WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Соціальне партнерство органів публічної влади та неурядових непідприємницьких організацій: міжнародний досвід - Реферат

Соціальне партнерство органів публічної влади та неурядових непідприємницьких організацій: міжнародний досвід - Реферат

можна сказати про сучасну Україну.
Українське суспільство ще не збагнуло, що є тільки два шляхи просування в часі: конфліктний і консенсусний. Цивілізоване людство довело, що терниста стежина класової, расової, релігійної ненависті та боротьби у більшості випадків призводить до толерантних, партнерських відносин.
На даний час умови, в яких розвиваються відносини організацій Третього сектору й органів влади, залишають бажати кращого: останні, як і раніше, часто розглядають неурядові непідприємницькі організації як об'єкт управління, за яким потрібно стежити, організовувати й контролювати. Неурядові непідприємницькі організації, у свою чергу, грішать тим, що, надихавшись "духом роз'єднання й індивідуалізму", свою незалежність вважають самоціллю існування й категорично відмовляються від відносин, де є хоч натяк на контроль із боку органів влади. У силу неефективного інформаційного обміну багато представників неурядових непідприємницьких організацій переконані в унікальності своєї організації й того, що вона робить; це веде до завищеної оцінки власної значущості й, відповідно, до неготовності конструктивно обговорювати можливість об'єднання з іншими неурядовими некомерційними організаціями.
Труднощі застосування західного досвіду можна розподілити на дві групи. До першої уналежимо відсутність відповідної законодавчої бази й забуття традицій сторічної давності. До другої - високий ступінь економічної нерівності і практичну відсутність середнього класу, що становить, як правило, основу волонтерів третього сектору. До третьої групи можна віднести низький рівень соціальної відповідальності в сучасних економічних,політичних умовах за відсутності вільного часу.
На заході, зокрема, в Німеччині, закони, що орієнтовані на соціальний захист і соціальне партнерство, були ініційовані більш як 100 років тому. Вони чітко окреслюють права профспілок і підприємців, встановлюють цивілізовані форми переговорного процесу і укладання договорів, порушення яких породжує відповідальність будь-якої із сторін і контролюється державою. До того ж, основна відповідальність в прояві індивідуальних можливостей, відповідно до принципу субсидіарності, покладається на самого індивідуума і передбачає підтримку лише в тих випадках, коли сили індивідуума або малої групи (маргінальні верстви, інваліди, жертви катастроф і ін.) виявляються недостатніми для забезпечення гідного існування. В Україні відповідні проекти законів знаходяться лише у стадії розробки.
Ініціатива ж населення багато в чому пов'язана з такою проблемою, як наявність вільного часу. Він визначає якість життя, його використовують для освіти, навчання, підвищення кваліфікації. В Україні ж, з урахуванням високого ступеню зайнятості з метою отримання грошей на гідне існування, індивід практично не має вільного часу на самореалізацію за межами робочого місця. Наразі проблема третього сектору в Україні багато в чому визначається саме цим.
В Україні через традиційне скептичне ставлення до неурядових структур більша частина соціальних функцій централізована. Методи, що використовуються структурами неурядового сектору економіки в розвинених західних країнах, мають поки обмежені перспективи використання в нашій країні, оскільки вплив загальної економічної обстановки, наявність відповідних бюджетних обмежень, платоспроможності населення в Німеччині і США є неістотним, а в Україні вимагає обов'язкового врахування як критичних параметрів. Рівень довіри до ННО з боку урядових структур і населення залишається низьким. Разом з тим, окремі підходи можуть бути застосовані в рамках формування системи соціального партнерства в Україні.
Головні відмінності української сучасності , а саме нестійка економіка, невизначеність концепції соціальної політики, близький до кризового стан бюджетів, високий рівень соціального розшарування, патерналістська ментальність, непідготовленість менеджерів з соціальної сфери до вирішення завдань перехідного періоду, визначають першочергові завдання становлення третього сектору.
Отже, наразі першочерговим завданням є формування концепції ефективної соціальної політики, що чітко орієнтує діяльність всіх учасників соціальної сфери, упорядковує складові її програми і формулює стратегічні і тактичні пріоритети, а також правила їх можливого перегляду. Основним положенням майбутньої Програми суспільного розвитку повинне стати поетапне введення в практику українського управління принципу субсидіарності, що передбачає формування раціонально регульованого ринку соціальних послуг, заснованого на ефективній співпраці державного сектору і ННО з максимальним стимулюванням розвитку суспільних ініціатив.
Необхідне прискорене формування законодавчої бази, що упорядковує діяльність соціальної сфери на основі системи соціальних програм. Доцільно визначити базовий перелік необхідних документів і забезпечити їх розробку силами компетентних виконавців (бажано в конкурсному режимі). Проекти законів "Про некомерційні організації" і "Про соціальне партнерство", що розробляються наразі, потребують коректування по ряду принципових позицій, що забезпечують "м'яке" введення принципу субсидіарності в діяльність української соціальної сфери, зокрема шляхами: впорядкування соціальних програм як складових системного комплексу соціальної політики країни; встановлення схеми визначення пріоритетних напрямів ? суспільно-значущих (суспільно-корисних) програм; з розширення складу ННО - учасників реалізації соціальних програм; з ліцензування/акредитації ННО.
Вважаємо за доцільне введення чіткої класифікація ННО і її співвідношення з податковим законодавством (у частині надання відповідних пільг). Представляє інтерес розгляд питання про розробку нової організаційно-правової форми, що враховує специфіку діяльності соціально-орієнтованих ННО з подальшою законодавчою ініціативою змін у чинному Цивільному кодексі та інших законодавчих актів.
Лобіювання інтересів ННО можливе не окремими організаціями, а асоціаціями, об'єднаними за функціональними або територіальними ознаками. Для створення обстановки зацікавленого ставлення урядових структур в діяльності ННО необхідно розробити методичні матеріали за оцінкою
Loading...

 
 

Цікаве