WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Поняття неосудності - Курсова робота

Поняття неосудності - Курсова робота

Сучасне міжнародне кримінальне право визнає лише індивідуальну кримінальну відповідальність фізичних осіб за вчинення ними злочинів проти миру і безпеки людства. Якщо злочинні дії таких осіб були пов'язані зі злочинними діями держави, остання має відповідати за загальними нормами міжнародного права (застосування до такої держави економічної блокади, виключення її представників з міжнародних організацій, розрив дипломатичних відносин тощо), а фізичні особи – кримінальну за нормами міжнародного кримінального права.

Офіційний статус особи (голова держави або уряду) не може бути підставою для звільнення її від кримінальної відповідальності за злочини проти миру і безпеки людства.

Водночас у багатьох кримінально-правових нормах як Загальної, так і Особливої частини кодексу, вживаються щодо суб'єкта злочину спеціальні дефініції різноманітна термінологія, що відповідає змісту такої норми і з якою кримінальний закон пов'язує певні юридичні наслідки. Мова йде про вживання таких дефініцій і термінів: А) особа, яка вчинила злочин невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин; Б) особа, яка вчинила умисний злочин; В) особа, яка вчинила злочин з необережності; Г) особа, яка вчинила злочин у віці від 14 до 16 років; Д) особа, яка повторно вчинила умисний злочин і має судимість за умисний злочин (рецидив злочину); Е) особа, до якої застосовується примусові заходи медичного характеру (ст. 93); особа до якої застосовується примусове лікування (ст. 96); Ж) особа, що раніше була судима за вчинення певного злочину тощо.

У статтях Особливої частини КК суб'єкт злочину частіше за все не означено тому, що суб'єкт злочину – це людина, і лише вона може вчинити й нерідко вчиняє діяння, що заборонено кримінальним законом. Водночас у Загальній частині кодексу дано визначення суб'єкта будь-кого злочину. Іншими словами, суб'єкт злочину є обов'язковим елементом кожного конкретного, виписаного в Особливості частині кримінального кодексу складу злочину. [4]

. Розділ 3. Загальна характеристика осудності суб'єкта злочину:

3.1. Осудність: поняття та риси:

Суб'єктом злочину може бути лише осудна особа. Осудність особи є однією з обов'язкових умов кримінальної відповідальності за вчинення передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння і водночас однією із загальних ознак суб'єкта злочину. Поняття осудності дано в ч. 1 ст. 19 КК: "Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними".

Осудність пов'язана з психікою людини, а психіка — це функція головного мозку, його здатність відображати об'єктивну дійсність.

Отже, осудність в широкому її розумінні - це такий психічний стан людини, за якого вона усвідомлює характер поведінки, розуміє її значення і керує своїми вчинками.

Злочинні дії, як і всі інші вчинки людей, визначаються і контролюються психічною організацією людини, її свідомістю і волею.

Психічні прояви людини полягають у повній спроможності (осудності) чи зменшеній спроможності (обмежена осудність) або неспроможності (неосудність) усвідомлювати свою поведінку або керувати своїми діями.

При вчиненні злочину особа розуміє зміст і значення с поведінки та свідомо спрямовує її на досягнення бажаних для неї результатів. Осудна особа завжди має свободу вибору своєї поведінки й спроможна обирати правомірне рішення. Сама здатність людини усвідомлювати характер і наслідки своїх дій та свідомо керувати ними відрізняє осудну особу від неосудної.

Осудність — це спроможність особи розуміти значення свого діяння та свідомо керувати ним і пов'язана з нею здатність відповідати за вчинений злочин.

При сумніву щодо психічного стану особи, яка вчинила злочин, слідчий, прокурор або суд, відповідно до кримінально процесуального законодавства, призначають проведення судово-медичної експертизи щодо осудності такої особи. Суд перевіряє висновок експертизи і дає йому оцінку разом із іншими доказами по справі та приймає остаточне рішення щодо осудності або обмеженої осудності чи неосудності особи, яка вчинила злочин.

Особа, не здатна усвідомлювати фактичний характер чи суспільну небезпечність своєї поведінки, або ж, при збереженні такої здатності, керувати нею, не може визнаватись осудною. [ 5 ]

3.2. Обмежена осудність:

Якщо встановленням неосудності особи під час вчинення нею передбаченого КК суспільно небезпечного діяння вирішуються питання про відсутність вини, самого суб'єкта злочину і підстав для притягнення такої особи до кримінальної відповідальності, то визнанням особи обмежено осудною вирішуються лише питання про можливість пом'якшення покарання за вчинений нею злочин та застосування до неї примусового заходу медичного характеру.

Стаття 20. Обмежена осудність

  1. Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

  2. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру. [ 1 ]

Обмежена осудність визначається за допомогою тих же критеріїв, які використовуються при вирішенні питання про осудність чи неосудність, тобто медичного (біологічного) та юридичного (психологічного). Йдеться про оцінку впливу психічних розладів на сферу свідомості та волі особи, а саме про врахування ступеня здатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Медичний (біологічний) критерій обмеженої осудності означає, що особа страждає певним психічним розладом, а юридичний (психологічний) - що в неї зменшена здатність повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або при збереженні такої здатності в повній мірі) ослаблена здатність керувати ними.

До психічних розладів відносяться аномалії психіки, що є наслідком психопатій, неврозів, невротичних та неврозоподібних реакцій, затяжних соматичних захворювань (скажімо, грипу, герпесу), а також психопатоподібні стани, залишкові явища черепно-мозкової травми, глибока акцентуація характеру (тобто посилення певних психічних властивостей, наприклад, істерії). Це можуть бути й хронічний алкоголізм, олігофренія в стадії дебільності тощо.

Прерогатива встановлення наявності у особи під час вчинення нею злочину психічного розладу належить слідчим органам, прокурору, суду, які мають оцінювати висновки комплексної судової психолого-психіатричної експертизи. До питань, які ставляться перед експертами, відноситься не лише питання про наявність у підозрюваного (обвинуваченого, підсудного) того чи іншого психічного розладу, а й про вплив на злочинну поведінку особи, характер такого впливу.

Особа, яка в стані обмеженої осудності вчинила злочин, залишається його суб'єктом та підлягає кримінальній відповідальності. Мова йде лише про зменшену винуватість і можливість пом'якшення покарання та застосування примусового заходу медичного характеру.

З законодавчого формулювання (ч. 2 ст. 20) можна зробити висновок про обов'язковість врахування судом факту визнання особи обмежено осудною при призначенні покарання, хоча не обов'язково наслідком такого врахування має бути пом'якшення покарання. Серед пом'якшуючих покарання обставин, перелічених в ст.66, вчинення злочину обмежено осудною особою не фігурує.

Смисл вперше введеної до КК України норми про обмежену осудність полягає в послідовному втіленні принципу справедливості. При вирішенні питання призначення покарання обмежено осудній особі суд має вичерпно ретельно його індивідуалізувати. Призначаючи покарання такій особі, суд має враховувати не лише ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65), а й наявність (чи відсутність) факту впливу психічного розладу на вчинення злочину, ступінь можливої обумовленості злочину таким розладом (суттєвість ролі психічного розладу як ланки в загальному ланцюгу причинного зв'язку між таким розладом і вчиненням злочину), ступінь звуження можливостей усвідомлювати фактичний бік вчинюваного діяння, його соціального значення та (або) керування ним, причини виникнення (етнологію) психічного розладу - був він викликаний об'єктивними чи суб'єктивними факторами, залежними від самої особи (зокрема, чи не був такий розлад наслідком анти суспільної звички чи аморальної поведінки особи, скажімо, її схильності до зловживання алкоголем). Потрібно враховувати і характер впливу психічного розладу на злочинну поведінку. Так, навряд чи є підстави для пом'якшення покарання, коли такий вплив проявився в особливій жорстокості під час вчинення злочину.

Loading...

 
 

Цікаве