WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Регулювання суспільного сектору економіки - Реферат

Регулювання суспільного сектору економіки - Реферат

Єдиний кошторис, крім асигнувань з бюджету, включає також і позабюджетні кошти. Він складається з двох розділів — доходів і видатків. Дохідна частина складається з бюджетних асигнувань та позабюджетних коштів. Видаткова включає витрати, які здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань, і витрати, які фінансуються за рахунок позабюджетних надходжень, з виділенням витрат, які здійснюються установами за рахунок прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні. Запровадження єдиного кошторису витрат і жорсткий контроль за використанням коштів за кожною статтею пов'язані з необхідністю економного використання бюджетних коштів.

Визначаючи суму коштів, що необхідна для здійснення господарської діяльності організацій і установ сектору загального державного управління, використовують спеціальний документ — кошторис видатків. У цьому документі відображено обсяги витрат, джерела їхнього покриття та напрямки використання. Отже, кошторис видатків — це основний плановий документ, що визначає розмір, цільову спрямованість і щоквартальний розподіл коштів, направлених із бюджету на утримання установ.

У кошторисах передбачаються витрати тільки на поточне утримання бюджетних закладів і організацій, придбання устаткування та інвентарю, капітальний ремонт будинків тощо. Капітальні вкладення, якщо такі передбачено, фінансуються за окремими кошторисами.

Сучасна бюджетна класифікація включає такі основні статті видатків.

1. Заробітна плата. Витрати на заробітну плату визначаються, виходячи з кількості ставок відповідної державної установи згідно із штатним розкладом, та розмірів середньої ставки на місяць (квартал, рік) відповідно до тарифікаційного списку.

2. Нарахування на заробітну плату. Включаються асигнування на виплату внесків із соціального страхування в установлених процентах від заробітної плати.

3. Канцелярські й господарські витрати. Плануються за окремими розрахунками витрати на опалення, освітлення, комунальні послуги та інші господарські витрати.

4. Службові відрядження та роз'їзди. Визначаються асигнування на оплату проїзду, добові і за проживання в готелі під час службових відряджень та роз'їздів, відряджень на курси, сесії, збори, конференції і т. д.

5. Витрати на навчання персоналу, науково-дослідницькі роботи.

6. Стипендії. Витрати на стипендії визначаються, виходячи з кількості студентів і розміру середньої стипендії.

7. Витрати на харчування. Кошти цієї статті забезпечують учнів, курсантів, військовослужбовців в установах охорони здоров'я і т. д. харчуванням з урахуванням належних норм харчування.

8. Витрати на придбання ліків установами охорони здоров'я.

9. Витрати на придбання інвентарю, спецвзуття, спецодягу, обмундирування, що визначаються, виходячи з існуючих норм і нормативів.

10. Витрати на придбання устаткування й механізмів.

11. Витрати на капітальний ремонт будинків і споруд.

12. Інші витрати.

Визначення обсягу видатків здійснюються за допомогою трудових, матеріальних, фінансових нормативів і балансів. Потреба у різних ресурсах визначається в залежності від прогнозного обсягу робіт і потужності організації або закладу. Конкретний склад статей кошторису видатків обумовлений специфікою бюджетної установи.

Фінансування органів влади та управління здійснюється виключно за рахунок Державного і місцевих бюджетів. За рахунок бюджету також утримуються органи прокуратури й суду.

Фінансування органів влади та управління провадиться відповідно до кошторисів витрат на рік з їхньою щоквартальною розбивкою та бюджетним розписом і твердим додержанням бюджетної класифікації. За необхідності здійснюється збільшення витрат за окремими статтями за рахунок зменшення в наступному кварталі. У межах одного кварталу перерозподіл витрат забороняється. Для збільшення витрат за рахунок наступного кварталу необхідний нормативний документ керівних органів управління з обов'язковим повідомленням Міністерства фінансів. Якщо має місце економія витрат, то вона наприкінці кварталу не закривається, а використовується на фінансування наступного кварталу.

Фінансування оборони — це забезпечення фінансовими ресурсами Збройних Сил України згідно з кошторисом витрат Міністерства оборони на рік. Кошториси витрат на утримання Збройних Сил відрізняються від кошторисів інших бюджетних установ і включають витрати на: придбання зброї, військової техніки, паливно-мастильних матеріалів, продуктів харчування, твердого й м'якого інвентарю та інших матеріальних цінностей і послуг; капітальне будівництво, ремонт зброї та військової техніки; господарсько-побутові й інші витрати. Аналогічну бюджетну класифікацію кошторисів витрат розробляють установи Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Державного комітету у справах охорони державного кордону і т. п., а також пацієнтів у лікувальних закладах цих установ.

Фінансування освіти здійснюється як з Державного і місцевих бюджетів, так і за рахунок недержавних джерел. Це пов'язано з тим, що освіта є змішаним суспільним товаром. Завдяки фінансуванню освіти створюється цілий спектр позитивних екстерналій. Поліпшуючи якість робочої сили, освіта збільшує норму прибутку від інших інвестицій і стимулює економічне зростання; освіта створює великі можливості для спеціалізації праці і сприяє прогресивному економічному розвитку; більшість держав розглядає освіту як засіб зміцнення національної свідомості, самоосвіти, лояльності і, навіть, формування соціальних моделей поведінки.

Через Державний бюджет фінансуються, як правило, навчальні заклади третього та четвертого рівнів акредитації. Через обласні бюджети фінансуються деякі педагогічні вузи, технікуми, коледжі, професійно-технічні училища. Більшість середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, шкіл-інтернатів, дитячих дошкільних закладів фінансується з міських, районних та селищних бюджетів. Основним напрямком діяльності держави щодо установ, котрі надають освітні послуги, є контроль за додержанням ними державних стандартів у галузі освіти.

Фінансування охорони здоров'я також здійснюється з різних джерел, оскільки продуктом діяльності галузі є змішаний суспільний товар. Планування адекватної системи охорони здоров'я має бути зорієнтоване на визначення: кола послуг, ефективне надання яких повинен забезпечити державний сектор; послуг, які може надавати приватний сектор за допомогою державних субсидій; послуг, які можна цілком залишити за приватним сектором. Приватний сектор має перебувати під державним контролем у зв'язку з інформаційною асиметрією на ринку даних послуг і диктатом виробника.

Установи охорони здоров'я, що фінансуються з державних джерел, поділяють на три групи: лікувально-профілактичні установи, до яких належать лікарні та поліклініки, лікарські й фельдшерські пункти, станції швидкої медичної допомоги, переливання крові; санітарно-профілактичні установи, тобто санітарно-епідеміологічні, дезінфекційні станції; інші установи й заклади для обслуговування інвалідів війни, потерпілих від стихійного лиха, для проведення судово-медичних експертиз тощо.

Фінансування соціально-культурних закладів спрямоване на забезпечення підвищення культурного рівня населення. Для цього діє широка мережа різноманітних культурно-освітніх установ. За рахунок Державного бюджету України утримуються ті соціально-культурні заклади, які мають загальнодержавне значення і належать до системи Міністерства культури та мистецтва; за рахунок місцевих бюджетів — широка ланка культурно-освітніх закладів, театрів, клубів, бібліотек, музеїв, стадіонів та інших. Деякі установи та заклади перебувають на балансі великих підприємств. Нині ця сфера послуг частково комерціалізується. Приміщення соціально-культурних закладів приватизуються та часто використовуються новими власниками для інших цілей. Основним засобом боротьби зі скороченням державних видатків на розвиток культури є законодавче встановлення обов'язкового процента витрат на розвиток галузі й жорсткий контроль за дотриманням цієї норми.

Фінансування заходів із соціального захисту населення роз-глядатиметься в розділі 10.

Перехід від командно-адміністративної до ринкової (змішаної) економіки створює передумови для підвищення ефективності виробництва не тільки приватних, а й суспільних благ. Однак реалізація цих передумов залежить від продуманої економічної політики, своєчасного формування нової інституціональної основи функціонування суспільного сектору.

Література

  1. Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр.: Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 рік // Урядовий кур'єр. — 2000. — № 34. — С. 5—12.

  2. Бланк І. А. Інвестиційний менеджмент. — К.: ІТЕМ, 1995.

  3. Гальчинський А. Теорія грошей. — К.: Основи, 1998.

  4. Государственное регулирование экономики и социальный комплекс: Учеб. пособие / Под ред. Т. Г. Морозовой, А. В. Пикулькина. — М.: Финстатинформ, 1997.

  5. Державне управління: теорія і практика / За ред. В. Б. Авер'янова. — К.: Юрінком Інтер, 1998.

  6. Єпіфанов А. О., Сало І. В., Д'яконова І. І. Бюджет і фінансова політика України. — К.: Наук. думка, 1999.

  7. Курс переходной экономики / Под ред. Л. И. Абалкина. — М.: Финстатинформ, 1997.

  8. Леслі А. П. Аналіз державної політики. — К.: Основи, 1999.

  9. Линдерт П. Х. Экономика мирохозяйственных связей. — М.: Прогресс-Универс, 1994.

  10. Мельник О. Інфляція: теорія і практика регулювання. — К.: Знання, 1999.

  11. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки. — Львів: Укр. технології, 1999.

  12. Панасюк Б. Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. — К.: Поліграфкнига, 1998.

  13. Розпутенко І. Управління державними видатками в перехідних економіках. — К.: Основи, 1993.

  14. Симоненко В. К. Регионы Украины: проблемы развития. — К.: Наук. думка, 1997.

Loading...

 
 

Цікаве