WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Поняття сторін у цивільному процесі та їх процесуальні права і обов’язки - Курсова робота

Поняття сторін у цивільному процесі та їх процесуальні права і обов’язки - Курсова робота

6. Цивільна процесуальна правоздатність і дієздатність

Цивільна процесуальна правоздатність – це встановлена законом можливість мати цивільні права і обов'язки. Цивільна процесуальна правоздатність громадян виникає з моменту народження і припиняється зі смертю. Юридичні особи мають процесуальну правоздатність з моменту виникнення. Зупинення дії юридичної особи веде до припинення її процесуальної правоздатності (ст.100 ЦПК).

Правоздатність у матеріальному праві не тотожна процесуальній правоздатності. Якщо правоздатність у матеріальному праві – це можливість мати відповідні матеріальні права та обов'язки, то цивільна процесуальна правоздатність – це можливість мати цивільні процесуальні права й обов'язки.

Здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи (ст. 28 нового ЦПК України).

Цивільна процесуальна дієздатність – це здатність особисто здійснювати свої права і доручати ведення справи представнику (ст. 101 ЦПК), тобто здатність особисто здійснювати процесуальні дії. Цивільна процесуальна дієздатність громадян настає в повному обсязі з досягненням повноліття, тобто з 18 років. Юридичні особи мають процесуальну дієздатність з моменту виникнення. Процесуальні права й обов'язки юридичної особи здійснюються її органами безпосередньо або через представників (ст. 110 ЦПК).

Повну процесуальну дієздатність мають також громадяни, які вступили в шлюб до досягнення повноліття.

Обмежену процесуальну дієздатність мають особи віком від 15 до 18 років. Наприклад, вони можуть особисто виступати в цивільному процесі тільки по справах, що виникають з угод, які вони вправі відповідно до закону укладати самостійно, а також по справах про відшкодування шкоди, заподіяної ними.

Залучати законних представників до участі у справі в цих випадках не обов'язково; вирішення питань залежить від суду. Якщо справа виникла з договору, на прийняття якого неповнолітнім особам необхідна згода законного представника, суд зобов'язаний залучити останнього до участі у справі.

Права та охоронювані законом інтереси неповнолітніх, які не досягли 15-річного віку, а також громадян, визнаних недієздатними внаслідок психічної хвороби чи недоумства або обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, захищають у суді їх законні представники.

Новим ЦПК України цивільною процесуальною дієздатністю наділені не лише громадяни, а всі фізичні особи, які досягли повноліття. Розширені можливості цивільної процесуальної дієздатності неповнолітніх, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому цивільно-процесуальним законодавством, надано повну цивільну дієздатність (ст. 29 ЦПК України).

7. Цивільна процесуальна співучасть

Процесуальна співучасть – це участь в одному і тому ж процесі кількох позивачів або кількох відповідачів, права, вимоги та обов'язки яких не виключають одне одного.

Співучасть можна класифікувати на види за двома критеріями. За формою співучасть буває:

а) активна співучасть – коли кілька співпозивачів пред'являють позов до одного відповідача;

б) пасивна співучасть – коли один позивач пред'являє позов до кількох відповідачів;

в) змішана співучасть – коли кілька співпозивачів пред'являють позов до кількох співвідповідачів.

В залежності від характеру матеріально-правових зв'язків між суб'єктами спірних правовідносин та обов'язковості участі в процесі розрізняють два види процесуальної співучасті – необхідну (обов'язкову) і факультативну (можливу).

Необхідна (обов'язкова) співучасть має місце у випадку, коли характер спірних матеріальних правовідносин не дозволяє вирішити питання щодо прав чи обов'язків одного з учасників процесу без залучення до процесу інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин. Підставою даного виду співучасті є загальне право та загальний обов'язок. Наприклад, вимога про виселення з квартири не може бути вирішена без залучення всіх повнолітніх членів сім'ї.

Можлива (факультативна) співучасть не носить обов'язкового характеру, тому що характер спірних матеріальних правовідносин дозволяє розглядати справи відносно кожного із суб'єктів в окремому процесі. Підставою факультативної співучасті є однорідність вимог, взаємозв'язок підстав позовів, пред'явлення їх до того ж самого відповідача. Наприклад, у разі подання позову щодо одного з повнолітніх дітей щодо утримання недієздатних батьків суд на підставі закону може залучити як співвідповідачів інших повнолітніх дітей.

Усі процесуальні співучасники мають однакові права і несуть однакові обов'язки. Вони рівні в правах і обов'язках як відносно один одного (внутрішня рівність), так і стосовно іншої сторони (зовнішня рівність). Кожен з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в процесі самостійно (ст. 104 ЦПК). Вони вправі виступати самостійно і стосовно інших процесуальних співучасників на своїй стороні.

Новим ЦПК чітко визначені підстави участі у справі кількох позивачів або відповідачів) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки (ст. 32).

Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність (ч. 2 ст. 32 ЦПК України).

У багатьох випадках процесуальних співучасників поєднують спільні інтереси, наявність яких дозволяє мати одного представника в суді. Стаття 104 ЦПК при цьому встановлює, що процесуальний співучасник не може бути представником інших осіб, якщо він не досяг повноліття чи над ним встановлена опіка або піклування.

Процесуальна співучасть настає за ініціативою позивача і позивачів (ст. 104 ЦПК) і на клопотання осіб, які беруть участь у справі (п. 3 ст. 143, ст. 99 ЦПК). На їх заяву суд постановляє мотивовану ухвалу. За своєю ініціативою суд має право залучати до процесу співвідповідачів (ст. 105 ЦПК), а не співпозивачів, оскільки це суперечить принципу диспозитивності.

8. Неналежна сторона у цивільному процесі і порядок її заміни

У момент порушення справи не завжди відомо, чи є позивач суб'єктом права, чи порушене його право, чи є порушником права саме та особа, на яку вказує позивач. Тому позивача і відповідача в момент порушення справи вважають можливими суб'єктами спірних матеріальних правовідносин. У зв'язку з цим у судовій практиці виникає питання щодо неналежної сторони в цивільній справі.

Неналежний позивач – це особа, якій не належить право вимоги по пред'явленому в суді позову, а неналежним відповідачем є та особа, що не повинна відповідати по пред'явленому до неї в суді позову. Якщо при розгляді цивільної справи суд встановить, що будь-яка сторона є неналежною, виникає необхідність заміни цієї сторони. Стаття 105 ЦПК передбачає, що умовою такої заміни є згода позивача, що цілком обґрунтовано, оскільки ініціатором процесу є позивач і справа порушена в його інтересах. У судовій практиці може виникнути ряд варіантів заміни неналежної сторони.

Заміна неналежного позивача з точки зору відомого дослідника В. І. Тертишникова може бути проведена одним з п'яти варіантів:

Перший варіант. Первісний позивач є неналежним, відомо хто є належним позивачем. Якщо неналежний позивач згоден вибути з процесу, а належний – вступити в нього, суд своєю ухвалою проводить заміну неналежного позивача, не зупиняючи провадження в справі.

Другий варіант. Якщо при тих же вихідних даних неналежний позивач не погоджується вибути з процесу, а належний позивач просить допустити його до участі в справі, то суд допускає останнього як третю особу, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, оскільки місце позивача вже зайнято. Продовжуючи розглядати справу, суд відмовляє в задоволенні позову неналежному позивачу, а вимоги належного позивача вирішує, виходячи з обставин справи.

Третій варіант. Якщо при тих же вихідних даних неналежний позивач згоден вибути з процесу, а належний не згоден вступити в справу, суд приймає відмову позивача від позову і зупиняє провадження по справі. Позовне провадження не може продовжуватися, тому що в процесі залишається тільки відповідач.

Четвертий варіант. Якщо суд не встановив, хто є належним позивачем у справі, а неналежний позивач згоден вибути з процесу, то провадження по справі повинно бути зупинено, так як позивач відмовився від позову.

П'ятий варіант. При тій же умові, але якщо неналежний позивач не згоден вибути з процесу, суд продовжує розглядати справу і відмовляє неналежному позивачу у задоволенні його позову.

Loading...

 
 

Цікаве