WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Сучасні тенденції в управлінні житлово-комунальною сферою міста - Реферат

Сучасні тенденції в управлінні житлово-комунальною сферою міста - Реферат

Кожен п'ятий не вбачає у комфорті особливих цінностей життя і вважав би за краще залишити все як є. Ці частки однакові в групі, що приватизували житло (21,6 %) і не приватизували його (18,3 %). Можливо, саме ці люди не будуть готові зробити наступний крок до створення кондомініумів, покликаних у різних умовах зменшити гостроту побутових проблем територіального або внутрішньобудинкового облаштування.

Результати представлених розподілів можуть служити основою і для іншого важливого висновку: практично 2/3 населення залишається стабільною з точки зору зміни місця проживання в будь-якому типі будинків, що дозволяє вести роботу по більш довершеному використанню службових або прибудинкових територій і створенню різних форм товариств.

Матеріали анкетування, проведеного Інститутом соціальних наук Одеського державного університету, показують, що в будинках різного типу забудови і рівня комфортності представлені сім'ї з мінімальними і максимальними прибутками. Це результат соціальної політики періоду державного соціалізму, коли забезпечення квартирою було заохоченням за трудову активність; держава не давала змоги запрацювати легітимно, вибрати місце і комфортність житла, а замість цього брала на себе "розподіл і комфортність житла". Завдяки такій політиці була вирішена гостра проблема забезпеченості житлом різних верств населення і втілені ідеали "соціальної рівності" в їх найбільш спрощеному вигляді. Негативні наслідки такої політики полягали в тому, що усереднені життєві умови формували усереднені потреби.

Проте міра диференціації громадян переглядається. Можливо, вона відображає зміни останніх років ринкових реформ або є наслідком прихованої сегрегації сімдесяти чотирьох років, але частка найбільш забезпечених мешканців представлена великою питомою вагою в будинках "сталінського" типу (22 %) і будинках дореволюційної або довоєнної забудови (12 %), тоді як сім'ї із середнім достатком переважно проживають у будинках забудови 70-90-х років (12,0 %).

Саме низький стан прибутків у половини сімей у всіх типах будинків примушує їх залишатися стабільним шаром і орієнтуватися на підвищення комфорту в тих квартирах, де вони живуть кілька років і вкладають кошти в ремонт.

Потрібно зазначити, що зв'язок між рівнем приватизації і матеріальним достатком сімей не лінійний: більш активно використали можливості приватизації скоріш за все люди забезпечені або з середнім достатком. Серед перших частка тих, що приватизували квартири, становить 100%, серед других - 26,0 (а тих, хто не приватизував житло, - 15,3 %), тоді як співвідношення власників приватизованих і державних квартир у групі сімей з достатком вищим від середнього - 6,7-6,9, а в групі з достатком нижчим від середнього - 48-59,3 %. У найбідніших відмінності незначні: питома вага тих, хто має житло у власності, становить 12 %, а тих, хто залишилися квартиронаймачами у держави, -18,6 %. Виходячи з цього, можна зробити висновок: приватизація житлового фонду залежала не стільки від матеріального достатку людей, скільки від їх бажання зробити це і ділової активності. Соціально-культурна установка на підвищення комфорту була реальним двигуном процесу. Обмеження матеріального порядку в поєднанні з давністю терміну мешкання в нинішніх квартирах і відносно урівноваженою за стандартами середньої країни коммунікативністю з сусідами та жителями своїх мікрорайонів створюють додаткове джерело готовності населення зробити наступний крок по шляху ринкових реформ

- продовження процесу приватизації і створення кондомініумів.

Основними причинами не надто активної участі сімей у приватизаційному процесі названі відсутність часу на оформлення необхідних документів (36,5%), відсутність смислових змістовних значень (31,2 %), тобто характер житла такий, що дивідендів воно не принесе, а власником не стають тільки з бажання отримати нові документи. Близько третини сімей вказали на відсутність коштів, необхідних для оформлення техпаспорта й виклику експертів з оцінки вартості домобудівництва. Незначне число сімей як неготовність до приватизації назвали віддаленість будинку, в якому вони живуть, від місця роботи, бажання обміну квартири.

Приватизація житлового державного фонду приватними особами має і свої негативні наслідки. З одного боку, передача економічно збиткового і відносно малоефективного в економічному плані державного житлового сектора у приватне володіння істотно руйнує державний бюджет. З другого боку, в розпорядженні місцевої влади залишився, здебільшого, старий житловий фонд, що приходить в повний занепад. Виручених від продажу коштів, так само, як і коштів з державного бюджету, не вистачає на величезний обсяг ремонтно-відновлювальних робіт. Як наслідок стан муніципальних будинків гіршає.

Ще однією важливою проблемою розвитку міського житлово-комунального господарства є створення ефективних механізмів управління муніципальним житловим фондом і його інфраструктурним забезпеченням, яке досягається шляхом виділення функцій власника житлового фонду (муніципалітету) і делегування їм на конкурсній основі функцій управління та обслуговування муніципальної нерухомості спеціалізованим організаціям та підприємствам.

Найбільш раціональним варіантом структури управління житловим фондом муніципальної громади є виділення трьох самостійних ланок:

1 - власник (відповідний підрозділ муніципальної влади, який створює незалежну організацію, що виконує контрольні функції, ОСББ);

2 - організація, яка спеціалізується на виконанні функцій управління, тобто "замовники" послуг (управління житлово-комунального господарства чи житлово-комунальні організації, менеджерські компанії, ОСББ);

3 - організації, що спеціалізуються на виконанні функцій обслуговування (ремонтні та житлово-експлуатаційні контори різних форм власності).

Схема взаємодії цих організацій здійснюється таким чином: власник укладає із спеціально створеною або вибраною на конкурсних засадах організацією - "замовником" договір на управління з передачею прав господарського відання і оперативного управління, або без передачі цих прав, залишаючи за собою право контролювати її діяльність. У цьому договорі повинні бути вказані обсяг коштів та джерела фінансування на обслуговування. У свою чергу, структури "замовника" укладають договори на обслуговування з вибраними на конкурсних засадах ремонтними та житлово-експлуатаційними організаціями, комунальними підприємствами, а також з наймачами та орендаторами житлового чи нежитлового фонду. Витрати на утримання управляючої компанії повинні включатися у вартість житлово-комунальних послуг.

Жителі багатоквартирних будинків ще повністю не усвідомили свої права. Вони продовжують платити квартплату і одночасно ремонтують за свій рахунок комунікації, службові приміщення. Житлово-експлуатаційні організації цілком влаштовує така ситуація. ЖЕКи не наполягають на висновку договорів з власниками приватизованого житла, оскільки не можуть виконати взятих на себе зобов'язань, але беруть оренду за кіоски, що стоять у межах прибудинкових територій на свою користь, а не на користь мешканців кондомініумів. Об'єднання співвласників покликані вирішити найболючіші питання у взаємодії ЖЕКу і мешканців будинку щодо ремонтних робіт, так і організації утримання прибудинкових територій.

Створення житлових товариств в Україні перебуває в первинній стадії самоорганізації. Першою точкою відліку може бути оцінка стану інформованості про створення співвласників житла в місті, набутого досвіду їх роботи і ставлення до самої ідеї подібних товариств.

Вивчення громадської думки з питань інформованості про функціонування товариств дозволяє констатувати: інформацією про конкретні будинки, які працюють за цим принципом і знаходяться в конкретному районі і мікрорайоні, володіє близько 20 % від числа опитаних, що характеризує і сам рівень інформованості.

Loading...

 
 

Цікаве