WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Розмежування повноважень між обласними радами та обласними державними адміністраціями в сфері державного управління - Реферат

Розмежування повноважень між обласними радами та обласними державними адміністраціями в сфері державного управління - Реферат

Розглядаючи місцеве самоврядування як атрибут сучасної демократичної правової держави, зауважимо, що державотворення в Україні має відбуватися шляхом поступового підвищення його ролі при збереженні контрольно-наглядових повноважень державних адміністрацій.

Останнє зумовлено тим, що присутність держави тією чи іншою мірою завжди має відчуватися на всіх рівнях адміністративно-територіального поділу. На рівні адміністративно-територіальних одиниць (в Україні на районному та обласному рівнях) держава відіграє важливу роль з погляду забезпечення ефективності діяльності всього державного механізму. Це, в свою чергу, відображається в посиленні державного впливу на місцеве управління, в можливості спрямовувати діяльність органів місцевого самоврядування на вирішення не тільки локальних, а й загальнонаціональних завдань, що сприяє більшій координації в сфері місцевого управління, підвищує ефективність виконавчої влади в цілому. Тим більше, що сьогоднішні реалії свідчать, що процеси реформування в Україні затягнулись. Щоб активізувати їх, потрібні реальні важелі. Такими важелями на сьогоднішній день може стати тільки сильна виконавча влада в тому числі її органи на місцях, призначення яких - забезпечувати втілення в життя Конституції та законів України, актів Президента України та Уряду.

Отже, якою б не була модель місцевого управління, завжди в тій чи іншій формі використовується державний контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування. Нині в переважній більшості демократичних країн такий контроль уже не поширюється на доцільність рішень органів місцевого самоврядування, а обмежується лише перевіркою їх законності.

Складність та багато вимірність децентралізації влади як явища державно-правового життя обумовлюють необхідність дотримання вироблених практикою принципів і вимог, на основі яких має відбуватися реформування інститутів публічної влади на регіональному рівні в Україні. Ці принципи знайшли своє втілення в Європейській Хартії місцевого самоврядування. Проте не всі концептуальні засади щодо організації місцевого i регіонального самоврядування, які містяться у цьому авторитетному документі, були послідовно відтворені у Концепції державної регіональної політики в Україні, затвердженої Указом Президента України від 25 травня 2001 року №341/2001.

Область як адміністративно-територіальна одиниця складається з територій населених пунктів, де проживають жителі сіл, селищ, міст та районів. Але, одним із факторів, який не дозволяє їм повною мірою бути виразниками їх колективних інтересів, що виходять за межі села, селища, міста є те, що обласні ради як представницькі органи самоврядування позбавлені права створювати власні виконавчі органи, через що змушені значну частину самоврядних повноважень делегувати відповідним місцевим державним адміністраціям. Це знайшло своє відображення у ст. 44 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997р., яка містить імперативну норму щодо делегування районними та обласними радами відповідних повноважень місцевим державним адміністраціям.

"Звичайно, делегування як демократичний засіб перерозподілу повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування є досить поширеним явищем у державно-правовій практиці. Очевидно це пов'язано з тим, що закони як нормативно-правові акти, що регламентують найважливіші, найстабільніші суспільні відносини, не завжди можуть докладно визначити доцільність віднесення відповідних повноважень до компетенції органів державної влади (особливо місцевих) чи органів місцевого самоврядування. Адже компетенція є найбільш динамічним елементом їх правового статусу. Саме з цією метою у державно-правовій практиці застосовується інститут делегування повноважень, що здебільшого відбувається по вертикалі, зверху вниз, від більш повноважних органів до менш повноважних. При цьому той, хто делегує, залишає за собою право контролю за їх ефективним здійсненням, а у разі необхідності може вилучити свої повноваження. До того ж, як цілком слушно зазначає проф. M.I. Корнієнко, "делегування повноважень, якщо таке право надається якомусь органові, є його правом, а не обов'язком".4

Водночас зазначимо, що Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає таке делегування повноважень місцевим державним адміністраціям, яке є, по суті, обов'язком обласних рад, а е їх правом. При цьому, відповідно до Закону "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999р., це делегування повинно супроводжуватися передачею їм відповідних фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень (ст.14). "У такий спосіб місцеві державні адміністрації перетворились у квазі виконавчі органи обласних рад, які не беруть ніякої участі у їх формуванні".

Показовими у цьому відношенні є, зокрема, правові норми, що визначають правовий режим майна комунальної власності. За Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад (ч.4 ст.60). Вирішення питань в установленому законом порядку щодо управління цими об'єктами належить до виключної компетенції цих рад (п.19, 20 ст.43). Проте всупереч Конституції i Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", управління цими об'єктами здійснюють відповідні місцеві державні адміністрації, що зафіксовано у Законі України "Про місцеві державні адміністрації" (ст.15). Інакше й бути не може, оскільки хто буде здійснювати управління об'єктами спільної власності територіальних громад, якщо обласні ради позбавлені права створювати власні виконавчі органи?

Отже, обласні ради перетворились, по суті, в органи, що створюють лише видимість місцевого самоврядування на обласному рівні. "Адже будь-який представницький орган влади, що позбавлений права створювати підконтрольні та підзвітні йому виконавчі органи, нічого не вартий. У зв'язку з цим, у багатьох вчених i практиків виникає цілком закономірне запитання: для чого територіальним громадам такі органи місцевого самоврядування, які самі не можуть здійснювати свої повноваження, через що мають делегувати їх органам державної влади в особі місцевих державних адміністрацій?"6

Звичайно, що такий конституційний статус обласних рад не може не впливати i на дієздатність місцевого самоврядування на рівні сіл, селищ та міст. Адже територіальні громади та їх органи, не маючи у вільному володінні та розпорядженні достатніх матеріальних, фінансових ресурсів, необхідних для реалізації наданих їм повноважень, змушені передавати їх обласним радам, а останні - відповідним держадміністраціям.

Практично всі питання, які стосуються інтересів місцевого населення, віднесено до відання місцевих державних адміністрацій чи вирішуються за їх участю. При цьому повноваження виконавчих органів місцевого самоврядування є одночасно повноваженнями місцевих державних адміністрацій, через що останні виступають на відповідних територіях у ролі найбільш повноважних органів, що здійснюють не лише функції державної влади, а й самоврядні функції. Це, зокрема, випливає із ст. 14 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", за якою останні здійснюють повноваження, делеговані їм відповідними радами.

Loading...

 
 

Цікаве