WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Поняття і мета покарання - Курсова робота

Поняття і мета покарання - Курсова робота

Медики стали розглядати насильство як наслідок якоїсь таємної інфекції або нової хвороби ,яка вразила суспільство . В цьому значенні термін "епідемія насильства" – не лише образне порівняння. В американській системі охорони здоров'я виникло нове бачення того, як можливо боротися з цією епідемією. Фундаментальною основою для нового підходу до вирішення проблем насильства є зміщення акцентів: головна увага приділяється не реагуванню на факти насильства яке вже сталось, а зміненню соціальних і поведінкових факторів, що викликають насильство (клінічний варіант кримінології ).

Ініціатива медиків дала новий імпульс науковим дискусіям про роль генетичних факторів в генезисі злочинів. Нажаль професіонали в галузі медицини виявилися делітантами в галузі кримінології . До того ж дуже приваблива перспектива вирішення віковічної проблеми злочинності за допомогою нескладної процедури стерилізації .

Психіатричні концепції причин злочинності Новий напрям розвитку психіатричного підходу до аналізу злочинності дали дослідження австрійського вченого Зігмунда Фрейда . Вчення З.Фрейда нерідко зводять до концепції сексуальності , хоча вона була далеко не єдиним елементом його психоаналітичної теорії .

Сутність теорії Фрейда розкривають за допомогою трьох понять: Воно , Я , над-Я . Агресія є складовою частиною Воно , яке стримуєтся за допомогою Я .

Ця схема значно поглибила розуміння багатьох мотиваційних процесів , зокрема в кримінальній галузі. На її основі американський вчений Уайт зробив оригінальний аналіз феномена злочинності . На його думку , людина народжується злочинцем , а її життя – процес пригнічення руйнівних інстинктів , які закладені в Воно 1.

Сам Фрейд майже не намагався аналізувати феномен злочинної поведінки . На його думку інстинкт смерті " функціонує в кожній живій істоті і намагається привести її до загибелі , зводячи життя до первинного стану неживої матерії .

Ідеї Фрейда отримали значний розвиток в рамках клінічної кримінології.

В 19 ст. Феррі та Горафало розробили концепцію небезпечного стану злочинця, сутність якої полягала в тому, що злочинця не треба карати, а виводити з стану підвищеної схильності до злочину. В 20 ст. ця концепція була покладена в основу нетрадиційного напряму науки про методи впливу на злочинність – клінічної кримінології. Представники цього наукового напряму практично відкидали кару як превентивний стримуючий засіб.

Методи впливу на злочинність , які розроблюються вченими цього напрямку, пов'язані з невизначеним покаранням злочинців ( позбавлення волі до тих пір, поки комісія лікарів не дасть висновок про втрату небезпечного стану ) . Ця практика в 70-80-і роки була досить популярною в ряді країн . Наприклад, в США біля 80% в'язнів відбували строк по невизначеному вироку .

Нажаль, надії на радикальне оздоровлення суспільства за допомогою різноманітних методик не виправдались .

Кримінологічний розвиток концепції аномії. Найбільшою популярністю серед соціологів початку 20 ст. користувалась концепція аномії .В 1938 р. Роберт Мертон опублікував статтю " Соціальна структура та аномія" в якій застосував концепцію аномії відносно проблем кримінології. Одна з головних ідей Мертона полягала в тому, що основною причиною злочинності є протиріччя цінностями, на досягнення яких суспільство націлює людей, і можливостями їх досягнення по встановленим суспільством правилам. Стаття Мертона дала міцний поштовх використання феномену аномії при поясненні причин злочинності.

В 1961 році учень Мертона Кловард опублікував монографію "Злочинність неповнолітніх і можливості: теорія молодіжних кримінальних груп". Автор переконливо показали, що суспільство прищеплює підліткам різноманітні цінності, мало піклується про те, чи є їх досягнення реальним для більшості молоді.

Одночасно зі статтею Мертона в 1938 році з'явилась робота Торстона Селліна "Конфлікт культур і злочинність". Селлін розглядав в якості криміногенного фактора конфлікт між культурними цінностями різних суспільств. На основі цієї теорії американський соціолог Коєн у 1955 році розробив концепцію субкультур. Практичні висновки з цієї теорії полягали у необхідності контролювати процеси еміграції, приймати міри по зближенню культур різних соціальних прошарків і груп, виключати елементи, що викликають їх протиріччя. Ця концепція направила увагу кримінологів на аналіз взаємозв'язку культури суспільства і злочинності.

Теорія стигми В 1938 році поряд з іншими з'явилась цікава робота вченого з Колумбійського університету Френка Таннербаума "Злочинність і суспільство". Він намагався застосувати до вирішення кримінологічних проблем соціологічну теорію Джорджа Міда, який розглядав суспільне життя як серію соціальних ситуацій і типових реакцій людей на поведінку оточуючих (інтеракцій).

Застосувавши ці положення до проблем пояснення злочинної поведінки, Таннербаум досить переконливо довів, що неправильна реакція суспільства на злочини є одним з найбільш значних криміногенних факторів. В кінці 30-х років багатьма соціологами дуже гостро було поставлене запитання про те, чи справедливо розглядати в якості суспільно небезпечних тільки ті діяння, за які закон передбачає покарання. Реально не все, що заборонено законом є небезпечним для суспільства. Розроблена Таннербаумом концепція "недопустимості драматизації зла " в значній мірі охопила ці ідеї. Вона лягла в основу інтеракціоністського підходу до вивчення злочинності, який в подальшому трансформувався в теорію стигми. Стигма в перекладі з латинської означає тавро. Ця теорія достатньо повно розкрила глибинні механізми кримінального рецедива.

На розвиток теорії стигматизації значно вплинула гіпотеза Селліна про те, що в пошуках відмінностей злочинців від незлочинців кримінологи досліджують різницю між засудженими і незасудженими. В дійсності серед несудимої частини суспільства злочинців також немало, і серед незасуджених різниця між злочинцями незлочинцями неістотна.

Кримінологічні ідеї впливали і впливають на кримінальну політику, кримінально-правові теорії, законодавство і на організацію кримінальної репресії.

Кримінально-політичні ідеї і розуміння про роль репресії в суспільстві, значенні її як засобу боротьби зі злочинністю було ідеалом не тільки фахівців-юристів, але і політичних діячів, філософів і соціологів.

Сучасні кримінально-політичні ідеї та пов'язані з ними погляди на злочин та покарання по суті відображають боротьбу різноманітних течій. Однак цього не зовсім досить, оскільки сучасний стан справ в цій сфері свідчить про недостатню ефективність сучасного інституту покарання.

Варто зауважити, що проблемам, які пов'язані з покаранням, його соціальною та правовою ефективністю та визначенню головних напрямів в кримінальній політиці значна увага приділяється з боку міжнародно-правових організацій. Пошуки в цьому напрямі зачіпають як матеріальне так і процесуальне право.

Таким чином, незважаючи на значну кількість наукових досліджень, присвяченій цій проблемі, вона залишається ще не цілком розкритою і не до кінця дослідженою. Однієї з причин такого становища, є з одного боку, безмежні і практично невичерпні можливості в пізнанні навколишнього світу. З іншого боку, кожна історична епоха, кожне покоління висуває свої вимоги, демонструє свої власні погляди на дослідження питань і найбільш вірних напрямків, способи і засоби їх вирішення, використовуючи одночасно суперечливий досвід, накопичений попередніми епохами, поколіннями.

2. Поняття та ознаки покарання

Перш ніж давати визначення покаранню необхідно з'ясувати його місце в структурі суспільних відносин. Покарання - це перш за все одна із форм відповідальності. Відповідальність можна розглядати як соціальне відношення між суб'єктом (громадянином, колективом) та системою соціального контролю (в особі її органів) в зв'язку з здійснюваною цим суб'єктом поведінкою1. Відповідальність можна розуміти в соціальному плані. В цьому випадку вона виступає як вид відносин між людьми з приводу взятих на себе обов'язків та ступені їх виконання.

Юридична відповідальність – складова частина, різновид загальносоціальної відповідальності. Вони співвідносяться як окреме та загальне. Загальносоціальна відповідальність є неправовим явищем і її досліджують вчені в галузі філософії, соціології, політології, етики тощо. Сутність соціальної відповідальності полягає в усвідомленні особою свого обов'язку перед суспільством, в суворому, невідхильному та ініціативному виконанню нею своїх обов'язків, в почутті відповідальності за доручену справу, в обов'язку дати відповідь за свої дії, в позитивній чи негативній оцінці дій особи колективом, суспільством, державою2. Ці ознаки характеризують загальносоціальну відповідальність як відповідальність в основному позитивну. Але вона може виступати в якості негативної, ретроспективної відповідальності. В цій якості вона втілюється або у формі моральної відповідальності (суспільний осуд), або у формі юридичної відповідальності, тобто відповідальності за правопорушення, яка знаходить свій вираз у державно-примусовому впливі на правопорушника.

Loading...

 
 

Цікаве