WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Сучасні тенденції в управлінні житлово-комунальною сферою міста - Реферат

Сучасні тенденції в управлінні житлово-комунальною сферою міста - Реферат

Сучасні тенденції в управлінні житлово-комунальною сферою міста

Муніципальна реформа, що проводиться в Україні, покликана створити ефективно функціонуюче муніципальне господарство, що має в основі як державну, так і приватну власність, і визначити оптимальні форми управління цим господарством, які відповідали б ринковим відносинам і новим потребам людей. У межах цієї реформи робиться спроба врахувати місцеві умови самої території й галузеву структуру і функції, способи організації діяльності населення, а також розвиток форм самостійної організації жителів даної території.

Разом з тим організація комунального господарства, зокрема житлово-комунальної сфери, і формування громадської думки щодо залучення населення до ухвалення рішень, що втілюються виконавчою владою, досить складне з процесуальної і змістовної точок зору. Це і недостатньо розвинена законодавча та нормативна база, невизначеність повноважень в утриманні й фінансуванні житлово-комунальних споруд між міськими і районними адміністраціями, слабкість бази оподаткування та радянський спосіб мислення більшості населення, який ще й досі переважає, і помітна соціальна апатія останнього. Але, незважаючи на ці протиріччя, зміну соціальних умов і зміну ціннісно-нормативних установок, розвиток муніципального господарства стає одним із стратегічних завдань у відтворенні економічного й культурного потенціалу країни.

Реформування муніципального управління навіть теоретично неможливе без відповідного коригування управління житлово-комунальною сферою. Заходи щодо реформування ЖКГ, які проводились протягом існування незалежної України, практично не змінили вертикальної багатоланкової моделі управління з адміністративно-перерозподільчим фінансовим механізмом. Тільки впровадження принципово нової управлінської моделі організації обслуговування житлового фонду дозволить виправити дефекти і вирішити проблеми існуючої моделі управління, а також сформувати ефективні пропорції у сфері житлового обслуговування, здатні покращити його якість.

Ключовими аспектами реформування є:

- підсилення соціальної політики у сфері житлово-комунального господарства;

- забезпечення державного контролю за станом житлового фонду;

- вдосконалення механізмів фінансування галузі;

- демонополізація житлово-комунальної сфери;

- зниження вартості і підвищення якості послуг.

Найбільш принциповим питанням тут є питання взаємовідносин між "замовником" і "підрядником" залежно від права власності на нерухомість. За формами власності квартири та нежитлові приміщення будинків можуть знаходитись у державній, комунальній та приватній власності. В багатоквартирних будинках, де є житлові та нежитлові приміщення, приватизовані та неприватизовані квартири, власниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи із різними частками власності. В межах єдиного комплексу нерухомого майна, який за міжнародними нормами є кондомініумом, що включає земельну ділянку і розташований на ньому багатоквартирний житловий будинок, з'являється необхідність в управлінні об'єктом і регулюванні взаємовідносин між власниками квартир та нежитлових приміщень. Виразником інтересів усіх власників у питаннях утримання місць загального користування, управління фінансами, розв'язанням спорів і можуть бути вищезгадані найменші клітинки самоорганізації громадян, які є юридичними особами.

Очевидно, що облаштування життєвого середовища проживання виявляється так само значущим, як і загальне підвищення рівня та якості життя і необхідність залучення до європейських культурних стандартів. У цьому плані кондомініуми дуже поширені в європейських країнах і США, є однією з форм самоорганізації в комунально-побутовій сфері. Однак перенесення такого досвіду на вітчизняний грунт виявляється не завжди успішним. По-перше, кондомініуми (в Україні - житлові товариства або об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) визрівають з різних соціальних умов: в умовах Західної Європи житло - це капітал, який працює і приносить дивіденди. В умовах України - житловий фонд являє собою капітал, яким можна розпорядитися лише ситуативно: при утриманні і обслуговуванні він вимагає більше витрат, ніж забезпечує прибутків. При цьому частина споруд не має перспективи як об'єкт купівлі-продажу По-друге, житлові товариства як спосіб самоорганізації можуть створюватися тільки "знизу". Активний тиск "зверху" з метою їх створення (що законодавчо дозволено, оскільки місцева рада або підприємство звичайно є одним із співвласників будинку і можуть бути ініціаторами цього процесу) здатний позбавити населення можливості вибору рішень з приводу їх локальних побутових проблем. При цьому відповідальність за їх недосконалість ляже на виконавчі органи влади. До того ж форми створення об'єднань досить різноманітні і залежать від багатьох факторів, тож тиск зверху в кожному конкретному випадку навряд чи може бути ефективним. По-третє, товариства можуть розглядатися як механізм мобілізації на найнижчому рівні - в межах побутового і "будинкового" потенціалу. Важливо, щоб створення товариств не призвело до протистояння інтересів мешканців і щоб різні верстви населення, залучені до процесу самоорганізації на цьому рівні, не перетворилися з суб'єкта реформ в їх об'єкт.

Розглянемо проблеми створення товариств в обласних центрах України, що мають житловий фонд, через призму приватизації, розподілу функцій управління, інформованість населення і сприйняття мешканцями ідеї спільного управління своїм будинком.

Приватизація квартир - перший етап приватизації житлового фонду. У числі ринкових реформ найважішвішою є реалізація широкої програми приватизації. В її форми залежать інтереси широких верств населення, змінюють їх статус, сприяють трансформації менталітету. Безсумнівно, ідея створення товариств стала можливою тільки після виникнення значного прошарку власників квартир внаслідок реалізації програми приватизації державного (комунального, відомчого) житлового фонду. Тобто вельми незначний економічний ефект, той, що отримується від "безкоштовної" приватизації, певною мірою покривається ефектом соціальним.

У1996 р. кількість приватизованих квартир в обласних центрах України становила близько 40 % від загального житлового фонду, в 1999 р. вона зросла до 46 %. При цьому, як показали дослідження, темпи приватизації залежать передусім від типу забудови, технічного стану будинків, їх комфортності, пов'язаної з плануванням у квартирах, розташуванням будинків у найбільш сприятливих районах міста, і стану транспортних комунікацій. Швидше переходять у приватне володіння квартири в будинках, споруджених у 50-ті роки (84,1 %), і житло будинків дореволюційної або довоєнної забудови (82,8%), поєднуючи як значущі чинники одночасно якість будівництва, дислокацію в центральній частині міста та інфраструктуру мікрорайону. Частка приватизованих квартир у будинках 70-90-х років також перевищує половину і наближається до 2/3. Загалом це створює хорошу основу для формування в них кондомініумів[5, С187].

Однак утворення співтовариств у обслуговуванні житлового фонду лише певною мірою залежить від перелічених якісних і технічних характеристик. Інші його складові знаходяться серед психологічних установок: відчуття себе власником, ціннісно-цивілізаційні пріоритети, пов'язані з визнанням як життєвою стратегією комфорту і задоволень від облаштування мікросвіту, із загальною активністю в постановці цілей і наявністю матеріальних можливостей для їх реалізації.

Перевіряючи робочу гіпотезу стосовно значущості цінностей комфорту в особистому житті українців, з упевненістю можна сказати, що він є визначальним чинником у благоустрої 2/3 городян. Примітно, що так вважають люди, які приватизували житло (66 %), і ті, хто не приватизував його (65 %). Ті, хто вже став власником, менш мобільні з точки зору переїзду в інший будинок або квартиру заради більшої комфортності (17,6 %), ніж ті, хто ще не приватизував житло (23,3 %). Останні приглядаються, щоб зробити свій вибір. Практично немає різниці між двома вказаними категоріями осіб стосовно готовності зробити більш комфортабельною нинішню квартиру (48,4-41,7 %).[5, С.88]

Loading...

 
 

Цікаве