WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Роль держави в процесі становлення підприємницького середовища в Україні - Реферат

Роль держави в процесі становлення підприємницького середовища в Україні - Реферат

Слід зазначити, що нині для України першочерговим є формування багатоманітності форм власності та господарювання як основи реформування, якісної трансформації монопольно-державної власності. Світовий досвід свідчить, що роздержавлення — це загальноекономічний процес, який може відбуватися в різноманітних формах: як у межах державної власності (демонополізація), так і поза її межами (денаціоналізація), через перетворення великих державних підприємств на акціонерні товариства, тобто корпоратизацію (акціонування) та трансформацію державної власності в приватну зі зміною суб'єкта права власності.

Унаслідок реформування відносин власності в Україні передбачається, що в деяких галузях національного господарства, зокрема в легкій і харчовій промисловості, сільському господарстві, торгівлі та сфері побутового обслуговування, питома вага недержавного сектору економіки (кількісно) становитиме 95—100%. У цілому в промисловості кількість підприємств недержавного сектору має перевищувати 75% з обсягом виробленої продукції понад 50%. У таких країнах, наприклад, як США, частка державного сектору становить 10%, Германія — 20%, Франція — 40%, Швеція — 50%, Данія — 60%. Це доводить, що і державний сектор спроможний бути висококонкурентним та ефективним, якщо він функціонує за законами ринку, а не розраховує на бюджетне фінансування та різного роду пільги.

Правові, економічні та організаційні основи роздержавлення і приватизації майна державних підприємств в Україні визначено Законами України, Державною програмою приватизації, постановами та декретами Кабінету Міністрів України тощо. Як основні треба назвати Закони України "Про приватизацію майна державних підприємств" (1992 р.), "Про приватизацію невеликих державних підприємств (мала приватизація)" (1992 р.), "Про приватизаційні папери" (1992 р.), "Про особливості приватизації майна в АПК" (1996 р.).

Державні органи приватизації в Україні репрезентує Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва в районах та містах, органи приватизації Автономної Республіки Крим, які становлять єдину систему державних органів приватизації.

Приватизація майна державних підприємств — це дуже складний соціально-економічний процес. Він стосується життєвих інтересів усього суспільства. Тому для правильного визначення мети приватизації, її пріоритетів, можливих і доцільних обмежень розробляються Державна, республіканська (Автономна Республіка Крим) та місцеві програми приватизації.

З метою забезпечення сприятливих умов для формування ефективно господарюючих приватних власників на нинішньому етапі розвитку України ставиться завдання переходу до інвестиційно-орієнтованої приватизації, яку пропонується здійснювати за двома чітко визначеними напрямами:

  1. приватизацію великих підприємств стратегічних галузей економіки проводити за індивідуальними планами на підставі галузевих програм реструктуризації продажем пакетів акцій з можливою передачею прав на управління закріпленим за державою пакетом акцій стратегічному інвестору під конкретні зобов'язання;

  2. організувати масовий розпродаж (навіть за символічну ціну) за грошові кошти та ОВДП малоліквідних об'єктів, залишків реалізованих пакетів акцій підприємств, які не мають стратегічного значення для економіки держави, об'єктів незавершеного будівництва, а за наявності вигідних пропозицій також і окремих інвестиційно привабливих підприємств. Це створюватиме передовсім економічне середовище для формування широкого прошарку управлінців, менеджерів, здатних забезпечити ефективну роботу підприємств за умов жорстокої внутрішньої та зовнішньої конкуренції.

Другим формотворчим чинником становлення підприємницького середовища є конкурентна (антимонопольна) політика держави, політика, що спрямована на запобігання монопольній діяльності, на її обмеження та припинення, а отже, — на розвиток цивілізованої конкуренції.

Підгрунтям конкурентної політики держави є антимонопольне законодавство, представлене в Україні Законами "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (1992 р.), "Про Антимонопольний комітет України" (1993 р.), "Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996 р.). За змістом антимонопольне законодавство України можна віднести до європейської системи (цієї системи дотримуються також ПАР, Ізраїль та деякі інші країни), хоч з погляду дійовості та суворості засобів регулювання американська система (до неї приєдналась також і Японія) є більш розвинутою та жорсткою. За порушення антимонопольного законодавства американська система передбачає великі штрафи і навіть ув'язнення строком до одного року: закон Клейтона (1918 р.), закон Шермана (1890 р.).

Визначальною ознакою підприємця-монополіста є його монопольне, тобто домінуюче, становище, яке забезпечує йому можливість одноосібно або разом з іншими монополістами обмежувати конкуренцію на певному сегменті ринку.

Показник монопольного становища підприємців на ринку всіх видів товарів (обігу капіталів) у межах певної території визначає Антимонопольний комітет. За такий показник беруть перевищення частки товару підприємця на певному ринку понад 35%. Підприємство, об'єднання чи господарське товариство, що займає монопольне становище на ринку, називається монопольним утворенням, а його діяльність — монопольною діяльністю.

Ринок у визначених територіальних і товарних межах, на якому діє хоча б одне монопольне утворення або існує бар'єр для вступу інших суб'єктів господарювання на нього, визнається монополізованим ринком. Ринок України, виходячи із вищезазначеного, слід розглядати як високомонополізований.

Така ситуація потребує проведення активної конкурентної абоантимонопольної політики, в основу якої покладається Державна програма демонополізації економіки та розвитку конкуренції. Метою цієї програми є формування та розвиток конкурентного середовища, яке б забезпечувало ефективне використання суспільних ресурсів, вільний доступ на ринок для підприємців, свободу споживачів у виборі товарів вищої якості за нижчими цінами.

Суб'єктами антимонопольної політики в Україні є державні органи, які забезпечують процес демонополізації економіки та розвитку конкуренції. До них належать: Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України; центральні та місцеві органи державної виконавчої влади; керівництво й трудові колективи підприємств (об'єднань) та покупці.

Для реалізації конкурентної (антимонопольної) політики, контролю за використанням антимонопольного законодавства утворено Антимонопольний комітет України та його територіальні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Статус Антимонопольного комітету України визначається Законом "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" і Законом "Про Антимонопольний комітет України"

Об'єктами антимонопольної політики є: монополізований ринок в цілому та його окремі елементи; суб'єкти господарювання, які займають монопольне становище; державні організаційні структури монопольного типу; центральні органи державної виконавчої влади.

Мета антимонопольного регулювання з боку держави — захист інтересів споживачів і суспільства в цілому від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних суб'єктів господарювання.

До засобів антимонопольного регулювання належать:

  • обмеження на встановлення вищого рівня цін і тарифів, запровадження граничних нормативів рентабельності;

  • декларування зміни цін;

  • установлення стандартів і показників якості для товарів і послуг;

  • регулювання місткості ринку;

  • використання державних замовлень та контрактів;

  • розподіл ринків;

  • тарифне регулювання імпорту та експорту товарів.

Ураховуючи реалії перехідної економіки України, головними завданнями конкурентної політики нині мають стати:

  • завершення формування законодавчої бази конкурентної політики ухваленням Законів України "Про природні монополії", "Про захист економічної конкуренції" та запровадженням механізмів їхньої реалізації;

  • удосконалення державного регулювання цін і тарифів, яке передбачає поступове скасування регулювання на тих ринках, де загрози монополізації більше не існує, запровадження тимчасового регулювання тільки у разі зловживання монопольним становищем або необгрунтованого зростання цін, негайне припинення непередбаченого законодавством регулювання цін;

  • проведення реструктуризації та посилення державного контролю у сфері природних монополій, зокрема:

  • завершення реструктуризації монопольних утворень у сфері зв'язку, відокремлення аеропортів від авіапідприємств, демонополізація підприємств нафтопродуктозабезпечення в регіонах;

  • забезпечення додержання конкурентних засад у здійсненні поставок енергоносіїв;

  • утворення незалежного регулюючого органу в галузях транспорту та зв'язку тощо;

  • розвиток конкурентного середовища через дальше запровадження конкурсних засад у будівництві (зокрема шляховому), страхуванні, банківській діяльності тощо, скасування адміністративно-розподільчих схем, припинення неправомірної підтримки окремих суб'єктів господарювання;

  • упорядкування господарської діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування поступовим звуженням кола функцій цих органів щодо здійснення підприємницької діяльності, розмежуванням функції державного управління, регулювання та контролю з господарськими функціями, припиненням непередбаченої законодавством практики делегування суб'єктам господарювання повноважень щодо державного управління.

Loading...

 
 

Цікаве