WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Організаційно-економічний механізм активізації залучення прямих іноземних інвестицій в економіку - Дипломна робота

Організаційно-економічний механізм активізації залучення прямих іноземних інвестицій в економіку - Дипломна робота

Таким чином, за роки, що минули, незважаючи на прийняття низки законів та інших нормативних актів стосовно забезпечення сприятливих умов для підприємств з іноземними інвестиціями, потенціал останніх практично не вдалося використати для усунення успадкованих Україною галузевих та регіональних диспропорцій. Це обумовлює нагальну потребу суттєвих змін в політиці держави у цій сфері.

Протягом останніх років при формуванні економічної політики в Україні постійно наголошувалося на необхідності створення сприятливих умов для залучення іноземних інвесторів. Проте досить часто заходи, які проводилися під цим гаслом, мали рестриктивний монетарний та фіскальний характер і об'єктивно вели до погіршення підприємницького та інвестиційного середовища в країні. Спостерігалося витіснення з бізнесу, а зрештою - з країни чи з легальної економіки вітчизняних капіталів. Між тим, базовою метою інвестора є отримання належної віддачі на вкладені капітальні ресурси, а головною характеристикою інвестиційного клімату є саме спроможність економіко-правового середовища до забезпечення цієї віддачі. В цьому полягає єдність стратегічних інтересів вітчизняних та іноземних інвесторів.

Інвестиційна політика держави має передбачати низку узгоджених заходів, спрямованих на досягнення необхідного рівня інвестиційної діяльності всіх підприємницьких структур, зокрема:

- вжиття дієвих заходів щодо розширення попиту на внутрішньому ринку як запоруки ефективності здійснення інвестиційних проектів;

- запровадження амністії некримінальних "тіньових" капіталів;

- запровадження повного або значного звільнення від податків прибутку, що реінвестується;

- запровадження митних пільг та пільг щодо сплати ПДВ на конкретно визначений обмежений перелік товарів, які мають суто виробниче призначення або передбачені інвестиційним проектом;

- сприяння розвитку малих підприємств, в тому числі - на основі іноземних інвестицій, у галузях, визначених як пріоритетні, для здобуття досвіду, необхідного для більш масштабного інвестування;

- використання можливостей різноманітних організаційних форм бізнесу (консорціумів, пулів, концесій тощо) для забезпечення можливості корпоративного (спільного) фінансування інвестиційних проектів вітчизняними та зарубіжними інвесторами;

- забезпечення послідовності та прозорості державних стратегії і тактики економічної політики, формування інститутів гласного впливу підприємницьких структур на процес прийняття рішень;

- безумовне скасування пільг, які стосуються застосування засобів нетарифного регулювання внутрішнього ринку; визнання неприпустимості застосування послаблень системи сертифікації відповідності і безпеки продукції як засобу заохочення іноземних інвесторів;

- забезпечення особистої безпеки підприємців та їхнього майна.

Національна інвестиційна політика - це сукупність правил і засобів регулювання, які визначають порядок допуску і функціонування іноземних інвесторів, а також стандартні режими їхньої діяльності. Інвестиційна політика - складова частина макроекономічної політики і відповідає її окремим напрямам, її важливість полягає в тому, що за прямої заборони на допуск іноземних інвесторів у ті чи інші галузі національної економіки іноземний капітал не вкладається.

Інвестиційна політика визначає основні умови допуску і функціонування іноземних інвестицій, права власності й вимоги контролю, галузеві обмеження, умови діяльності, включаючи ліцензування, кадрові вимоги, стандартні режими.

Невід'ємною рисою політики можна вважати гарантування іноземним інвесторам захисту їхніх прав і власності на основі надання національного режиму й режиму найбільшого сприяння, справедливого й рівноправного режиму, правових гарантій, включаючи загальні й спеціальні стандартні умови, визначення порядку можливої експропріації чи націоналізації закордонної власності й обов'язкової компенсації у зв'язку з цим; гарантування безперешкодного переведення капіталів і репатріації прибутку й інших форм доходів; порядок доступу до міжнародних інструментів вирішення інвестиційних спорів; стандарти для іноземних інвесторів, обумовлені міжнародними інструментами регулювання: двосторонніми, регіональними, міжрегіональними і багатосторонніми.

Національна інвестиційна політика визначає додаткові стандартні умови, якими керуються іноземні підприємці, які функціонують на внутрішньому ринку приймаючої країни. Це, зокрема конкурентна політика; порядок трансграничних угод щодо злиття і придбання компаній; антимонопольне законодавство; приватизація державного сектора; ринкові преференції; захист прав споживачів; охорона навколишнього середовища; стандарти якості й безпеки; вимоги до бухгалтерської документації і звітності.

Важливу роль відіграють спеціальні умови, що мають як загальний характер (зокрема, регулювання угод, не пов'язаних з операціями купівлі/продажу акцій; ліцензування; франчайзинг; схеми "під ключ"), так і конкретну спрямованість на окремі сектори економіки.

Особливе місце відводять політиці сприяння іноземним інвестиціям на основі надання податкових, фінансових та інших стимулів, преференційного режиму (т. зв. пріоритетні компанії, які набули поширення в практиці країн, що розвиваються). Крім того, широко застосовуються й інші заходи сприяння, у т. ч. надання інвесторам інформаційних послуг, надання об'єктів інфраструктури (наприклад, у межах експортно-виробничих зон, наукових парків).

Відносне ослаблення ролі прямих інвестиційних бар'єрів веде до зростання значення прихованих обмежень, серед яких особливо виділяються адміністративні процедури і сформована практика в інвестиційній сфері. У зв'язку із вищезазначеним можна виділити:

  • інституціональні межі для допуску і діяльності іноземних інвесторів: рівень бюрократизації, простота і чіткість адміністративних процедур, характер їхнього моніторингу, вартість і специфіка програм сприяння інвестиціям;

  • транзакційні витрати й ефективність адміністративних процедур для здійснення бізнесу, зокрема, затримки в одержанні схвалення на реалізацію інвестиційних проектів із закордонними капіталовкладеннями;

  • передбачуваність реалізації комерційних контрактів, податковий режим;

  • банківська і кредитно-грошова система, ринки цінних паперів.

Як довела практика, запровадження пільгових умов для підприємств з іноземними інвестиціями безперспективне. Оподаткування підприємств з іноземним капіталом повинне здійснюватись в національному режимі, тим більше що іноземні інвестори у переважній більшості вже мають досить значні переваги над вітчизняними - в доступі до кредитних ресурсів, технологій, досвіду управління тощо.

Зниження рівня оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями видається можливим при перевищенні встановленого для даної галузі розміру інвестиції, збільшенні кількості робочих місць, виконанні певних соціальних функцій, здійсненні інноваційної діяльності тощо.

Слід запровадити порядок, згідно з яким заходи державної підтримки надавалися б лише іноземним інвестиціям, які належать до категорії "добросовісних", а саме:

- мають довгострокове спрямування, орієнтуються на високий рівень реінвестування прибутку;

- сприяють створенню нових робочих місць на підприємствах, в які здійснюються інвестиції, і в економіці України загалом;

- передбачають високий ступінь використання сировини, комплектуючих, обладнання українського виробництва;

- орієнтуються на раціональне використання сировинної бази України і зниження імпортозалежності;

- сприяють розвитку експортного потенціалу;

- сприяють технологічному та інноваційному розвитку країни, впровадженню сучасних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій;

- сприяють розвитку українських торговельних марок і технологій;

Певною мірою сприяють формуванню національної інвестиційної політики і двосторонні інвестиційні угоди, покликані захищати інтереси іноземних інвесторів у приймаючій країні. Часто ці угоди поширюють сферу свого впливу не тільки на прямі, а й на портфельні інвестиції.

Як правило, двосторонні угоди визначають порядок захисту інвестицій відповідно до національного законодавства, правил і політики приймаючої держави. Більшість договорів "покривають" тільки питання, пов'язані з етапом функціонування капіталовкладень. Лише в деякі з них (що характерно для 90-х рр.) почали включати також проблеми допуску іноземних інвестицій. Багато із розглянутих угод не містять статті про порядок вирішення інвестиційних спорів, унаслідок чого вони менше поєднують зобов'язаннями країни - підписанти.

Звичайно, двосторонні інвестиційні угоди відрізняються від багатосторонніх інструментів регулювання масштабом охоплення. Двосторонні угоди ширше відображають специфіку країн - підписантів і мають гнучкий характер, не надаючи аналогічний режим інвесторам з інших держав, тоді як багатосторонні угоди, які виходять з надання режиму найбільшого сприяння, значно розширюють масштаб впливу на всі країни-учасниці.

Loading...

 
 

Цікаве