WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Регулювання суспільного сектору економіки - Реферат

Регулювання суспільного сектору економіки - Реферат

Реферат на тему:

Регулювання суспільного сектору економіки

Суттєву роль в економіці відіграє суспільний сектор. За цієї обставини державний бюджет є одним з основних інструментів макроекономічної політики. Держава бере на себе зобов'язання надавати чисті та змішані суспільні товари та послуги, які приватний сектор не продукує або виробляє в недостатній кількості.

Згідно із cистемою національних рахунків до сектору загального державного управління (СЗДУ)відносять державні установи та організації, що фінансуються, головне, з державного та місцевих бюджетів. До їх складу входять установи та організації загального управління, фінансів, регулювання економіки, науково-дослідної діяльності, охорони навколишнього природного середовища, оборони, підтримування внутрішнього порядку, безкоштовного або пільгового обслуговування населення у сферах освіти, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, культури і мистецтва, соціального забезпечення.

Функціонування організацій і установ державного сектору економіки пов'язане з використанням багатьох видів матеріальних ресурсів і грошових коштів, необхідних для надання послуг окремим особам і суспільству в цілому. У складі поточних матеріальних витрат цих організацій і установ значне місце займають витрати на різні матеріали, паливо, електроенергію, інші матеріальні цінності, а також на споживання продуктів харчування, ліків, спецодягу, спецвзуття, канцелярського приладдя та ін. До поточних витрат включають також витрати на поточний ремонт будівель, суму зносу основних фондів, що використовуються в цих галузях.

Поточні витрати організацій і установ державного сектору економіки включають також фонд заробітної плати працівників і державних службовців; відрахування на соціальне страхування; витрати, пов'язані зі службовими відрядженнями; витрати на навчальні цілі та виробничу практику, виконання науково-дослідних робіт; витрати на придбання книжок для бібліотек; стипендії студентів та ін.

Для установ і організацій державного сектору, як і для інших секторів економіки, є об'єктивним відшкодування здійснених витрат, їх суспільний облік і контроль. З одного боку, ці організації та установи є споживачами результатів праці інших секторів економіки, а з другого — своєрідними постачальниками різних послуг. Відтак вони включаються в систему суспільного поділу праці, а їхня діяльність набуває фінансово-господарського характеру.

Формування і реалізація стратегії розвитку сектору загального державного управління в Україні здійснюється за допомогою соціально-економічних прогнозів, Державного та місцевих бюджетів, Державної програми економічного і соціального розвитку України та інших державних регіональних і галузевих програм.

Основними показниками, що характеризують стан та завдання розвитку сектору є такі:

  • питома вага загальної суми державних доходів і витрат у ВВП;

  • питома вага державних видатків на освіту, охорону здоров'я, національну оборону, правоохоронну діяльність, охорону навколишнього природного середовища і т. д. у державному бюджеті або у ВВП;

  • обсяг державних видатків за відповідними напрямками на душу населення;

  • нормативи, що визначають мінімальні стандарти споживання суспільних благ (прожитковий мінімум, розмір мінімальної заробітної плати, пенсії, гарантований мінімум послуг у галузі освіти, охорони здоров'я і т. п.);

  • показники рівня життя населення.

Обґрунтування заходів, спрямованих на досягнення цілей розвитку суспільного сектору, передбачає прогнозування доходів і видатків державного бюджету та державних позабюджетних фондів, планування обсягів продукції (робіт послуг) та формування проектів державних контрактів на поставки продукції (робіт, послуг), необхідних для задоволення державних потреб.

У практиці часто застосовується метод планування "від досягнутого рівня". Такий метод є більш-менш прийнятним за умов, коли суспільство в цілому задоволене станом суспільного сектору і не перебуває в процесі глибоких соціально-економічних перетворень. За умов інтенсивних зрушень у розвитку суспільного сектору, суттєвих змін у попиті на суспільні блага на чільне місце висувається пошук оптимальних альтернативних варіантів використання суспільних коштів. Для раціоналізації вибору варіантів використовується метод порівнювання ефективності. Цей метод не підміняє політичних рішень, але дає певну корисну інформацію для прийняття таких рішень.

Аналіз ефективності дає змогу приймати обґрунтовані рішення не тільки в суспільному, а й у приватному секторах. Але вирішуються ці задачі по-різному. У підприємницькому секторі до уваги беруться приватні інтереси, у суспільному — спільні інтереси громадян (платників податків). Звідси випливає те, що й компоненти витрат, і складові результатів, необхідно оцінювати з урахуванням позитивних і негативних екстерналій (побічних наслідків).

Для оцінки ефективності у суспільному секторі використовують такі методи: аналіз витрат і результативності, аналіз витрат і корисності, аналіз витрат і вигод.

Терміном "аналіз витрат і результативності" позначають сукупність аналітичних прийомів, які уможливлюють визначення обсягу витрат і ресурсів на досягнення тієї чи іншої специфічної мети, поставленої перед суспільним сектором, і вибір оптимальних рішень. Аналіз витрат і результативності передбачає порівнювання тільки однорідних результатів. Він не дає можливості визначити, який з варіантів використання ресурсів є найбільш ефективним, якщо вони передбачають досягнення непорівняних результатів. Наприклад, що ефективніше — побудувати казарму, лікарню або збільшити набір студентів на юридичні факультети державних навчальних закладів? Такий метод відповіді на це питання не дає.

У разі, коли оцінці підлягає діяльність, що дає широкий спектр результатів, а також, коли результати суттєво відрізняються один від одного і за кількістю, і за якістю, доцільно застосовувати аналіз витрат і корисності. Цей метод є дещо ускладненою модифікацією методу аналізу витрат і результативності. Різниця полягає в тому, що під час аналізу витрат і корисності використовується умовне порівнювання близьких за характером результатів. Це досягається, як правило, за допомогою вагових коефіцієнтів, які визначаються експертним шляхом на підставі наперед визначених пріоритетів.

Метод аналізу витрат і вигод — це сукупність оцінних процедур, які уможливлюють порівнювання витрат й результатів проектів в універсальній вартісній формі. Використання цього методу пов'язане з труднощами, оскільки не всі суспільні блага можна вартісно оцінити (збільшення тривалості життя, зменшення злочинності і т. п.).

Спорідненість методів вирішення соціально-економічних проблем суспільства дає можливість широкого використання програмно-цільового методу планування.

Потреба сфери загального державного управління у фінансових коштах, що необхідні для нормального її функціонування, породжує проблему пошуку джерел фінансування. Специфіка господарської діяльності установ і організацій, що обслуговують населення, полягає в тому, що одна частка суспільних послуг надається за рахунок платників податку, а інша частка оплачується населенням зі своїх доходів.

За умов змішаної економіки головна частина фінансових ресурсів обертається за межами сектору державного управління. Недержавні фінансові ресурси належать відповідним суб'єктам господарювання. Держава безпосередньо оперує тільки власними фінансами, а на фінанси інших секторів економіки вона може справляти лише обмежений вплив.

Використання різних джерел фінансування діяльності установ і організацій сектору державного управління значною мірою залежить від характеру суспільних благ. Державні фінанси забезпечують надання чистих суспільних (гарантованих конституцією) благ і змішаних суспільних благ у межах нормативного рівня споживання. Кошти підприємств, громадських організацій і населення забезпечують фінансування змішаних суспільних благ у тій частині, що перевищує встановлений державою нормативний рівень споживання, а також фінансування приватних послуг, що надаються установами сектору державного управління.

Головним джерелом регулювання діяльності установ і організацій державного сектору, підтримки добробуту населення та ділової активності, поєднання соціальної справедливості та економічної ефективності, поточних і перспективних потреб суспільства є державний бюджет.

За умов, коли гостро бракує фінансових ресурсів, слід обґрунтовано визначати забезпечення витратних статей наявними ресурсами, скорочувати державні витрати і забезпечувати ефективне використання коштів. Для цього необхідним є впровадження таких заходів.

1. Здійснення державних закупівель товарів (робіт, послуг) на конкурсній основі.

2. Розробка державної інвестиційної програми, що пов'язує державні джерела фінансування з недержавними.

3. Розробка й реалізація програми адресного надання пільг, субсидій, дотацій та інших соціальних допомог окремим категоріям громадян з урахуванням рівня їхніх доходів.

4. Поетапна комерціалізація соціальних послуг, що надаються за рахунок бюджетних коштів.

5. Заборона нецільового використання державних коштів.

З метою посилення контролю й забезпечення цільового та ефективного використання бюджетними установами й організаціями коштів, що надходять на їх утримання, Кабінетом Міністрів України затверджено "Положення про порядок складання єдиного кошторису доходів і видатків бюджетної установи, організації" (1997 р.).

Такий кошторис є основним документом, який визначає загальний обсяг, цільове надходження і щоквартальний розподіл коштів установи. Його формування здійснюється на підставі показників лімітної довідки про основні дані фінансово-господарської діяльності, яку вища організація направляє всім підпорядкованим установам у двотижневий термін після її затвердження, з чого й починається фінансування установи.

Єдиний кошторис складається всіма установами на календарний рік і затверджується вищими організаціями не пізніше як через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого фінансується установа. Разом із кошторисом на затвердження вищою організацією подається штатний розклад установи, включаючи структурні підрозділи, що працюють на умовах госпрозрахунку чи надають окремі платні послуги.

Кошториси й штатні розклади міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, Верховної Ради та Ради міністрів АР Крим, обласних, а також Київської та Севастопольської міських рад та державних адміністрацій затверджуються Кабінетом Міністрів України після попередньої експертизи в Міністерстві фінансів. Аналогічно здійснюється затвердження кошторисів усіх інших державних органів і установ. Фінансування установ без затвердження кошторису та штатного розкладу вищою установою забороняється. Зміни до штатного розкладу й затвердженого кошторису в процесі його виконання можуть вноситися тільки з дозволу вищої організації, яка затвердила кошторис та штатний розклад, за погодженням з відповідним фінансовим органом.

Loading...

 
 

Цікаве