WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Роль держави в залученні іноземних кредитів - Реферат

Роль держави в залученні іноземних кредитів - Реферат

Реферат на тему:

Роль держави в залученні іноземних кредитів

Одним з видів міжнародного руху капіталів є експорт позичкового капіталу, який виступає у формі міжнародного кредиту. Міжнародний кредит — це економічні відносини, що виникають між державами, іноземними комерційними банками та фірмами з метою позичання валютних або товарних ресурсів на умовах повернення їх у визначені строки та сплати винагороди (процентів) за користування. Іноземні кредити є важливим інструментом фінансування зовнішньої торгівлі, проведення комплексної модернізації та реконструкції підприємств, підтримування стабільності міжнародних розрахунків.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин розрізняють такі види міжнародного кредиту: міжнародний кредит між фірмами різних країн як різновид комерційного кредиту, банківський кредит у зовнішній торгівлі, міждержавні (міжурядові) кредити, кредити регіональних банків розвитку, кредити міжнародних та валютно-фінансових організацій. За видами кредити поділяють на товарні, які експортери надають своїм покупцям; валютні, що надаються банками в грошовій формі. Особливим різновидом міжнародного кредиту є емісія цінних паперів, коли банк виступає посередником між кредитором і позичальником, які вкладають свої кошти в цінні папери. За термінами повернення міжнародні кредити поділяються на короткострокові — до 1 року, середньострокові — від 1 до 5 років, довгострокові — понад 5 років. Перші використовуються переважно в зовнішній торгівлі споживчими товарами, сировиною, продуктами харчування та в обміні послугами, другі — для експортних операцій з машинами та обладнанням, треті — для фінансування інвестицій у виробничу сферу та інфраструктуру.

Залучення іноземних кредитів є нормальним явищем у світовій практиці. А для України нині вони просто необхідні з огляду на складну економічну ситуацію. Дефіцит обігових коштів та брак платоспроможного попиту на вітчизняну продукцію, значний розвиток бартеру (товарообмінних операцій) не дають змоги підняти виробництво на економічно обгрунтований рівень, що унеможливлює покриття дефіциту державного бюджету за рахунок податкових та інших надходжень. Протягом останніх років в країні спостерігається перевищення імпорту товарів та послуг над експортом, що виснажує валютні резерви, спричиняє девальвацію національної валюти, призводить до дефіциту поточного рахунку платіжного балансу. Крім того, Україна є надто залежною від товарів критичного імпорту, насамперед імпортованих енергоносіїв. Тому наша країна потребує залучення зовнішніх фінансових ресурсів і ще тривалий час буде активним споживачем іноземного капіталу.

До основних джерел іноземних коштів, що їх залучає Україна, належать:

  • позички міжнародних фінансових організацій: Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку (СБ), Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР);

  • кредити іноземних держав;

  • кредити держав — постачальників енергоносіїв;

  • розміщення облігацій внутрішньої державної позики;

  • надання грантів, субсидій, стипендій, науково-технічної допомоги від міжнародних фінансових організацій та країн з розвинутою економікою.

Перші три джерела є безпосередньо функціональною формою позичкового капіталу і прямим кредитуванням.

Найбільшим іноземним кредитором України є МВФ, що поєднує функції регулювання, фінансування та консультування держав — членів фонду у сфері валютно-фінансових відносин. МВФ займається виключно грошово-кредитними проблемами, тобто платіжним балансом, а проблеми розвитку економіки країни-боржника не входять до його безпосередніх функції. Рекомендації фонду стосуються заходів, що належать до сфери бюджетно-податкової, грошово-кредитної політики, цінового механізму, зовнішньої торгівлі, міжнародних кредитних і валютно-розрахункових відносин. Вони пов'язані зі зменшенням державних витрат, підвищенням податків і ставки позичкового процента, змінами валютного курсу тощо.

Другим джерелом надходження кредитів в країну є кошти Світового банку. Якщо діяльність МВФ обмежується наданням короткострокових кредитів, то СБ зосереджується на проблемах довгострокового розвитку. Він також надає кредити для фінансування дефіциту державного бюджету й платіжного балансу, але пріоритетом для нього є виробнича сфера. При цьому кредити надаються не окремим підприємствам, а певним галузям економіки під розроблені та затверджені проекти їх трансформації. Кредити надаються як в грошовій, так і в товарній формах.

Світовий банк, як і МВФ, у своїй діяльності користується принципом обумовленості, тобто вимагає від країни-боржника виконання певних умов для отримання кредиту, зокрема надання державних гарантій.

Третім фінансовим донором України є ЄБРР. Це комерційний банк, кредити якого не стосуються дефіциту державного бюджету та платіжного балансу, а спрямовуються у виробничу сферу, банківський сектор, на розвиток комунікацій, зв'язку, будівництво готелів тощо. ЄБРР вкладає кошти в об'єкти, які можуть дати належний зиск, а відтак є здатними розрахуватися за кредит. Банк віддає перевагу недержавним структурам господарювання, не вимагає урядових гарантій для надання кредиту, а отримання кожної наступної позики залежить не від стану економіки країни в цілому, а від рівня готовності конкретного проекту.

Крім цього, Україна отримує кредити також і за міждержавними й міжурядовими угодами та домовленостями з Німеччини, США, Франції, Швейцарії, Великобританії, Канади та інших країн.

Порядок залучення та пріоритетні напрями використання іноземних кредитів регламентуються відповідними законами та постановами уряду. Згідно з цими документами вповноваженими щодо залучення кредитів установами є Кабінет Міністрів України або Верховна Рада України. Кабінет Міністрів України має право залучати іноземні кредити в тому разі, коли Законом України "Про державний бюджет" на відповідний рік для покриття дефіциту державного бюджету визначені джерела фінансування. У разі, коли одержання позик від іноземних держав, банків і міжнародних організацій не передбачене Державним бюджетом, прийняття рішень про одержання кредитів та здійснення контролю за їх використанням належить до повноважень Верховної Ради України. Свою згоду на таку позику та надання повноважень уряду на її залучення Верховна Рада України підтверджує ухвалою окремого Закону "Про ратифікацію угоди про залучення іноземного кредиту".

Основним документом, що регулює відносини в галузі іноземного кредитування, є постанова Кабінету Міністрів Україні від 5 травня 1997 р. № 414 "Про впорядкування залучення і використання іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, вдосконалення системи залучення зовнішніх фінансових ресурсів та обслуговування зовнішнього державного боргу". Вона встановлює порядок залучення іноземних кредитів для фінансування проектів пріоритетних напрямів розвитку економіки країни та надання платіжних гарантій Кабінетом Міністрів України для забезпечення зобов'язань юридичних осіб — резидентів за іноземними кредитами.

Процес залучення позик починається з розгляду пропозицій, які офіційно надійшли до закордонних представництв України, міністерств, інших державних органів та юридичних осіб від іноземних установ і банків. З метою визначення напрямів використання кредиту, попередньої оцінки його валютно-фінансових умов та можливості погашення з урахуванням ліміту державного зовнішнього боргу, ці пропозиції опрацьовуються Національним агентством з реконструкції та розвитку, Мінекономіки, Мінфіном за участю банку-агента, який призначається рішенням уряду. Дальший розгляд пропозицій здійснює Валютно-кредитна рада Кабінету Міністрів України, яка в разі прийняття позитивного рішення доручає відповідним державним органам підготовку проектів міжнародних угод, протоколів, заяв та інших документів щодо залучення кредитів.

Після остаточного схвалення поданих документів Кабінет Міністрів України приймає рішення про укладання міжнародних договорів та надає повноваження посадовим особам на підписання від імені КМУ або держави міжнародних угод про залучення іноземного кредиту. У разі потреби визначається юридична особа, яка є головним виконавцем — агентом Кабінету Міністрів України з реалізації даного кредиту. Підписані вповноваженими особами міжнародні угоди та інші документи про надання іноземного кредиту подаються на ратифікацію Верховній Раді України. Гарантом кредитів, які відповідно до міжнародних договорів надаються Україні урядами іноземних держав, міжнародними фінансовими організаціями та банками, від імені держави є Кабінет Міністрів України.

Погашення іноземних кредитів, які залучаються українськими юридичними особами під гарантії або інші зобов'язання уряду країни, здійснюється на умовах валютної самоокупності або із залученням коштів державного бюджету. Для отримання під гарантії КМУ кредиту, погашення якого буде здійснюватись на умовах самоокупності, юридичні особи подають Національному агентству з реконструкції та розвитку лист-заявку на отримання гарантій, висновок-підтримку центрального органу виконавчої влади відповідно до галузі, бізнес-план проекту, документи, що підтверджують можливість погашення кредиту за рахунок прибутків від господарської діяльності, а також документи щодо майнової застави (поруки) або договору страхування.

З метою прийняття рішень щодо можливості надання гарантій Національне агентство з реконструкції та розвитку, Мінекономіки, Мінфін та інші організації проводять загальну техніко-економічну експертизу проекту, визначають його відповідність державній політиці в певній галузі, аналізують загальний фінансовий стан позичальника, проводять цінову експертизу імпортних та експортних контрактів тощо. У разі передачі в заставу державного майна, вартість якого повинна покривати розмір кредиту, підготовку висновків та пропозицій щодо надання гарантій здійснює Фонд державного майна із залученням незалежних експертів.

Надання гарантій щодо залучення іноземних кредитів, для погашення яких передбачається використовувати бюджетні кошти, здійснюється тільки тоді, коли такі кошти передбачено в державному бюджеті. У цьому разі юридичні особи подають усі названі документи до Мінфіну. У разі позитивного висновку щодо наявності в державному бюджеті необхідних коштів Кабінет Міністрів України виносить ухвалу про доцільність надання гарантій.

Юридичні особи — резиденти, які отримали такі гарантії несуть повну відповідальність за повне та своєчасне погашення кредиту, сплати процентів за користування ним, а також сплати комісійних. Контроль за цільовим та ефективним використанням і своєчасним погашенням кредитів здійснюється центральними органами виконавчої влади відповідно до галузі, Кабінетом Міністрів України, Мінфіном, Мінекономіки та іншими державними органами.

Література

  1. Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр.: Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 рік // Урядовий кур'єр. — 2000. — № 34. — С. 5—12.

  2. Бланк І. А. Інвестиційний менеджмент. — К.: ІТЕМ, 1995.

  3. Гальчинський А. Теорія грошей. — К.: Основи, 1998.

  4. Государственное регулирование экономики и социальный комплекс: Учеб. пособие / Под ред. Т. Г. Морозовой, А. В. Пикулькина. — М.: Финстатинформ, 1997.

  5. Державне управління: теорія і практика / За ред. В. Б. Авер'янова. — К.: Юрінком Інтер, 1998.

  6. Єпіфанов А. О., Сало І. В., Д'яконова І. І. Бюджет і фінансова політика України. — К.: Наук. думка, 1999.

  7. Курс переходной экономики / Под ред. Л. И. Абалкина. — М.: Финстатинформ, 1997.

  8. Леслі А. П. Аналіз державної політики. — К.: Основи, 1999.

  9. Линдерт П. Х. Экономика мирохозяйственных связей. — М.: Прогресс-Универс, 1994.

  10. Мельник О. Інфляція: теорія і практика регулювання. — К.: Знання, 1999.

  11. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки. — Львів: Укр. технології, 1999.

  12. Панасюк Б. Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. — К.: Поліграфкнига, 1998.

  13. Розпутенко І. Управління державними видатками в перехідних економіках. — К.: Основи, 1993.

  14. Симоненко В. К. Регионы Украины: проблемы развития. — К.: Наук. думка, 1997.

Loading...

 
 

Цікаве