другий варіант. При цій же умові, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може притягнути цю особу як другого відповідача до процесу і у позові щодо неналежного відповідача відмовляє, а вимоги щодо належного відповідача вирішує по суті справи.

Третій варіант. Якщо не встановлено судом, хто є належним відповідачем, а позивач згоден на вибуття неналежного відповідача, суд зупиняє провадження по справі, так як позивач відмовляється від позову і в позовному провадженні залишається тільки одна сторона.

Четвертий варіант. При цій же умові, якщо позивач не згоден на вибуття неналежного відповідача з процесу, суд розглядає справу і відмовляє у задоволенні позову щодо даного відповідача.

Стаття 105 ЦПК не передбачає як умову заміни неналежної сторони згоду неналежного відповідача. Але в судовій практиці думку неналежного відповідача іноді враховують, якщо відповідач домагається від суду певної реабілітації, тобто рішення про відмову в позові стосовно нього.

У цьому випадку, навіть за згоди позивача на вибуття неналежного відповідача з процесу, суди повинні враховувати думку відповідача і в рішенні вказувати про відмову в позові стосовно нього.

Відповідно до ст. 105 ЦПК після заміни неналежної сторони розгляд справи починається заново, тому що стороні, яка вступила у справу, необхідно ознайомитися з матеріалами справи, зі своїми процесуальними правами та обов'язками, брати участь у дослідженні доказів.

Новий ЦПК України на відміну ЦПК 1963 р. не допускає заміну неналежного позивача. Навіть у випадку коли позивач неналежний, однак наполягає прийняти від нього позов, то суддя повинен прийняти заяву та порушити провадження по справі. При встановленні в результаті розгляду справи неналежності позивача суд ухвалює рішення про відмову йому в задоволенні позову.

Згідно зі ст. 33 нового ЦПК України суд першої інстанції може допустити заміну неналежного відповідача лише за клопотанням (заявою) позивача.

Наведені нові положення ЦПК засновані на розширені принципу диспозитивності, однак недопущення заміни неналежного позивача навряд чи можна вважати вдалою новацією.

9. Правонаступництво у цивільному процесі

Процесуальне правонаступництво, як і заміна неналежної сторони, являє собою зміну суб'єктного складу учасників спору.

Процесуальне правонаступництво – це заміна відповідної сторони, коли її матеріальні права і обов'язки в спірних або встановлених судом правовідносинах переходять до інших осіб у випадку її вибуття з цивільної справи.

Підставою процесуального правонаступництва є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони із спірних або встановлених судом правовідносин майнового, але не особистого характеру. Заміна суб'єктів матеріальних правовідносин можлива внаслідок смерті громадянина, який був суб'єктом правовідносин; ліквідації юридичної особи; уступки права чи взяття на себе обов'язку іншої особи. Новий суб'єкт права або обов'язку може прийняти права та обов'язки свого правонаступника цілком або частково. У залежності від цього в науці і судовій практиці розрізняють універсальне (повне) і сингулярне (часткове) правонаступництво.

Універсальне (повне) правонаступництво наступає у випадку смерті сторони, припинення юридичної особи, яка є стороною у справі. У цих випадках спадкоємець громадянина, правонаступник юридичної особи стає стороною в матеріальних правовідносинах, а отже, і процесуальним правонаступником у цивільній справі.

Сингулярне (часткове) правонаступництво настає у випадку уступки вимоги, переведення боргу або прийняття боргу на себе. Тут правонаступництво в матеріальних правовідносинах визначає процесуальне правонаступництво.

У випадку процесуального правонаступництва, на відміну від заміни неналежної сторони, суд повинен зупинити провадження до вступу або притягнення до справи правонаступника (ст.ст. 221, 224 ЦПК).

Відмінність правонаступництва від заміни неналежної сторони полягає і в тому, що в першому випадку розгляд справи розпочинається заново, а в другому – провадження по справі поновлюється. Це обумовлено тим, що у відповідності зі ст. 106 ЦПК усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій же самій мірі, в якій вони були б обов'язкові і для особи, яку він замінив. Правонаступник продовжує участь у справі свого попередника, а тому і процес продовжується, а не розпочинається заново.

Процесуальне правонаступництво можливе на будь-якій стадії процесу й у будь-якому виді провадження. При цьому слід враховувати, що в тих випадках, коли матеріальні правовідносини тісно пов'язані з особою суб'єкта, правонаступництва матеріального, а значить, і процесуального, не може бути. Це стосується тільки тих правовідносин, де з'ясовується питання щодо можливості правонаступництва від громадянина до громадянина, оскільки при припиненні юридичних осіб завжди є правонаступник. Так, наприклад, не може бути правонаступництва по вимогах про стягнення аліментів, про поновлення на роботі тощо.

Суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив (ст. 37 нового ЦПК України).

10. Участь у процесі третіх осіб

Третіми особами називаються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену цивільну справу сторонами в суді.

Участь третіх осіб забезпечує у подальшому дотримання їхніх прав та законних інтересів. Так, наприклад, унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, власнику автомобіля була завдана шкода. Винуватцем є водій-працівник підприємства, який у той час керував автомобілем під час здійснення своїх трудових обов'язків. Позивачем у цьому випадку буде власник автомобіля, якому завдана шкода, а відповідачем – підприємство, яке, в свою чергу, в регресному порядку має право звернутися до свого працівника за відшкодуванням завданої шкоди під час виконання обов'язків. Тому доля працівника безпосередньо залежить від вирішення позову до його підприємства, оскільки в регресному порядку водій не зможе відстоювати свої права відносно завданої шкоди, тому він і є зацікавленою особою у вирішенні першого спору.

Треті особи поділяються на два види:

  1. які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору;

  2. які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права й обов'язки позивача.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору

  1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права і обов'язки позивача.

  2. Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійнівимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи розглядається спочатку.

Участь третіх осіб у цивільній справі надзвичайно важлива і необхідна для правильного та своєчасного розгляду і вирішення цивільної справи, оскільки дозволяє зібрати максимум доказового матеріалу, з'ясувати дійсні взаємостосунки сторін, уникнути винесення спірних і навіть взаємовиключаючих судових рішень. Відповідно до ст. ст. 34 – 36 цього Кодексу у цивільному процесі беруть участь два види третіх осіб: треті особи, які заявляють самостійні вимоги, і треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору. Треті особи першого і другого видів віднесені законом до числа осіб, які беруть участь у справі, а отже, мають юридичну заінтересованість. Однак, на відміну від прокурора, органів державної влади і органів місцевого самоврядування, представників, заінтересованість третіх осіб або тотожна, або близька до заінтересованості сторін, тому що треті особи пов'язані з допроцесуальних відносинах зі сторонами цивільної справи.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до закінчення її судового розгляду.

Ознаками третіх осіб цього виду є те, що вони:

а) вступають у процес, що розпочався;

Loading...

 
 

Цікаве