WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Державний устрій Афінської рабовласницької республіки - Курсова робота

Державний устрій Афінської рабовласницької республіки - Курсова робота

ін.
Замість військового вождя - полемарха, згідно з реформами Клісфена, для військового керівництва був утворений колегіальний орган - колегія десяти стратегів. Згодом (у V ст. до н. е.) вони не просто стали військовими вождями, а найвищими державними урядовцями країни.
Спочатку їх обирали по філах: по одному від філи, він командував ополченням своєї філи. З середини V ст. до н. е. народні збори почали обирати стратегів незалежно від приналежності до філ. Стратегів могли переобирати без обмежень у строках.
Усі стратеги займали рівне становище і мали одинакові права. У разі війни вони рушали на чолі війська і щоденно інший з них здійснював верховне командування. Народні збори могли визначити одного з них на увесь час походу як головнокомандуючого.
У другій половині IV ст. до н. е. кожному стратегу визначили певну компетенцію, яку визначали шляхом голосування у народних зборах. У походах стратеги представляли державу, вирішували від імені держави конфлікти і спори, затверджували заповіти воїнів, голосували у судах, які розглядали справи про військові злочини та ін. Стратеги мали право одноособово визначати воїнам покарання - усунення з рядів війська або штраф.
Збройні сили. Основою збройних сил Афін було ополчення громадян. З цією метою усі громадяни чоловічої статі фізично здатні у віці з 18 до 60 років повинні були нести військову службу. Молодь з 18 до 20 років (сфеби) проходила військове навчання під керівництвом спеціально виділених фахівців (софропістів, педотрібів та ін.). Вони відповідали за фізичну справність, військову виучку і морально-патріотичне виховання юнаків. Ухилятися від військової служби було ганьбою, це загрожувало позбавлянням громадянських прав. І, навпаки, хоробрість, взаємовиручку, мудрість у бою всіляко стимулювали і відкривали дорогу до політичної кар'єри, високих посад у державі.
?
РОЗДІЛ З
Афінський державний устрій V ст. до н. е. залишив великій слід в світовій історії, конкуруючи з іншими досягненнями цього універсально наділеного народу - мистецтвом, архітектурою, філософією, наукою. З початком буржуазної епохи принципи афінського політичного устрою стали знаряддям в боротьбі з силами реакції. Що приваблювало до них ідеологів буржуазного
Просвітлення в їхній боротьбі з абсолютизмом? [10] 1) В небагатьох словах на це питання можна відповісти так: народоправство і виборність, колегіальність і підзвітність влади і суд присяжних.
Перший принцип - народоправство - був найбільш виражений в процесі видання законів. Наявність системи отримань легко пояснюється устремлінням посприяти законодавству "знизу", ініціативі мас. Кожний раз, коли ініціатива пробиває собі дорогу, це проходить при виключних обставинах (війна, смута). В звичайний час законодавча ініціатива виходила, як правило, від Ради 500, від колегії стратегів чи іншої влади. Можливе і інше тлумачення такої складної процедури законодавства: не допустити реакційного (антинародного) перегляду афінської конституції.
В свій час Арістотель радить уважність у законодавстві: "Якщо польза зміни законів невелика, між іншим як привичка порушувати закони - справа шкідлива, то вже краще допустити деякі помилки", ніж змінювати старий закон. В так званий еліністичний період історії Греції, у II ст. до н. е. більшість міст зовсім заборонили перегляд своїх конституцій.
Наступним по значенню органом державної влади була геліея - суд присяжних. Геліея вирішувала питання про наділення громадян правами; вона спостерігала за законністю заміщення посад і мала право відводу; вона затверджувала міжнародні договори. Головним її ділом була участь в законодавстві, а також суд по політичним, релігійним і багатьом інших справах.
Раз в місяць в Афінах скликалось особливе народне зібрання, яке вважали головним. На ньому проводилась перевірка діяльності влади. Зібрання після відкритого обговорення вирішувало, чи була ця діяльність правильною.
Така форма контролю знизу була, напевно, достатньо ефективною.
За типом, Афіни були рабовласницькою державою, а за формою правління - демократичною республікою. Проте демократія в Афінах мала своєрідний характер. Справа в тім, що реальних свобод і прав окремо взятий громадянин Афін не мав. Афіняни боролись і вмирали за свободу. Але під свободою вони розуміли або незалежність свого міста-батьківщини, або його демократичне самоуправління. Це була свобода для держави, на яку не могли претендувати ні особа, ні меншість. Ця своєрідність свобод сприяла підриву міцності патріархальної сільської моральності, появі моралі нових торговельно-промислових груп населення. Нова мораль, носіями якої були софісти, розтлівала старі звичаї, побут, вірування. У моральній пустоті стало легше жити, насолоджуватись життям без перешкод з боку застарілих норм. Моральний занепад сприяв підриву підвалин демократії.
Діяльність вищих державних органів влади Афін сприяла їх економічному занепаду. Справа в тім, що розорені землероби, які були громадянами Афін, користувалися широкими соціальними гарантіями, вони одержували від держави компенсацію за свої втрати як натурою, так і грошима. За участь в засіданні судових органів, роботі Народних зборів Афіняни одержували платню. Коли та або інша особа попадала до суду, то їй краще було бути бідною, ніж заможною для того, щоб його жертвувати громадянам. Тому-то, заможні завжди оплачували розваги народу, споряджали кораблі і таке інше. Це називалось нести літургію.
Соціальні гарантії для бідних стали важким тягарем для держави, для заможних людей. Такі гарантії сприяли розквіту античної культури, але загубили античнуекономіку, а вимоги "хліба і видовищ" стали надійною зброєю у політиці тиранів. Ринок товарів з'явився, але ринок робочої сили так і не виник. Громадяни Афін, прирівнявши права громадянина до права кормління, не допускали в країну чужоземців та іногородніх, а тому ця держава, невелика за розміром і чисельністю населення, врешті-решт була завойована.
Своєрідність афінської демократії відбилася на правовій системі. Основним джерелом права в Афінах був закон, систематизовані зводи законів - закони Драконта (VII ст. до н. е.), закони Солона, звичай, а гелія керувалась і своїм переконанням, створюючи нову норму права.
Афінськи порядки викликали злість аристократів. Платон був невдоволений тим, що в Афінах править "демос, великий і сильний звір", при якому влада попадає до рук демагогів. На його думку правителі Афін не мали досвіду, знання в управлінні державою, а громадяни робили велику помилку, вибираючи посадових осіб по жеребу. "Правильною" державою Платон вважав тільки Спарту.
Демократизація державного устрою мала позитивне значення. Великі суспільні роботи, які проводились при Періклі забезпечували зайнятість більшого числа людей: моряків, промисловців, кораблевласників. Бідним селянам давали наділи за границями Аттіки. Перікл увів невелеку плату за участь у роботі народного зібрання, в суді присяжних, а також членам Ради п'ятисот. Допомогу давали і тим хто служив в армії і на флоті. Громадянам, які не мали нічого безплатно роздавали хліб, гроші на візит до театру.
Розвиток тісніших торговельних, дипломатичних, військових та інших зв'язків між грецькими державами зумовило виникнення проксеній - інституту "гостинності", що регулював відносини громадян до іноземців-греків за принципом
Loading...

 
 

Цікаве