WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Організаційно-економічний механізм активізації залучення прямих іноземних інвестицій в економіку - Дипломна робота

Організаційно-економічний механізм активізації залучення прямих іноземних інвестицій в економіку - Дипломна робота

За результатами опитування, проведеного фахівцями консорціуму Flemings/SARS серед інституційних, підприємницьких інвесторів та ТНК, які здійснили чи планують здійснювати інвестиції в Україну, мотив пошуку нових ринків є домінуючим стимулом для ПІІ в Україні і набагато випереджає інші можливі мотиви, зокрема - досягнення більш високої ефективності та пошук додаткових ресурсів (Таблиця 3.1). Переважання в Україні інвестиційної діяльності, спрямованої на пошук ринків збуту, підтверджується й результатами досліджень Німецької консультативної групи.

Таблиця 3.1

Оцінка мотивів іноземних інвесторів щодо інвестування в Україну

Ранг

Мотив

Середня відповідь*

1

Пошук ринків збуту

1,05

2

Пошук ресурсів

2,27

3

Пошук ефективності

2,53

* Відповіді оцінювалися за трибальною шкалою: "1" - основна причина, "2"-другорядна причина, "3" - не є причиною.

Дослідженнями консорціуму Flemings/SARS також встановлено, що чинник поліпшення конкурентоспроможності шляхом збільшення виходу на ринки розвинених країн з продукцією, виробленою з дешевих ресурсів, набагато істотніший для ПІІ, вкладених в Україну транснаціональними корпораціями (1,91 проти 2,53 загалом). Оцінка мотиву використання наявних виробничих потужностей (2,32) засвідчила вкрай слабкий інтерес інвесторів до наявних в Україні основних фондів. Це дозволяє зробити досить негативний прогноз щодо перспектив приватизації держмайна іноземним інвесторам.

Слід спеціально наголосити на тому, що концерном Fleming/SARS не було залучено до опитування дійсних і потенційних інвесторів з Російської Федерації та держав-членів СНД. Як було показано вище, поведінці інвесторів з цих країн притаманні дещо інші орієнтири та підходи.

Західні експерти умови перебування в Україні оцінюють в основному доброзичливо, однак, по деяких позиціях досить критично: 81% експертів позитивно оцінили відношення до них місцевого населення, 70% - рівень культури в публічних місцях. Більше половини опитаних (53%) задоволені рівнем цін в Україні, а 40% - якістю товарів. У той же час негативно характеризується поводження чиновників (80% опитаних), рівень українського сервісу (75%), якість засобів масової інформації (71%), зовнішній вигляд вулиць, стан комунального господарства (64%), система транспортного забезпечення і зв'язку (63%).

Серед групи чинників, що негативно вплинули на імідж України, насамперед, відзначили проблеми, які виникли в іноземних інвесторів (50%). На їхню думку, вплив України на міжнародних ринках кредитів і інвестицій мінімальний (так вважають 94% опитаних).

Відповідно до рейтингу журналу Central European Economic Review, Україна, займаючи 15 місце з 27 постсоціалістичних країн за рівнем політичної стабільності, знаходиться лише на 21 місці по показниках інвестиційного клімату й етиці бізнесу.

3.2 Сприяння залученню інвестицій та пріоритети їх заохочення

Інвестори, які прагнуть вкласти свій капітал в українську економіку з метою здобуття конкурентних переваг у світовому вимірі, переважно зацікавлені в створенні сприятливих умов для розвитку національного товаровиробництва, оскільки їхні технологічні процеси, як правило, передбачатимуть тісну співпрацю з українськими підприємствами різних галузей економіки. В той же час, реалізація їхньої продукції відбуватиметься здебільшого на світовому ринку, отже, українські підприємства навряд чи розглядатимуться цими інвесторами як конкурентні.

На думку експертів компанії, першочерговими пріоритетами державної політики мають стати:

    • лібералізація ділової активності та дерегуляція підприємницької діяльності;

    • створення стабільного та передбачуваного правового середовища;

    • покращення корпоративного та державного управління, подолання корупції.

За даними дослідження, вживши необхідних заходів щодо вдосконалення інвестиційного та підприємницького середовища та створивши умови, за яких ПІІ зможуть ефективно працювати в країні, Україна повинна була до 2005 року довести їхній щорічний приплив до 3,4 млрд. доларів за базовим і до 6,4 млрд. доларів - за оптимістичним сценаріями. Можна вважати ці орієнтири дійсними і дотепер.

Таким чином, існує нагальна потреба здійснення суттєвих зрушень у стосунках з потенційними та діючими іноземними інвесторами, які забезпечили б, нарешті, підпорядкування іноземних інвестицій потребам структурної перебудови економіки та прискореного економічного зростання. Проте активізація іноземного інвестування може розглядатися лише як наслідок пожвавлення економіки, але не як його причина. Відповідно, для залучення іноземних інвестицій необхідно, перш за все, вирішити проблеми макроекономічної стабілізації та активізувати дію всіх важелів економічного стимулювання інвестиційної діяльності, безвідносно до національної належності інвестицій.

Найбільш перспективним стратегічним шляхом розвитку економіки України вважається технологічна модель, реалізована шляхом підтримки і стимулювання інноваційних "точок росту". Проте сьогодні, на жаль, в Україні немає для цього фінансового, а тим більше соціального "запасу тривкості". З огляду на дефіцит фінансових ресурсів, а також тривалий термін окупності більшості інноваційних проектів, пропонується інша модель вибору пріоритетів, що складається з двох етапів (вони можуть частково сполучатися):

1) Пріоритетне фінансування виробництва товарів народного споживання. Це, зокрема, дозволить завдяки швидкому обороту капіталу в цих галузях у короткий термін збільшити податкові надходження в бюджет і поступово створити матеріальну основу для подальшого фінансування структурної перебудови.

2) Пріоритетне фінансування розвитку виробничої інфраструктури (дорожнє господарство, транспорт, зв'язок), енергозберігаючих технологій і наукомісткого машинобудування, пов'язаного з авіакосмічною галуззю і військово-промисловим комплексом.

Вибір наведених інвестиційних напрямків ґрунтується на тому, що поки інноваційні "точки росту" не визначені, необхідно надати пріоритетне значення галузям, розвиток яких дозволить реалізувати факторні переваги і використовувати високотехнологічну складову наявного виробничого потенціалу.

Початок реалізації другого етапу можливий в міру виникнення вільних фінансових ресурсів. Виробництва, що не є пріоритетними і не пов'язані з пріоритетними технологічними ланцюжками, повинні функціонувати на загальних принципах, тобто, як правило, без особливої державної підтримки.

Потрібно переосмислити і роль держави в процесі зміни технологічних укладів. З огляду на прогресуючу рецесію традиційного технологічного укладу, що супроводжується драматичними соціальними і фінансовими витратами, держава повинна зосередитися на забезпеченні його безболісного згортання з одночасною організацією фінансового забезпечення впровадження нових технологій. Державна підтримка нового технологічного укладу повинна обмежитися розвитком інфраструктури, організацією конкурентного середовища і найбільш сприятливих умов для приватного бізнесу, спрямованого на впровадження найбільш перспективних технологій.

Наразі пріоритетні завдання в галузі інвестиційної діяльності, які визначено урядом, не можна вважати дієвими та перспективними. Так, на мою думку, не покращить стану справ в інвестиційній сфері введення в дію Податкового, Митного, Бюджетного, Земельного та Цивільного кодексів; прийняття нового механізму нарахування та використання амортизаційних нарахувань; створення технопарків, розвиток страхових та фондових ринків; впровадження системи спільного інвестування тощо. Приватизація, яка вже проводиться майже 10 років, не принесла очікуваних результатів, тому прискорення її темпів, або очікування її грошового розвитку, теж не змінить ситуацію на краще.

Не принесе очікуваних результатів задіяння інструментів вдосконалення механізму захисту прав інвесторів та заходів щодо забезпечення відкритості та прозорості процесу приватизації державного майна, із одночасним застосуванням процедур реструктуризації боргових зобов'язань підприємств, що приватизуються, перед бюджетами та державними цільовими фондами, оскільки суб'єкти господарювання майже усі без винятку неплатоспроможні. Також внаслідок подекуди присутньої неплатоспроможності навряд чи повною мірою спрацюють інститути спільного інвестування та запровадження механізму гарантії збереження вкладів населення.

Ключове завдання нової інвестиційної політики полягає в тому, щоб адаптувати сучасну модель інвестування до конкретних умов перехідного періоду, коли внутрішніх принципів самоорганізації ринкової економіки явно недостатньо для вирішення проблем, що виникають. Для цього потрібні:

1) Мобілізація позабюджетних джерел інвестиційного фінансування, за рахунок яких в розвинених країнах забезпечується основна частина капіталовкладень у народне господарство.

2) Удосконалення бюджетної інвестиційної політики.

Loading...

 
 

Цікаве