WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Поняття і мета покарання - Курсова робота

Поняття і мета покарання - Курсова робота

Мета загального попередження (загальна превенція) припускає такий вплив покарання, що забезпечує попередження вчинення злочину з боку інших осіб. Ця мета покарання звернена насамперед до осіб, схильних до вчинення злочину. Переважна частина громадян не вчиняють злочинів не під загрозою покарання, а внаслідок своїх моральних властивостей, звичок, громадських, релігійних настанов і переконань. Стосовно таких громадян кримінальне покарання теж впливає позитивно, підвищує правову культуру, виховує нетерпиме ставлення до злочинців, формує відповідний рівень право свідомості.

Досягнення мети загального попередження забезпечується самим оприлюдненням законів, санкції яких попереджують про покарання кожного, хто порушить ці закони, засудженням винного, призначенням покарання та його виконанням. Погроза невідворотності покарання і його реалізації є засобом залякування тих антигромадських елементів, що схильні вчиняти злочини. Частіше за все саме залякування, страх покарання, погроза його неминучості стримують багатьох із них від вчинення злочину. Причому більшою мірою такий вплив справляє невідворотність покарання, а не його суворість.

Спеціальне і загальне попередження, як і інші цілі покарання, тісно взаємозалежні. Будь-яке покарання незалежно від його виду і розміру повинно забезпечувати досягнення всіх цілей покарання.

Полеміку серед науковців викликає питання чи є караметою покарання. При чому загальновизнаним є те, що елемент кари в покаранні існує (хоча такі дослідники як А.А. Герцензон та М.Д. Шаргородський вважали, що кара не притаманна покаранню). Проблема полягає лише у визначенні місця кари у співвідношенні кара-покарання. Тут можна виділити два напрями: одна група науковців вважає, що кара - основна властивість, необхідна ознака покарання; інша - одна із цілей покарання. Напевно вирішення цього питання залежить від того, як визначати зміст поняття кари. Прихильники першої точки зору визначають кару як будь-яке позбавлення чи обмеження прав і свобод, абстрагуючись від можливих відмінностей за характером, обсягом або змістом такого позбавлення чи обмеження. Прихильники другої точки зору вважають кару позбавленням чи обмеженням прав і свобод злочинця, яке за своїм характером, змістом або обсягом має відповідати, преш за все, тяжкості вчинюваного злочину.

Суть кари полягає в застосуванні до злочинця певних обмежень. Будь-яке покарання спричинює засудженому позбавлення чи обмеження (без цього не було б покарання), ступінь яких залежить від тяжкості скоєного злочину. При чому метою покарання не є "спричинення фізичних страждань чи приниження людської гідності", як зазначено в Кримінальному кодексі України. Це зовсім не означає, що покарання не спричинює ніяких фізичних страждань. При позбавленні волі, наприклад, засуджений відчуває певні страждання хоча б тому, що він обмежений в пересуванні, ізольований від родини тощо. Це є звичайним наслідком відбуття покарання, але не є його метою. Хоча на певному етапі свого розвитку суспільства держава ставила перед покаранням за мету спричинення фізичних страждань, що проявлялось у вигляді тілесних ушкоджень та кваліфікованих видах смертної кари.

Я підтримую точку зору, яка визначає кару як одну із цілей покарання, оскільки кара відповідає тяжкості вчиненого засудженим злочину. Саме карою покарання відрізняються один від одного - чим більше кара, тим більш суворе покарання, бо тим більше цінних благ злочинець позбавляється. Без кари не може бути покарання, без кари воно не може бути засобом боротьби зі злочинністю1. Необхідно абстрагуватися від середньовічного, канонічного значення кари, оскільки покарання ( а разом з ним і кара ) - це кримінально-прововий інститут, який історично змінюється і відповідає тому чи іншому соціальному строю, політичним, правовим поглядам і інтересам основних соціальних груп суспільства, а також його етичному рівню. Не термін, а сам зміст характеризує будь-який правовий інститут1.

В нашому законодавстві не взята до уваги досить таки важлива ціль покарання - захист суспільства. Принаймні вона не виділяється як самостіна мета. Покарання виконує функцію засобу самозахисту суспільства від порушень умов його існування. Порушені суспільні відносини частково відновлюються за допомогою покарання, що робить його корисним суспільним інститутом. Тому, я вважаю було б досить доречно ввести в структуру цілей покарання відновлення соціальної справедливості і захист суспільних відносин.

Всі розлянуті цілі покарання є значною мірою є взаємопов'язаними і взаємообумовленими. Всі вони досягаються при застосуванні покарання одночасно і утворюють певний комплекс.

Висновок

У різні часи і епохи суспільство дивилося на покарання під різними точками зору, виходячи з основних принципів, які панували на той час. І на сьогодні у світі немає єдиної точки зору щодо поняття покарання і мети покарання.

Але відповідно до чинного кримінального законодавства покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Основними ознаками покарання є те, що воно виступає заходом державного примусу і є юридичним наслідком злочину, має публічний характер, а також полягає у передбаченому законом обмеженні пав і свобод засудженого і виражає негативну оцінку держави і суспільства на вчинені злочинні дії. Покарання призначаєтьяс лише особі, засудженій за учинення злочину і тегне за особою судимість.

Основна мета покарання полягає у карі і виправленні засудженого, попередженні нових злочинів як з боку злочинця так і з боку інших осіб.

Список використаної літератури:

  1. Конституція України. Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, № 30, с.141.

  2. Кримнальний кодекс України Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 25-26, ст.131.

  3. Європейська конвенція про захист прав й основних свобод людини. 1950 р. / Права людини в документах ради Європи. – Амстердам – Київ, 1996.

  4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995, №22 "Про практику призначення судами кримінального покарання".

  5. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. – К.: Атака, 2003.

  6. Аванесов О.Г., Красиков Ю.А. Преступление и наказание по французкому и советскому уголовному праву: сравнительный анализ и предложения в порядке de lege ferenda // Уголовное наказание и проблемы его исполнения в условиях перестройки деятельности ОВД - сборник научных трудов - М.1990.

  7. Батанін А.О., Клименко В.И. Забезпечення законності та проблеми смертної кари. К., 1993.

  8. Бобылева И.Ю. Длительные сроки лишения свободы и достижение цели общего предупреждения преступлений// Уголовное наказание и проблемы его исполнения в условиях перестройки деятельности ОВД - сборник научных трудов - М.1990.

  9. Воробей П.А., Коржанський М.Й., Щипаковський В.М. Завдання і дії кримінального закону. К., 1997.

  10. Гальперин И.М. Наказание: Социальные функции, практика применения. М., 1983.

  11. Дубинин Н.П. Генетика, поведение, отвественность. - М.1989.

  12. Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминалистические проблемы. М., 1973.

  13. М.Й. Коржанський - Уголовне право України. Частина загальна. Курс лекцій. - К.,1996.

  14. Кудрявцев В.Н. Закон, проступок, ответственность. - М.,1986. - С.284

  15. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін; За ред проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінкои Інтер – Право, 2001.

1 Мельникова Ю.Б. Дифференциация ответственности и индивидуализация наказания - Красноярск, 1989.

1 Воробей П.А., Коржанский М. Й., Щупаковский В.М. - Завдання і дії кримінального закону. - К., 1997.

1 Дубинин Н.П. Генетика, поведение, отвественность. - М.,1989.

1 З. Фрейд - Психоанализ. Религия. Культура. - М.,1992.

1 Кудрявцев В.Н. Закон, проступок, ответственность. - М.,1986.

2 Мельникова Ю.Б. Дифференциацмя ответственности и индивидуализация наказания - Красноярск 1989.

1 Кримінальне право України Загальна частина. - підруч., під заг. ред. проф. П.С. Матишевського, доц. П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка - К.1998.

2 Коржанський М.Й. - Уголовне право України. Частина загальна. Курс лекцій. - К.,1996.

1 Курс советского уголовного права. Часть Общая. Т. 3 М., 1970.

1 Коржанський М.Й. - Уголовне право України. Частина загальна. Курс лекцій. - К.,1996.

1 Курс советского уголовного права. Часть общая. Т. 2. Л., 1970.

Loading...

 
 

Цікаве