WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Форми та методи державного регулювання економіки (Реферат) - Реферат

Форми та методи державного регулювання економіки (Реферат) - Реферат

Реферат на тему:

Форми та методи державного регулювання економіки

Державне регулювання економіки реалізується-в різних формах. Залежно від строкової розмірності розрізняють довгострокове й короткострокове регулювання. Довгострокове регулювання обумовлене необхідністю досягнення стратегічних цілей. В його системі головне місце займає цілеспрямований вплив на обсяг і структуру інвестицій, рівень заощаджень в економіці. Головне завдання довгострокового регулювання полягає в проведенні структурних зрушень в економіці, розвитку наукоємних виробництв, піднятті відсталих в економічному відношенні районів.

Короткострокове регулювання — це передусім антициклічне регулювання, основою якого є вплив на сукупний попит (величину споживчих та інвестиційних витрат). У межах цієї форми застосовується антиінфляційне регулювання, яке реалізується переважно через політику доходів (контроль над заробітною платою та цінами, обмеження темпів зростання грошової маси).

За характером впливу на господарські суб'єкти державне регулювання економіки поділяється на дві форми: пряме та непряме (опосередковане). Пряме регулювання — це вплив держави на економічні процесії за допомогою безпосереднього використання відповідних регуляторів. Воно реалізується через бюджетне інвестування державою відповідних програм — фінансування розвитку державних підприємств, інфраструктури, науки, культури, освіти, соціального захисту населення тощо, а також через регламентацію цін, заробітної плати та інших інструментів ринкового механізму. Прямий вплив може здійснюватися і через використання адміністративних важелів, які регламентують конкретні завдання та обмеження господарської діяльності.

Непряме регулювання економіки — це вплив держави на господарську діяльність через внесення відповідних змін в умови функціонування ринкового механізму. Воно досягається за допомогою правових та економічних інструментів. Застосовуючи ці інструменти, держава безпосередньо нічого не змінює в ринковому механізмі, а створює лише передумови для цих змін.

Державне регулювання економіки спирається на систему державних інструментів (регуляторів). Залежно від їхньої природи всі державні інструменти можна поділити на три види: правові, адміністративні та економічні. До правових інструментів належать законодавчі та підзаконні документи, які регламентують основні норми й правила економічної діяльності господарських суб'єктів та окремих громадян. Вони визначають як загальні умови цієї діяльності, так і допустимі винятки із цих умов, установлюють права та обов'язки юридичних і фізичних осіб, а також можливі санкції за їх порушення. Серед правових інструментів найбільший вплив на економіку справляють закони про власність, підприємництво, підприємство, інвестиційну та зовнішньоекономічну діяльність, банківську н страхову справу, податки й ціни, про соціальний захист населення та ін. Правові регулятори визначають загальну межу державного втручання в економіку.

Адміністративні інструменти — це укази, постанови та розпорядження виконавчих органів, які дозволяють, забороняють, обмежують чи нормують окремі види господарської діяльності. Наприклад, встановлення квот, ембарго, видання ліцензій, затвердження стандартів якості продукції, екологічних норм тощо.

Найважливішу роль у державному регулюванні економіки відіграють економічні інструменти. До головнях із них належать: макроекономічне планування, державний бюджет, податки, гроші, кредит, ціни, заробітна плата. Регулюючий вплив держави на економіку забезпечується передусім через макроекономічне планування, основною формою якого в умовах ринку є індикативне планування. Во-що принципово відрізняється від директивного планування засобів досягнення цілей, поставлених у плані. Його пo-указники не є обов'язковими для окремих господарських суб'єктів, а мають рекомендаційно-орієнтуючий характер.

Індикативний план є вихідним організаційно-економічним інструментом державного регулювання економіки. Цю роль він виконує завдяки таким своїм властивостям. По-перше, він є інструментом, в якому визначаються цілі, пріоритети та головні параметри передбачуваного розвитку економіки; по-друге, його показники виходять із необхідності досягнень узгодженого розвитку окремих галузей та регіонів; по-третє, він визначає доцільність і характер тих змін, які необхідно впровадити в систему державних регуляторів з метою створення передумов, необхідних для досягнення цілей, поставлених у плані.

Недирективний характер індикативного плану не усуває необхідності його виконання. Але ця необхідність реалізується не в формі юридичного закону, а на основі створення відповідних передумов. Перша з них — цілеспрямований вплив держави на господарських суб'єктів за допомогою системи економічних регуляторів. При цьому режим їх застосування може бути загальним або адресним. Загальний режим стосується тих підприємств, які не вступають з державою в прямі договірні відносини, адресний — підприємств, які беруть на себе відповідні зобов'язання веред державою на договірних засадах (держзамовлення чи держконтракт).

Друга передумова — розробка плану на засадах соціального партнерства. Це означає, що індикативний план не може виражати лише відокремлені наміри уряду. Він мусить мати ознаки загальнонаціонального договору, який здатний враховувати інтереси представників усіх верств суспільства на паритетних засадах. Паритетне врахування цих інтересів є важливою умовою, яка надає плану обов'язковий характер та забезпечує високий ступінь ймовірності його виконання.

Третя передумова — мобільний характер індикативного плану, яка випливає із його прогнозного характеру. Враховуючи певну ймовірність досягнення запланованих параметрів розвитку економіки, план повинен оперативно реагувати на зміни, які дискретно відбуваються в плановоутворюючих факторах. Таке врахування може здійснюватися в різних формах: дострокової заміни одного плану іншим, новим; переміщення строкового горизонту плану на один рік уперед; коригування окремих показників плану тощо. Отже, мобільність плану означає, що він має сприйматися не як аксіома, а лише як наміри або рекомендації держави щодо досягнення в економіці певних позитивних змін.

Четверта передумова — індикативний план розробляється як підсистема в межах загальної системи державної економічної стратегії. Вихідним елементом такої системи мають бути пошукові прогнози, які здатні висвітлювати можливі горизонти економічного розвитку країни. Завершуючим елементом цієї системи є програмування, за допомогою якого зі всієї сукупності завдань, поставлених у плані, виділяються найактуальніші, їх розв'язання вимагає комплексного підходу та мобілізації великих ресурсів.

Важливим інструментом державного регулювання економіки та засобом реалізації завдань, поставлених у плані, є державний бюджет. З одного боку, він—індикатор економічного здоров'я країни, з іншого — ефективний засіб державного впливу на економіку. Роль регулятора економіки державний бюджет виконує по-різному. По-перше, він акумулює та перерозподіляє значну частку створеного в .країні національного продукту. По-друге, бюджетний вплив на економіку здійснюється через фіскальну політику, тобто на основі оптимального поєднання державних доходів і витрат. Фіскальна політика може бути спрямована як на зведення доходної та витратної частин бюджету з надлишком (щоб перешкодити надвиробництву), так і на створення дефіциту (щоб стимулювати економічне зростання).

У тісному поєднанні з бюджетом велику регулюючу роль в економіці виконують податки. Але їх регулююча роль не зводиться до фіскальної функції. Поряд з цим податки використовуються державою для вирішення проблем, пов'язаних із стимулюванням чи обмеженням певних видів господарської діяльності.

Використання грошей як інструмента державного регулювання економіки здійснюється передусім через грошові реформи, які спрямовані на зміну масштабу цін та заміну старих грошових знаків новими. Великий вплив на .економіку, насамперед на зовнішньоекономічну діяльність, справляє державне регулювання курсу національної валюти. Воно реалізується через девальвацію національної валюти (зниження її курсу стосовно до іноземних валют) або її ревальвацію (підвищення цього курсу) за допомогою встановлення відповідного режиму формування курсу національної валюти (вільний, плаваючий, фіксований, спеціальний). Але найсильніший вплив на економіку справляє держава через регулювання грошової маси. її надлишок викликає інфляцію, зниження життєвого рівня населення, а нестача — може призвести до економічного спаду та зростання безробіття. Таке регулювання здійснюється через банківський кредит, політику "дорогих" чи "дешевих" грошей та інші заходи.

В умовах ринкових відносин ціни справляють регулюючий вплив на економіку головним чином через механізм їх вільного формування на ринку. Але залежно від рівня розвитку ринкових відносин, індивідуальних умов розвитку економіки кожної окремої країни держава певною мірою може втручатися в процеси ціноутворення з метою обмеження руйнівних властивостей ринкових цін або для вирішення деяких економічних і соціальних проблем. Ступінь такого втручання залежить від рівня інфляції, розвитку конкуренції та монополізації виробництва, характеру зовнішньоекономічної та соціальної політики тощо.

Державне регулювання економіки за допомогою заробітної плати тією чи іншою мірою практикується в багатьох країнах. Його основу становлять відповідні законодавчі акти (закон про працю, закон про заробітну плату, соціальний захист населення тощо), які визначають рівень соціальних гарантій кожного члена суспільства: мінімальний прожитковий рівень, мінімальну заробітну плату, умови призначення витрат по безробіттю, розмір пенсій та трудовий стаж, необхідний для її одержання, тривалість оплачуваної відпустки тощо.

Використання державою економічних інструментів у регулюванні економіки може породжувати не тільки позитивні, а й негативні наслідки. Кожен з них може дати позитивний результат при вирішенні однієї проблеми й одночасно породити іншу проблему або ще більш ускладнити її вирішення. Так, підвищення національним банком облікової ставки чи норми обов'язкових резервів комерційних банків є важливим засобом подолання інфляції. Але водночас цей засіб може негативно вплинути на економічне зростання, викликати збільшення рівня безробіття. Ця обставина змушує державу кожний раз порівнювати, між собою позитивні ефекти з негативними та вибирати найоптимальніші варіанти свого втручання в економіку.

Важливим показником визначення ефективності кожного економічного інструмента є мультиплікатори, які відображають результативність їхнього впливу на економіку. Окремі економічні інструменти неоднаково ефективні з досягненні поставлених цілей. Одні з них краще пристосовані для регулювання інфляції, другі — для стимулювання економічного зростання, треті — зниження рівня безробіття і т. д. Наприклад, грошовий мультиплікатор більший за бюджетний, якщо метою державного регулювання е зниження рівня інфляції. Тому якщо уряд стоїть перед необхідністю вибору інструмента з метою реалізації антиінфляційної політики, то головним чином він повинен використовувати грошово-кредитний механізм. Він дає більший ефект, ніж скорочення бюджетних витрат.

Loading...

 
 

Цікаве