WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Державне регулювання інвестиційної діяльності - Реферат

Державне регулювання інвестиційної діяльності - Реферат

Бюджетні методи регулювання для України мають особливе значення, оскільки ринок інвестиційних ресурсів недостатньо сформований, існує гіпертрофована структура економіки, надмірна диференціація технічного рівня виробництв, високий рівень монополізації, незамкненість на внутрішній ринок виробничих циклів, банки майже не здійснюють довгострокового кредитування, а власних інвестиційних коштів підприємствам бракує.

Для збільшення бюджетного інвестування необхідно реформувати структуру бюджетних видатків, зменшуючи при цьому витрати дотаційного характеру і відповідно збільшуючи фінансування інвестиційно-інноваційних програм. З цією метою в поточний бюджет країни доцільно ввести окремою статтею бюджет розвитку, основним завданням якого є фінансування державних інвестиційних проектів. Джерелом поповнення бюджету розвитку можуть бути кредити міжнародних організацій, кредити Нацбанку, виплати за раніше наданими позиками, надходження від випуску в обіг довгострокових інвестиційних облігацій з доходом, який гарантується заставою конкретного майна, що перебуває в державній власності.

Розширення бюджетного інвестування має супроводжуватися реформуванням системи оплати праці, передовсім збільшенням частки заробітної плати у витратах на виробництво продукції. Це можливо тільки за реалізації інноваційних проектів, запровадження яких підвищить продуктивність праці та стане підставою для зростання оплати праці. Збільшення заробітної плати дасть можливість відмовитися від багатьох соціальних програм та субсидій, дещо скоротивши видатки бюджету з одночасним вивільненням додаткових коштів на потреби структурної перебудови.

Істотним чинником активізації інвестиційних процесів є грошово-кредитна державна політика. Така політика впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг та роботу банківської системи, яка мультиплікативно створює грошові кошти. Національний банк залежно від стану економіки здійснює кредитну експансію чи кредитну рестрикцію. Кредитна експансія проводиться в період економічного спаду для стимулювання економічного розвитку. Політика кредитної рестрикції проводиться з метою стримання інвестиційної активності. Подорожчання кредитних ресурсів примушує інвесторів вкладати кошти в найбільш ефективні, прибуткові проекти.

Протягом останніх років Національний банк України проводив дуже непослідовну політику зміни облікової ставки. Так, протягом 1997—1998 рр. вона змінювалась вісім разів і коливалася від 15% наприкінці 1997 р. до 82% наприкінці 1998 р. (рис. 4.5). Занадто широкий діапазон коливань облікової ставки НБУ призвів до різкого зменшення питомої ваги довгострокових кредитів та згортання інвестицій у сферу матеріального виробництва. У 1998 р. реальні інвестиції знизились проти попереднього року на 6,9%, причому найбільше знизились інвестиції в об'єкти виробничого призначення.

Рис. 4.5. Динаміка облікової ставки НБУ

Національний банк справляє істотний вплив на інвестиційний процес через регулювання норми обов'язкових або мінімальних резервів. Норми обов'язкових резервів для комерційних банків встановлюються у вигляді певного процента від суми депозитів, які в Національному банку зберігаються на їхніх рахунках. За збільшення кредитних ресурсів комерційні банки розширюють кредитні операції, збільшують частку довгострокових кредитів.

Держава через Національний банк проводить операції на фондовому ринку, тобто здійснює емісію, продаж, купівлю державних цінних паперів. Встановлюючи вигідні для покупця умови (ціна або дивіденди) щодо своїх цінних паперів, держава стимулює купівлю їх юридичними та фізичними особами, зменшуючи кількість вільних грошей, що можуть бути використані для кредитування інвестицій через банківську систему. Навпаки, зменшуючи вигідність цінових та дивідендних умов державних цінних паперів, держава стимулює продаж їх юридичними та фізичними особами. Відтак у останніх з'являються додаткові кошти, які через банківську систему або безпосередньо використовуються для фінансування інвестицій. У 1995 р. НБУ вперше здійснив випуск державних облігацій строком на 1 рік і номінальною вартістю 100 млн. крб під 140% річних. На першому аукціоні комерційними банками було куплено таких облігацій на суму 1,133 млрд. крб. У 1997 р. випущено ОВДП на загальну суму 11258,8 млн. грн. за номінальною вартістю, що в 2,8 раза перевищує суму випущених у 1996 р. ОВДП. У результаті їх розміщення до бюджету надійшло коштів в сумі 8858,1 млн грн., на покриття дефіциту бюджету — 4945,9 млн. грн. Погашення та виплата доходу за ОВДП 1996—1997 рр. становили 4838,8 млн грн. Отже, можна сказати, що нині за рахунок державних облігаційних позик розв'язуються лише проблеми ліквідації поточної заборгованості, а не довгострокового інвестування в пріоритетні галузі.

У порівнянні з ринком цінних паперів банківська система у фінансовому та організаційному плані більше готова до активного включення в інвестиційні процеси. Однак і досі переважає мотивація до короткострокового кредитування й розрахунково-касового обслуговування клієнтів. Мережі спеціалізованих інвестиційних банків, як це має місце в промислово розвинених країнах, так і не створено. Необхідно стимулювати процес створення, таких банків, пропонуючи вигідніші економічні нормативи їхньої діяльності, орієнтуючись на мінімальну визначену частку довгострокових інвестиційних кредитів. Установлений на законодавчому рівні принцип децентралізації інвестиційної діяльності треба підкріпити відповідним блоком заохочень до нагромаджень та реінвестування. Банківська система має вже неабиякий капітал, придатний для інвестицій. Необхідно розробити механізм стимулювання перерозподілу банківських активів у бік довгострокового інвестування. Активізувати участь комерційних банків в інвестиційному процесі можна переходом на змінні процентні ставки, створенням промислово-фінансових груп, пільговим оподаткуванням доходів банків від довгострокових кредитів.

Амортизаційна політика є одним з головних важелів, що дають можливість державі на макрорівні впливати на інвестиційну сферу. У промислово розвинутих країнах серед джерел інвестиційних ресурсів кошти амортизаційного фонду, який є часткою власних коштів підприємств, найбільш вагомі.

Аналізуючи процеси відтворення основних фондів в Україні більшість економістів погоджується з тим, що існуюча амортизаційна політика не сприяє, а навпаки, протидіє накопиченню інвестиційних ресурсів. Багаторазові затримки індексації основних фондів, застосування занижених індексів і коефіцієнтів призвели до того, що розміри амортизаційних відрахувань підприємств стали в кількадесят разів меншими від сум, реально необхідних для відтворення основних фондів. За останні десять років амортизаційні фонди українських підприємств практично повністю втратили своє значення як джерело власних коштів для фінансування інвестицій.

Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 р. для всіх суб'єктів підприємницької діяльності встановлено режим прискореної амортизації, який ґрунтується на запровадженні підвищених, але постійних на весь період, норм амортизаційних нарахувань та розрахунку зносу, виходячи із залишкової вартості груп основних фондів. В економічній літературі такий метод називається "методом залишку, що зменшується". Ці заходи можна було б розцінювати як намагання держави суттєво знизити загальний рівень оподаткування внаслідок перерозподілу прибутку в амортизаційні фонди й відповідного скорочення податкової бази для визначення податку на прибуток. Більший обсяг сформованих коштів амортизаційного фонду міг би бути спрямованим на нове інвестування. На жаль, загальну позитивну спрямованість прискореної амортизації суттєво обмежено визначеним у Законі порядком нарахування амортизації та ухваленим у 1998 р. порядком відрахувань частини амортизаційних коштів до бюджету. Так, за оцінками газети "Бізнес", унаслідок обов'язкового відрахування 10% амортизації до бюджету, в Україні було фактично припинено роботу на 200 тисячах підприємств, а бюджет недоотримав 3,5 млрд грн.1

З метою активізації інвестиційних процесів доцільно: проводити індексацію основних фондів відповідно до темпів зростання цін з періодичністю не менше ніж один раз на рік; відмовитись від застосування знижувальних коефіцієнтів до норм амортизації; припинити практику вилучення амортизаційних нарахувань до бюджету; дозволити підприємствам самостійно вибирати методи амортизації та вільно переходити з прискорених методів на рівномірні; запровадити систему контролю цільового використання амортизаційних фондів на цілі інвестування у виробництво.

Регулювання участі інвесторів у приватизації здійснюється відповідно до законів України "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про приватизаційні папери", Державної програми приватизації на поточний рік, яка щорічно затверджується Верховною Радою, та інших нормативних актів. Ця сфера регулювання інвестиційної діяльності представлена найбільшою кількістю законодавчих актів, однак на реальних процесах приватизації це поки що суттєво не позначилося.

Loading...

 
 

Цікаве