WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Регулювання ринку праці та зайнятості населення - Реферат

Регулювання ринку праці та зайнятості населення - Реферат

Державне регулювання ринку праці та зайнятості використовує певні правові, організаційні та наукові важелі. Вони забезпечують управління ринком праці та стимулювання зайнятості населення.

Правові заходи. Головним чинником правового регулювання ринку праці є Закон України "Про зайнятість населення", зміни і доповнення до нього, інші закони, підзаконні акти й розпорядчі документи уряду.

Організаційні заходи. Заходи регулювання зайнятості розподіляються на активні та пасивні.

Активні — це заходи із:

  • створення додаткових сфер зайнятості (переструктуризація економіки, додаткові робочі місця на державних підприємствах, субсидування створення нових робочих місць у приватному секторі, створення умов для іноземного інвестування, організація громадських робіт, сприяння розвитку малого бізнесу, підприємництва, створення умов для самозайнятості громадян тощо);

  • професійна орієнтація населення, підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів;

  • посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;

  • субсидування частини витрат підприємств на заробітну плату, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, застосування гнучких форм зайнятості;

  • надання допомоги в працевлаштуванні;

  • надання допомоги в разі трудової міграції.

До пасивних заходів регулювання зайнятості відносять асигнування коштів на часткове відшкодування безробітним утрати доходів, на забезпечення дострокового виходу на пенсію та інші грошові допомоги. Ці заходи не впливають на регулювання попиту і пропозиції робочої сили.

Наукові заходи. До наукових заходів із регулювання зайнятості та ринку праці можна віднести:

  • наукове обгрунтування державної політики зайнятості населення;

  • наукове забезпечення аналізу проблем зайнятості населення та ринку праці;

  • оцінка стану та перспектив розвитку та формування ринку праці України, визначення пріоритетних досліджень у цій сфері, координація з іншими науково-дослідними установами.

Науково-дослідний центр з проблем зайнятості населення та ринку праці переважну більшість поточних наукових досліджень завершив, деякі з них уже схвалено в органах державної влади. До них належать: "Формування моделі управління ринком праці України в перехідний період (теорія і практика)", "Концепція професійної орієнтації населення", "Концепція професійної підготовки і перепідготовки незайнятого населення", "Методичні рекомендації з розрахунку балансу національного ринку праці".

Отже, основні засади наукового обгрунтування розробки та реалізації державної політики в галузі зайнятості населення та формування ринку праці як на макро-, так і на мікрорівні у перехідний період уже створено.

Відтак держава володіє досить широким діапазоном різноманітних методів та інструментів впливу на ринок праці та зайнятість населення, а тому основним проблемним питанням є таке: яку позицію вона займе? Пасивного спостереження, покладаючись на те, що ринок сам є регулятором розподілу трудових ресурсів (американський підхід), чи активного втручання в процеси на ринку праці (досвід Японії, Кореї, деяких європейських країн)? Вітчизняні економісти та дослідники переконані, що на даному етапі становлення нової економічної системи ситуація на ринку праці України потребує активного державного регулювання, бо інакше неминуче "обвальне" зростання безробіття та ускладнення ситуації на ринку праці в цілому.

У перехідний період з метою захисту населення від зростання цін для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму здійснюється державне регулювання оплати праці.

Оплата праці складається з двох частин — основної заробітної плати та додаткової оплати.

Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці й визначається тарифними ставками, посадовими окладами, а також надбавками і доплатами у розмірах, що не перевищують встановлені чинним законодавством.

Додаткова оплата праці залежить від результатів діяльності підприємства й установлюється у вигляді премій, винагород, інших виплат, які не передбачені законодавством, або понад розміри, установлені чинним законодавством.

За сучасних умов застосовується державне та договірне регулювання оплати праці. До методів прямого державного регулювання належить регулювання оплати праці з допомогою встановлення мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій міжгалузевих співвідношень в оплаті праці, умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях та установах, максимальних розмірів посадових окладів керівників державних підприємств. Держава застосовує й методи непрямого державного регулювання, зокрема через регулювання доходу, що спрямовується на оплату праці (регулювання фонду споживання), через оподаткування підприємств і доходів працівників та ін.

Договірне регулювання оплати праці найманих працівників підприємств здійснюється на базі системи тарифних угод, що укладаються на міжгалузевому (генеральна тарифна угода), галузевому (галузева тарифна угода), виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору) рівнях.

Основним елементом державного регулювання праці є регулювання мінімальної заробітної плати, яка встановлена з 1 січня 1999 р. в розмірі 74 грн. на місяць і буде поступово наближатись до величини вартості межі малозабезпеченості — 118,32 грн.

Мінімальна заробітна плата — це встановлена державою величина заробітної плати, нижче за яку не може проводитися оплата за фактично виконану найманим працівником повну місячну норму часу. Мінімальна заробітна плата регулюється з урахуванням рівнів економічного розвитку, продуктивності праці, середньої заробітної плати та величини вартості межі малозабезпеченості.

Держава запроваджує тарифну систему, форми й системи оплати праці, єдині тарифні умови оплати праці. Тарифна система оплати праці включає такі елементи: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик, які є основою для формування й регулювання заробітної плати.

Для регулювання фонду споживання й фонду оплати праці визначається показник середньої заробітної плати. Середня заробітна плата — це розмір заробітної плати працівника, визначений за певний період часу.

Кабінет Міністрів України регулює міжгалузеві співвідношення щодо оплати праці працівників державних установ встановленням коефіцієнтів співвідношення з мінімальною заробітною платою та мінімальними тарифними ставками для їх диференціації за видами виробництва, робіт і складності праці в галузях народного господарства.

Регулювання оплати праці працівників соціальної сфери, що фінансується з бюджету, здійснюється постановою Кабінету Міністрів України "Про оплату праці працівників бюджетних установ і організацій на основі єдиної тарифної сітки".

Міністерство праці та соціальної політики, регіональні управління (відділи) праці й соціальних проблем місцевих органів адміністрації забезпечують реалізацію державної політики оплати праці.

Література

  1. Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр.: Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 рік // Урядовий кур'єр. — 2000. — № 34. — С. 5—12.

  2. Бланк І. А. Інвестиційний менеджмент. — К.: ІТЕМ, 1995.

  3. Гальчинський А. Теорія грошей. — К.: Основи, 1998.

  4. Государственное регулирование экономики и социальный комплекс: Учеб. пособие / Под ред. Т. Г. Морозовой, А. В. Пикулькина. — М.: Финстатинформ, 1997.

  5. Державне управління: теорія і практика / За ред. В. Б. Авер'янова. — К.: Юрінком Інтер, 1998.

  6. Єпіфанов А. О., Сало І. В., Д'яконова І. І. Бюджет і фінансова політика України. — К.: Наук. думка, 1999.

  7. Курс переходной экономики / Под ред. Л. И. Абалкина. — М.: Финстатинформ, 1997.

  8. Леслі А. П. Аналіз державної політики. — К.: Основи, 1999.

  9. Линдерт П. Х. Экономика мирохозяйственных связей. — М.: Прогресс-Универс, 1994.

  10. Мельник О. Інфляція: теорія і практика регулювання. — К.: Знання, 1999.

  11. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки. — Львів: Укр. технології, 1999.

  12. Панасюк Б. Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. — К.: Поліграфкнига, 1998.

  13. Розпутенко І. Управління державними видатками в перехідних економіках. — К.: Основи, 1993.

  14. Симоненко В. К. Регионы Украины: проблемы развития. — К.: Наук. думка, 1997.

Loading...

 
 

Цікаве