WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Соціальне партнерство органів публічної влади та неурядових непідприємницьких організацій: міжнародний досвід - Реферат

Соціальне партнерство органів публічної влади та неурядових непідприємницьких організацій: міжнародний досвід - Реферат


Реферат на тему:
Соціальне партнерство органів публічної влади та неурядових непідприємницьких організацій: міжнародний досвід
Наукова привабливість як самої категорії "соціальне партнерство", так і концепцій та ідей, що з нею пов'язані, зростала по мірі поширення гуманістичної ідеології серед різних верств населення. Однак, практична реалізація цих ідей стала можливою тільки тоді, коли сила потенційних суб'єктів соціального партнерства - груп із різними і найчастіше конфронтуючими інтересами - стала поступово вирівнюватися, наближатися до точки паритету. Усе більше людей наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття стали усвідомлювати, що одні соціальні групи об'єктивно не можуть диктувати свою волю іншим, що подальша конфронтація загрожує значними соціальними потрясіннями. Окрім того, що не менш важливо для науки державного управління, ця конфронтація виявилася надто затратною, оскільки поглинає значну долю валового продукту.
У той же час, технічний прогрес уможливив відчутне зростання реальних доходів населення протягом короткого часу, що значно розширило поле для переукладання суспільного договору в найбільш розвинених країнах на принципах "соціального партнерства". Таку зміну соціальної структури цих співтовариств, законодавства, усієї договірної "оболонки" політичних, економічних і соціальних процесів у громадському житті можна розглядати як відображення цього процесу. Тому вивчення тенденцій становлення соціального партнерства як у розвинених, так і в країнах, що розвиваються, і, насамперед, з погляду науки державного управління є необхідною умовою розуміння еволюції суспільства в довгостроковій перспективі й формування адекватної цій еволюції державної політики.
Минулі президентські вибори 2004 року виявили один з принципових конфліктів між владою і громадянським суспільством, яке заявило про свою зрілість і готовність контролювати дії влади. Суспільство сформулювало чіткий визначений запит - забезпечити незворотність демократичних перетворень, максимально наблизити основні політичні інститути до європейських стандартів. Тому доцільність впровадження механізмів соціального партнерства для України беззаперечна: відмова соціальних партнерів від конфронтації на користь взаємної згоди, співробітництво на паритетних засадах суттєво спряли би внутрішній стабілізації та соціальному миру. Дослідження ж цих механізмів, створення науково-обґрунтованої бази для їх конструювання та коректного вплетіння в тканину реальної публічної політики, а також розробка концептуальної бази для формування моделей та методів міжсекторної взаємодії стали наразі гострою необхідністю соціально-економічних перетворень в країні.
Світовим співтовариством уже накопичений значний позитивний досвід соціального партнерства. Особливий інтерес у цьому відношенні становить діяльність Міжнародної організації праці, практика партнерських відносин державних інститутів і неурядових непідприємницьких організацій у розвинених країнах. При спільності вихідних положень, на яких створені і функціонують системи соціального партнерства, наприклад, у Німеччині, Австрії, Швеції, Польщі, Росії та інших країнах, вони несуть на собі відбиток національної специфіки, відповідають політичним, економічним і соціальним умовам цих держав, відбивають їхні історичні, культурні традиції. Отже, сьогодні не існує будь-якої універсальної моделі партнерських відносин, яку можна було б у готовому вигляді "пересадити" на український ґрунт, що стала б ключем до забезпечення стабільності, миру і благополуччя, до зняття гострих соціальних проблем у сучасній Україні. Але досвід взаємодії влади, бізнесу й ННО в США, Німеччині, Росії та інших країнах з урахуванням української сучасності, історичних традицій, менталітету й законодавства може знайти застосування в Україні. Це особливо важливо у зв'язку з тим, що можливості бюджету країни, її регіонів і муніципальних утворень обмежені, чисельність апарату управління не може більше збільшуватися й має потребу в скороченні, що населення усе більше не довіряє владі всіх рівнів, а також наростає прагнення громадян самостійно вирішувати багато проблем нетрадиційними способами.
Основна домінанта сучасної демократії ? визнання за кожною людиною права на прояв своєї індивідуальності. Отже, держава - найважливіша складова політичної системи суспільства, що покликана слугувати цілям забезпечення задоволення потреб, інтересів та прагнень людини з найбільш ефективним ступенем. Головним чином, звісно, у галузі суспільного існування (праці, побуті, дозвіллі), а в ширшому - в різноманітних проявах життєдіяльності людей. Але виникаючі в суспільстві інтереси не тільки узгоджуються, але й конфліктують та змагаються. Разом із тим, якщо суспільство цивілізоване, йому притаманне: існування різних класів, верств, прошарків населення; певна структуризація; відмінність інтересів, властивих різним особам. Така безліч інтересів інтегрується та знаходить вияв через канали політичної системи, зокрема, неурядові непідприємницькі організації.
У Німеччині, наприклад, так званий "принцип субсидіарності", що лежить в основі соціальної політики держави, надає людині можливість реалізовувати свої плани самостійно, без втручання вищих інстанцій, але мати гарантії допомоги з боку держави й суспільства, якщо така необхідна. У такий спосіб забезпечується взаємозв'язок і взаємна відповідальність індивідуума й суспільства. В основу суспільно-політичної системи США також покладений принцип самоорганізації громадян для досягнення найрізноманітніших цілей, у тому числі для вирішення соціальних проблем на некомерційній основі.
Разом з тим, роль держави як регулюючого фактору розвитку суспільного сектору досить значна. Наприклад, Німеччина має найвищу у світі частку соціальних витрат у загальних витратах праці (витрати на законодавче, пенсійне страхування, страхування на випадок хвороби, безробіття й потреби у догляді, добровільні соціальні послуги підприємств); широку мережу соціальних установ; бюджетами федерації, земель і комун регулярно передбачаються необхідні кошти й матеріальні ресурси на соціальні потреби. Держава проводить активну політику на ринку праці (заходи зі
Loading...

 
 

Цікаве