WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Організаційно-економічний механізм активізації залучення прямих іноземних інвестицій в економіку - Дипломна робота

Організаційно-економічний механізм активізації залучення прямих іноземних інвестицій в економіку - Дипломна робота

Перелічені фактори часто роблять більш вигідним імпорт в Україну в порівнянні з вкладанням капіталу в організацію внутрішнього виробництва. Саме це, власне, і пояснює домінування чинника оволодіння ринками серед мотивів інвестування в українську економіку.

Як зазначалося вище, аналіз припливу ПІІ в Україну протягом 1994-2006 рр. свідчить про низьку ефективність державної політики сприяння залученню іноземних інвестицій. Причинами цього є:

  • перманентне погіршення інвестиційного клімату як комплексу умов для підприємницької діяльності, і одночасне зростання потреби в залученні капіталів, як для поліпшення платіжного балансу, так і для компенсації дефіциту національного капіталу;

  • відсутність належного ринкового середовища, яке заохочувало б добросовісну підприємницьку діяльність та запобігало розвиткові спекулятивних схем;

  • недостатній інституційний розвиток держави, який не дозволяє достатньо чітко стежити за дотриманням чинного законодавства.

У зв'язку з тим, що іноземні інвестиції розглядаються в основному з позицій поповнення платіжного балансу, а з нещодавна – ще й як засіб наповнення бюджету в процесі "великої" приватизації (не кажучи вже про можливість отримання певної "винагороди" чиновниками, що стоять безпосередньо на ключових позиціях реєстрації підприємства), в центрі уваги державної політики знаходиться власне процес інвестування - приплив фінансових ресурсів. Завдання забезпечення умов для ефективної реалізації інвестицій при цьому нехтуються.

Протягом останніх років при формуванні економічної політики в Україні постійно наголошувалося на необхідності створення сприятливих умов для залучення іноземних інвесторів. Серед таких умов, як правило, називаються досягнення стабільності національної грошової одиниці, балансування бюджету, мінімізація інфляції. Між тим, досить часто засоби, за допомогою яких досягалися зазначені цілі, об'єктивно вели до погіршення підприємницького та інвестиційного середовища в країні.

Таким чином, фактично під гаслом сприяння залученню іноземних інвесторів спостерігалося витіснення з бізнесу, а зрештою – з країни чи з легальної економіки вітчизняних капіталів. Збільшення питомої ваги іноземних інвестицій у валових капіталовкладеннях в українську економіку свідчить про "ефективність" такого витіснення. За посередництва державної політики відбувалася своєрідна "конкуренція" між зарубіжними та українськими інвесторами з цілком передбачуваним результатом.

Українська економіка за своєю структурою не є самодостатньою, а криза, що триває, та блокування реструктуризації очевидно не дадуть змоги в близькому майбутньому сформувати на території України замкнені промислово-інвестиційні комплекси. Затягування процесів реструктуризації та модернізації індустріальної основи української економіки утримує Україну як державу поза межами сусідніх з нею геоекономічних регіонів.

Критичного значення досягла загальна деградація транзитної інфраструктури, розташованої на території країни. Як наслідок, володіння транзитною територією не приносить Україні потенційного економічного зиску, оскільки транзитна територія перестає використовуватися для легальних вантажопотоків ТНК і торгово-економічних блоків. Транзитні функції набувають в Україні "тіньового" та кримінального характеру, що призводить до втрати бюджетних надходжень, закріплення за українською територією негативного міжнародного іміджу. Отримання російськими фінансово-промисловими групами права власності (варіант – довгострокова концесія) на транзитні трубопроводи, стратегічні підземні сховища та НПЗ фактично девальвує геостратегічний статус України як транзитної держави.

Однієї лише наявності в Україні політичної волі та прагнення інтегруватися в одне із субрегіональних утворень (ЄврАзЕС, чи ЄС) буде недостатнім для бажаного успіху. Розгортаються процеси, здатні вже найближчим часом призвести до "виштовхування" України із зони СНД і позбавити українську економіку перспектив входження найближчим часом у будь-який геоекономічний регіон чи торгово-економічне об'єднання.

Геоекономічна невизначеність провокує процеси фінансово-економічної експансії вздовж всього периметру українського кордону. У цих умовах посилюється територіальна сегментація і диференціація регіонів, де-факто відбувається м'яке втягування окремих українських регіонів у зону торгово-економічного і зовнішньополітичного впливу прикордонних країн (Польща, Туреччина, Угорщина, Росія), що динамічно розвиваються, у формі фактично нерегульованого урядом України інвестування.

Отже, попри певні позитивні тенденції, відзначені в динаміці економіки України, є всі підстави констатувати збереження в Україні негативного інвестиційного клімату. Кінцевим чином, цей складний комплекс взаємопов'язаних чинників може визначатися інвестором лише суто індивідуально. В будь-якому разі, головним джерелом інформації для потенційного інвестора весь час залишатимуться не стільки офіційні повідомлення щодо "гостинності" країни, скільки фактичний потік ПІІ до країни та думки щодо перспективності ведення бізнесу в ній практичних інвесторів.

Використання зовнішніх джерел для залучення капіталу передбачає передусім подолання взаємної недовіри між іноземними інвесторами, місцевими підприємцями та урядом.

Серед основних факторів, що не дозволяють подолати взаємну недовіру, такі:

  • орієнтація українського уряду переважно на залучення фінансових ресурсів від міжнародних фінансових організацій (МВФ, МБРР), що призводить до певної недооцінки необхідності стимулювання приходу приватного іноземного інвестора;

  • домінування та вплив на урядову політику в Україні політико-економічних угруповань, які були орієнтовані на отримання не економічного прибутку, а рентних доходів, що стимулювало закритість та вороже ставлення до "чужинців". Це стосувалось як національних, так і іноземних потенційних інвесторів;

  • в урядових структурах та на регіональному рівні управління зберігається неписане правило, відповідно до якого влада поділяє інвесторів на своїх (вітчизняних) та іноземних. Однак зрозуміло, що сьогодні від бюрократичного свавілля потерпає як національний так і іноземний стратегічний інвестор.

Слабкість національного капіталу закриває для нього можливість серйозної участі в приватизації великих промислових підприємств і індустріальної інфраструктури та ставить уряд перед складною проблемою. З одного боку, подальше "притримування" потенційно прибуткових об'єктів української економіки в нереформованому вигляді (з розрахунком на "дозрівання" вітчизняного капіталу) призводить до прискореної деградації і повного призупинення промисловості, провокує зростання соціальної напруги. Водночас негрошовий розподіл власності між вітчизняними впливовими бізнес-групами не забезпечує реалізації інноваційно-інвестиційних проектів. За таких умов стимулювання і прихід іноземного транснаціонального капіталу в українську економіку розглядається експертами як чи не єдиний спосіб, що дозволить якщо не зупинити, то, принаймні, загальмувати процес деіндустріалізації, а відповідно - і соціальної деградації в Україні.

Проте залучення іноземних інвесторів на ґрунті приватизації може мати неоднозначні наслідки. Підприємства продаються за низькими цінами, що притягує спекулятивний капітал. Власне підприємство при цьому може зовсім не одержувати інвестиційних ресурсів. Натомість воно одержує зобов'язання щодо сплати прибутку. В макроекономічному масштабі це загрожує погіршенням платіжного балансу країни.

Втім, вже очевидно, що в Україні поступово формується економічна структура, у якій значну роль в будь-якому разі відіграватиме транснаціональний капітал (західний та/або російський). В остаточному підсумку присутність ТНК відчують не тільки окремі області і сегменти ринку. Транснаціональний капітал вплине на економіку і політику в цілому. За таких обставин, єдиним конструктивним кроком може стати розробка комплексної системи законодавства, що регламентує діяльність ТНК в Україні і визначає взаємні права та зобов'язання транснаціональних корпорацій та української держави. Здатність української політичної та економічної еліти свідомо діяти в умовах "примусової глобалізації" стане індикатором її політичної зрілості та здатності забезпечувати економічну безпеку держави.

У табл. 6 наведено пропозиції щодо покращення інвестиційного клімату в харчовій промисловості (лідер із залучення інвестицій) та аграрній сфері (один з аутсайдерів). Слід зазначити, що пропозиції стосовно поліпшення інвестиційного клімату дещо відрізняються залежно від галузі діяльності інвесторів, що свідчить про гостроту існуючих проблем у тій чи іншій області.

Таблиця 2.6

Loading...

 
 

Цікаве