WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Антиінфляційна політика в Україні - Курсова робота

Антиінфляційна політика в Україні - Курсова робота

Курсова робота

Антиінфляційна політика в Україні

Зміст

Вступ

1. Суть та завдання антиінфляційної політики регулювання економіки.

2. Аналіз особливостей інфляції в Україні за 2005 рік.

3. Антиінфляційне регулювання економіки у 2006 році.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Важливим індикатором здоров'я економіки с інфляція, яка характеризується загальним підвищенням цін, збільшенням грошей та зниженням їх купівельної спроможності. Інфляція виникає не стихійно, а внаслідок більш швидкого зростання випуску грошей проти виробництва товарів.

Боротьба з некерованою інфляцією є однією з головних проблем державного регулювання, бо на її врахуванні ґрунтується вся соціально-економічна, фінансова і банківська політика. З метою стримання інфляції та зменшення її негативних наслідків уряд здійснює антиінфляційну політику.

Антиінфляційна політика – це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Втілення в життя такої політики вимагає від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, задачі і шляхи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів. Так, задачі боротьби з інфляцією або обмеження масштабів інфляційних наслідків різні і потребують прийняття неоднакових методів регулювання. Важливою частиною розроблення антиінфляційної програми є встановлення кількісних показників, які визначають її кінцеві результати. До таких належать цінові показники (темп інфляції, індекс споживчих цін, індекси оптових цін та ін.), динаміка грошової маси в обігу, розмір і динаміка державних видатків тощо.

Вибір конкретних шляхів антиінфляційної політики обумовлюються впливом багатьох факторів, у тому числі: характером інфляційних процесів; загальногосподарською кон'юнктурою; особливостями теоретичної бази економічного розвитку країни; політичними аспектами, оскільки треба визначити об'єкт (сектори економіки, верстви населення), який нестиме головний тягар інфляційних витрат. Незважаючи на багатофакторність інфляції, заведено, що напрями її подолання мають бути адекватними фактором, що викликали цю інфляцію. Тому антиінфляційна політика здебільшого охоплює політику управління факторами попиту і пропозиції, а також факторами, які регулюють живильне середовище інфляції - сферу грошового обігу.

1. Суть та завдання антиінфляційної політики регулювання економіки.

Важливим індикатором здоров'я економіки с інфляція, яка характеризується загальним підвищенням цін, збільшенням грошей та зниженням їх купівельної спроможності. Інфляція виникає не стихійно, а внаслідок більш швидкого зростання випуску грошей проти виробництва товарів.

Інфляційні процеси можуть виникати під впливом таких фаторів:

грошових - емісія паперових грошей, швидкість їх обертання, стан фінансово-кредитної системи, відношення національної валюти до інших валют;

виробничих (негрошових) - монополізація виробництва, відсутність конкуренції, структурні перекоси у матеріальному виробництві і ціновій політиці, витратний характер економіки

Грошові фактори формують інфляцію попиту, яка виявляється у перевищенні виробничого і споживчого попиту над пропозицією. Якщо зростання сукупного попиту не компенсується підвищенням пропозиції, то це призводить до інфляційного зростання цін, яке супроводжується збільшенням грошової маси Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою ознакою інфляції попиту в класичному вигляді.

В умовах перехідної економіки виникнення інфляційного попиту обумовлюється: надмірною емісією грошей в готівковій формі; дефіцитом бюджету; невиваженою кредитною експансією банків, що веде до зростання грошей у безготівковій формі; високим рівнем непродуктивних державних витрат, зокрема надмірним інвестуванням важкої промисловості і військово-промислового комплексу.

Важливим фактором інфляції попиту є монетизація дефіциту під якою розуміють фінансування видатків держави, які перевищують її поточні доходи за рахунок збільшення грошей в обігу.

Виробничі фактори викликають інфляцію витрат, яку ще називають інфляцією пропозиції. Хоча основою цієї інфляції також є гроші, але вони грають тут пасивну роль. Головним її імпульсом виступає невпинне збільшення витрат виробництва на одиницю продукції в результаті підвищення заробітної плати, цін на сировинні ресурси та енергоносії.

Класичним прикладом інфляції витрат є спіраль "зарплата - ціни". Якщо в економіці відбувається загальне підвищення цін, то це неминуче веде до падіння реальних доходів населення. Для збереження їхнього рівня необхідно передусім збільшувати зарплату, що призводить до зростання виробничих витрат. Унаслідок цього підвищується собівартість продукції та падає її прибутковість. У цьому разі підприємці, аби відновити свої попередні позиції, підвищують ціни на товари і послуги. їх подорожчання знову потребує подальшого перегляду ставок плати в бік їх збільшення. Наведений приклад інфляційної спіралі "зарплата - ціни" свідчить про взаємозв'язок факторів інфляції попиту і витрат. Підвищення заробітної плати, з одного боку, сприяє зростанню доходів населення, що є фактором підвищення платоспроможного попиту, а з іншого - збільшуючи витрати виробництва, веде до підвищення цін.

До факторів інфляції витрат належить також підвищення ставок оподаткування, що рівнозначно збільшенню витрат виробництва і відповідному зростанню цін. Крім того, високі ставки податків обмежують стимули до підвищення виробництва, що зменшує пропозицію товарів і відносно збільшує грошову масу.

Крім внутрішніх факторів, на інфляцію впливають зовнішні: зростання цін на імпортні товари, доларизація економіки, вивезення капіталу, стан платіжного балансу та збільшення зовнішнього боргу.

В сучасних умовах інфляція стала постійним фактором економічного життя, і повна її ліквідація практично неможлива. По-перше, чим нижче темп інфляції, тим важче досягти її подальшого зменшення. По-друге, досвід розвинених країн доводить, що помірна і порівняно стабільна інфляція, яку можна передбачити і врахувати, ще не створює великих проблем в економіці. Вона навіть може стимулювати пожвавлення виробництва та підвищення зайнятості. Але її неконтрольоване зростання сприяє розвиту негативних процесів в економічному організмі, вражаючи виробництво, розподіл і споживання.

Боротьба з некерованою інфляцією є однією з головних проблем державного регулювання, бо на її врахуванні ґрунтується вся соціально-економічна, фінансова і банківська політика. З метою стримання інфляції та зменшення її негативних наслідків уряд здійснює антиінфляційну політику.

Антиінфляційна політика – це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Втілення в життя такої політики вимагає від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, задачі і шляхи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів. Так, задачі боротьби з інфляцією або обмеження масштабів інфляційних наслідків різні і потребують прийняття неоднакових методів регулювання.

Важливою частиною розроблення антиінфляційної програми є встановлення кількісних показників, які визначають її кінцеві результати. До таких належать цінові показники (темп інфляції, індекс споживчих цін, індекси оптових цін та ін.), динаміка грошової маси в обігу, розмір і динаміка державних видатків тощо.

Вибір конкретних шляхів антиінфляційної політики обумовлюються впливом багатьох факторів, у тому числі: характером інфляційних процесів; загальногосподарською кон'юнктурою; особливостями теоретичної бази економічного розвитку країни; політичними аспектами, оскільки треба визначити об'єкт (сектори економіки, верстви населення), який нестиме головний тягар інфляційних витрат.

Незважаючи на багатофакторність інфляції, заведено, що напрями її подолання мають бути адекватними фактором, що викликали цю інфляцію. Тому антиінфляційна політика здебільшого охоплює політику управління факторами попиту і пропозиції, а також факторами, які регулюють живильне середовище інфляції - сферу грошового обігу.

У міжнародній практиці з метою боротьби з інфляцією поширені такі класичні напрями антиінфляційної політики:

дефляційна політика (регулювання попиту);

політика доходів (регулювання витрат);

адаптаційна політика.

Сутність дефляційної політики полягає у впливі на окремі елементи платоспроможного попиту з метою його обмеження та формування нового співвідношення попиту і пропозиції як иа товари, так і на гроші. На практиці з метою регулювання попиту використовуються заходи грошово-кредитної, бюджетної та структурно-інвестиційної політики.

Заходи грошово-кредитної політики передусім спрямовані на обмеження та стабілізацію грошового обігу. З цією метою викостовуються такі важелі впливу на грошову масу: облікова ставка; норма обов'язкових резервів; операції на відкритому ринку.

Головним важелем впливу на величину грошової маси є надання центральним банком кредитів комерційним банкам. Установлюючи офіційну облікову станку, центральний банк фактично визначає ціну кредитів, які продаються комерційним банкам, що значною мірою формує вартість грошей. Так, при підвищенні облікової ставки вартість кредитів комерційних банків зростає, що обумовлює падіння попиту на самі кредити, а через них і на величину грошової маси в обігу.

Loading...

 
 

Цікаве