WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Поняття правового регулювання - Курсова робота

Поняття правового регулювання - Курсова робота

Механізм правового регулювання – це система юридичних засобів, організованих найбільш послідовним способом з метою подолання перешкод, що стають на шляху задоволення інтересів суб'єктів права.

Стадії правового регулювання:

  1. Видання норми права (регламентація суспільних відносин).

  2. Виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

  3. Реалізація суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Елементи механізму правового регулювання: норма права, юридичний факт, правовідносини, акти реалізації права, акти застосування права, акти офіційного тлумачення, нормативно-правові акти та інші правові засоби.

Правові засоби – це правові явища, що виражаються в інструментах (установленнях) і діяннях (технологіях), за допомогою яких задовольняються інтереси суб'єктів права, забезпечується досягнення соціально корисних цілей.

Ознаки правових засобів:

  1. Вони є узагальнюючими юридичними способами забезпечення інтересів суб'єктів права, досягнення поставлених цілей.

  2. Відображають інформаційно-енергетичні якості і ресурси права, що додає їм особливу юридичну чинність, спрямовану на те, щоб подолати перешкоди, які стоять на шляху задоволення інтересів учасників правовідносин.

  3. Поєднуючись певним чином, виступають основними елементами дії права, механізму правового регулювання, правових режимів (тобто функціонального боку права).

  4. Призводять до юридичних наслідків, конкретних результатів, того чи іншого ступеня ефективності або дефективності правового регулювання.

  5. Забезпечуються державою.

Види правових засобів:

  1. За характером.

  1. Матеріальні.

  2. Процесуальні.

  1. За галузевою приналежністю.

  1. Конституційні.

  2. Цивільні.

  3. Адміністративні.

  4. Інші.

  1. За функціональною роллю.

  1. Регулятивні.

  2. Охоронні.

  1. За інформаційно-психологічною спрямованістю (чиїм інтересам віддається перевага).

  1. Стимулюючі. Прикладом можуть бути заохочення, пільги, дозволи.

  2. Обмежуючі. Прикладом можуть бути покарання, заборони, обов'язки.

Правовий стимул – це правове спонукання до законослухняних дій, що створює певний режим сприяння для задоволення власних інтересів суб'єкта.

Види правових стимулів:

  1. За елементом структури норми права.

  1. Юридичний факт-стимул (гіпотеза).

  2. Суб'єктивне право (диспозиція).

  3. Законний інтерес (диспозиція).

  4. Пільга (диспозиція).

  5. Заохочення (санкція).

  1. За предметом правового регулювання.

  1. Конституційні.

  2. Цивільні.

  3. Екологічні.

  4. Інші.

  1. За об'ємом.

  1. Основні. Прикладом може бути суб'єктивне право.

  2. Часткові. Прикладом може бути законний інтерес.

  3. Додаткові. Прикладом може бути пільга.

  1. За часом дії.

  1. Постійні.

  2. Тимчасові.

  1. За змістом.

  1. Матеріально-правові. Прикладом може бути премія.

  2. Морально-правові. Прикладом може бути подяка.

Правове обмеження – це правове стримування протизаконної акції, що створює умови для охорони і захисту інтересів контрсуб'єкту і суспільних інтересів.

Види правових обмежень:

  1. За елементом структури норми права.

  1. Юридичний факт-обмеження (гіпотеза).

  2. Юридичний обов'язок (диспозиція).

  3. Заборона і припинення (диспозиція).

  4. Покарання (санкція).

  1. За предметом правового регулювання.

  1. Конституційні.

  2. Цивільні.

  3. Екологічні.

  4. Інші.

  1. За об'ємом.

  1. Повні.

  2. Часткові.

  1. За часом дії.

  1. Постійні. Прикладом можуть бути встановлені законом виборчі обмеження.

  2. Тимчасові. Прикладом можуть бути позначені в акті про надзвичайне положення.

  1. За змістом.

  1. Матеріально-правові. Прикладом може бути позбавлення премії.

  2. Морально-правові. Прикладом може бути догана.

Різновидом правових стимулів є правові заохочення.

Правове заохочення – це форма і міра юридичного схвалення добровільної заслуженої дії, у результаті чого суб'єкт винагороджується, для нього настають сприятливі наслідки.

Характерною ознакою правового заохочення є заслужена поведінка (заслуга).

Одним із видів правового заохочення є правова пільга – правомірне полегшення стану суб'єкта, що дозволяє йому повніше задовольнити власні інтереси і виражається як у наданні додаткових особливих прав (переваг), так і в звільненні від обов'язків.

Протилежністю правового заохочення є правове покарання – форма і міра юридичного осуду (осудження) винної, протиправної поведінки, у результаті якої суб'єкт у чомусь обов'язково обмежується, чогось позбавляється.

3. Порівняльне правознавство

Розглядаючи формаційний підхід до типології, слід мати на увазі, що кожному типу держави відповідає певний тип права.

Так, рабовласницькому типу держави відповідає рабовласницький тип права, феодальному – феодальний, буржуазному – буржуазний, а соціалістичному типу держави – відповідно, соціалістичний тип права. Аналіз типології держав за формаційним підходом дає підстави стверджувати: тип права формується в інтересах пануючого класу.

Типи права:

  1. Рабовласницький – зведена в закон воля рабовласників.

  2. Феодальний – право-привілей.

  3. Буржуазний тип права характеризується формально-юридичною рівністю громадян перед законом, священною приватною власністю.

  4. Соціалістичний – формально виражає інтереси всього народу, а фактично – інтереси партійно-державної бюрократії.

Правову систему можна визначити як цілісний комплекс правових явищ, обумовлених об'єктивними закономірностями розвитку суспільства, усвідомлено і постійно відтворений людьми та їх організаціями (державою), який використовується ними для досягнення своїх цілей.

Її відміна від системи права полягає в тому, що остання характеризує інституціональну внутрішню структуру нормативної основи правової системи – права, як такого; правова система ж охоплює всі правові явища в масштабах держави і суспільства. Тобто правова система містить у собі систему права, а також юридичну практику і правову ідеологію.

Правова система складається з п'ятьох рівнів:

  1. Суб'єктно-сутнісний рівень – виділяється для того, щоб підкреслити значення суб'єктів права як створюючих певну систему матеріальних чинників правової системи.

  2. Інтелектуально-психологічний рівень – формує праворозуміння конкретної людини, а також індивідуальну та суспільну правосвідомість.

  3. Нормативно-регулятивний рівень – дозволяє зробити висновок про те, що визначальним чинником, який створює систему, виступає норма права.

  4. Організаційно-діяльний рівень – охоплює усі юридично оформлені зв'язки і відносини, форми реалізації права, різні види правової поведінки людей, правотворчу і правозастосувальну діяльність держави і суспільства.

  5. Соціально-результативний рівень – характеризує, з одного боку, те, наскільки людина, як суб'єкт права, засвоїла правову дійсність, як вона "живе" в ній, а з іншого боку – те, як сформульовані і наскільки ідентичні інтереси індивіда і суспільства, різного роду режими і стани, що дозволяють уявити собі певні результати дії норм права (правова культура, законність, правопорядок).

Існує декілька критеріїв типології правових систем різних держав:

  1. Спільність генезису (виникнення і наступний розвиток).

  2. Спільність джерел, форм закріплення і вираження норм права.

  3. Інші (наприклад, структурна єдність, подібність, спільність принципів регулювання суспільних відносин, єдність термінології, юридичних категорій і понять, а також техніки викладу і систематизації норм права тощо).

З урахуванням всього цього, у науці виділяються наступні правові сім'ї, що у свою чергу поділяються на правові системи:

  1. Англо-американська (система загального права). Характерна для Великобританії, США, Канади, Австралії, Нової Зеландії й ін. Основне джерело права – судовий прецедент.

  2. Романо-германська (система континентального права). Характерна для країн континентальної Європи, Латинської Америки, деяких країн Африки, а також Туреччини. Основне джерело права – нормативно-правовий акт.

  3. Релігійна. Характерна для країн, що сповідають в якості державної релігії католицизм (Ватикан), іслам (Іран), індуїзм (Індія), іудаїзм (Ізраїль). Основне джерело права – документи, що містять релігійні норми права (шаріат для мусульман).

  4. Соціалістична. Характерна для СРСР, КНР, КНДР, В'єтнаму, Куби. Хоча формальним джерелом права є нормативно-правовий акт, фактично все підкоряється рішенням правлячої партії.

  5. Звичаєва. Характерна для країн Тропічної й Екваторіальної Африки, а також для Мадагаскару. Основне джерело права – звичаї, традиції.

Список литератури

  1. Бабаев В. К., Баранов В. М., Толстик В. А. Теория права и государства в схемах и определениях: Учебное пособие. – М. : Юристъ, 2003. – 251 с.

  2. Балинська О.М., Гарасимів Т.З. Проблеми теорії держави і права: навч.-метод. посіб. / Львівський держ. ун- т внутрішніх справ. – Л. : ЛьвДУВС, 2008. – 320c.

  3. Ведєрніков Ю.А., Папірна А.В. Теорія держави і права: навч. посібник. – К. : Знання, 2008. – 333с.

  4. Зайчук О.В., Журавський В.С. Вступ до теорії правових систем / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького / Олег Володимирович Зайчук (заг.ред.), Наталія Миколаївна Оніщенко (заг.ред.). – К. : Юридична думка, 2006. – 431с.

  5. Копиленко О. Л., Зайчук О. В., Заєць А. П., Журавський В. С., Оніщенко Н. М., Бобровник С. В. Загальна теорія держави і права (основні поняття, категорії, правові конструкції та наукові концепції): навч. посіб. / МОН України. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 400c.

  6. Лазарев В. В., Липень С. В. Теория государства и права: Учебник для вузов. – 3.изд., испр. и доп. – М. : Спарк, 2004. – 528с.

  7. Оборотов Ю.Н. Теория государства и права. Прагматический курс: Экзаменац. справочник. – О. : Юридична література, 2005. – 184с.

  8. Пархоменко Н.М. Джерела права: проблеми теорії та методології: [монографія] / Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – К. : Юридична думка, 2008. – 335c.

  9. Скірський І.В. Теорія держави і права: Навч. посіб. – Вінниця, 2006. – 292с.

Loading...

 
 

Цікаве