WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Органи самоорганізації населення: досвід сполученого королівства Великобританії і Північної Ірландії - Реферат

Органи самоорганізації населення: досвід сполученого королівства Великобританії і Північної Ірландії - Реферат

розглядалося, використовують судження за аналогією - у випадку, якщо таку аналогію можна провести із іншими цілями, які визнавались благодійницькими раніше.
Організаційно-правова форма центрів розвитку місцевих співтовариств може належати до:
1) інкорпорованих організаційно-правових форм;
2) неінкорпорованих організаційно-правових форм.
Англомовні вчені пояснюють різницю між цими формами так: "інкорпорована організація ... існує незалежно від осіб, які є її членами. Таким чином, хоча вона і діє тільки через своїх членів, інкорпорована організація сама несе права та обов'язки" [4, р.26-27]. Тобто, інкорпорована організація, на відміну від неінкорпорованої, є юридичною особою, а, отже, має право виступати в цивільному обігу від власного імені.
Якщо засновник або засновники центру розвитку місцевих співтовариств вважають за потрібне зробити його інкорпорованим, вони можуть обрати одну з таких організаційно-правових форм:
товариство з обмеженою відповідальністю;
- суспільно-корисне товариство (така можливість з'явилась, починаючи з 2003 року після прийняття Парламентом Сполученого Королівства Акту "Про кооперативи та суспільно-корисні товариства" [5]);
- благодійницька інкорпорована організація (така можливість з'явилась, починаючи з 2007 року після прийняття у 2006 року Парламентом Сполученого Королівства Акту "Про благодійництво").
Засновник або засновники центру розвитку місцевих співтовариств - неінкорпорованої структури - можуть обрати одну з таких організаційно-правових форм:
- траст;
- неінкорпорована асоціація.
Основними факторами, які впливають на обрання благодійницьким інститутом організаційно-правової форми, є: вид діяльності, яким буде займатися інститут, кількість засновників (один або декілька) та їхні погляди на управління інститутом, в першу чергу, чи мають засновники на приміті надійних осіб, яким хотіли б довірити довгострокове управління. Якщо засновником є одна особа, та вона має такі кандидатури, як правило, обирається організаційно-правова форма трасту. Інші організаційно-правові форми використовуються, якщо засновників декілька та / або є бажання мати можливість через певний час, у разі необхідності, змінити керівний орган.
Найбільш розповсюдженою у Сполученому Королівстві організаційно-правовою формою центрів розвитку місцевих співтовариств є форма трасту. Це було та залишається настільки типовим, що у 1976 році незалежна комісія Національної ради соціальних послуг запропонувала Уряду Сполученого Королівства заохочувати створення "сусідських трастів", - трастів, які б мали право займатися будь-яким видом діяльності, що належить до благодійницьких, надаючи членам територіального мікроколективу послуги у різнорідних сферах. Створити сусідські трасти вони пропонували, об'єднавши усі невеликі трасти, які займались наданням різнорідних благодійницьких послуг членам відповідних територіальних мікроколективів. Особлива увага зверталася на те, що територія діяльності сусідських трастів не повинна бути надто великою, та на те, щоб забезпечити незалежність сусідських трастів від органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Проте, не виключалась можливість залучення представників цих органів до числа довірчих власників сусідських трастів [6, р.91-92]. Однак, цю пропозицію Національної ради соціальних послуг в цілому так і не було реалізовано.
У Сполученому Королівстві на сучасному етапі не існує нормативного визначення трасту - адже "в англійському праві багато концепцій (в тому числі, концепція трастів) розвивалися суддями, а не встановлювалися актами Парламенту, в результаті чого не існує єдиної, повністю офіційної дефініції" [7, р.1]. Не існує і єдності у думках дослідників щодо доктринального визначення. Як правило, дефініції є досить лаконічними, наприклад:
- "траст виникає із власності, яка передається власником одному чи декільком довірчим власникам в управління у благодійницьких цілях чи на користь бенефіціарів" [8, р.1];
- або: "траст - це ситуація, у якій власність передається особі (довірчому власнику), яка внаслідок законодавчо покладених на неї обов'язків, в тому числі майнового характеру, управляє нею у вказаний засновником спосіб, не беручи до уваги особисті інтереси" [7, р.2].
Але ці визначення не містять усіх необхідних ознак трасту, а тільки ті, які той чи інший дослідник вважає найбільш істотними. З огляду на це, автори "Принципів Європейського трастового права" пішли іншим шляхом, та замість визначення трасту у першій статті документу навели основні характеристики цього інституту:
"1. У трасті особа, яку іменують "довірчий власник", тримає на праві власності відокремлено від власного майна фонди трасту та розпоряджується ними або на користь іншої особи (бенефіціару), або для виконання певної мети.
2. У траст може бути більше, ніж один довірчий власник, та більше, ніж один бенефіціар. Довірчий власник може бути одним з бенефіціарів.
3. Відокремлений статус фондів трасту тягне за собою їхній імунітет (недоторканість) від претензій подружжя довірчого власника, спадкоємців та кредиторів.
4. Бенефіціар має право контролювати дії довірчого власника та виступати у суді проти третіх сторін, які внаслідок помилки отримали частину фондів трасту" [9, р.203].
Отже, основними фігурами у трасті є:
- засновник трасту. Він може заснувати траст протягом свого життя, або у заповіті, надавши розпорядження відносно усіх необхідних положень. Якщо траст засновано особою протягом життя, вона може водночас сама бути як довірчим власником ("перекласти майно із своєї правої руки до своєї лівої руки" [10, р.129]), так і бенефіціаром цього трасту;
- довірчі власники трасту - особи, які через раду довірчих власників управляють фондами трасту;
- бенефіціар. Бенефіціаром може бути фізична або юридична особа. Але "багато трастів не мають бенефіціарів взагалі. Замість того траст може підтримувати досягнення певної мети (наприклад, у Сполученому Королівстві існує траст, метою діяльності якого є визначення, чи п'єси, автором яких вважається Шекспір, є насправді роботами Бейкону. Ще одним прикладом є траст, заснований для відкриття та обслуговування притулку для собак)" [7, р.6]. Такі трасти іменують цільовими трастами. Центри розвитку місцевих співтовариств засновують саме як цільові трасти.
Основним документом трасту є акт про заснування довірчої власності (він також може іменуватися декларацією трасту), який викладається окремо або якскладова частина заповіту.
Для створення трасту засновнику необхідно в декларації призначити членів основного органу управління трасту - ради довірчих власників, та надати їй досить чіткі вказівки. Як правило, щоб траст відбувся, необхідними є:
- "чіткість наміру - чи дійсно засновник хоче або хотів утворити траст;
- чіткість предмету - яку саме власність засновник хотів передати до трасту;
- чіткість об'єктів трасту - тобто, кого засновник розглядає як бенефіціарів трасту, або якою є мета створення трасту" [3, р.163].
Траст вважається заснованим з моменту переходу права власності на фонди трасту до довірчих власників.
На думку численних спеціалістів з трастового права, благодійницькі трасти не є трастами у їхньому традиційному розумінні. Це обумовлюється тим, що протягом століть регулювання діяльності благодійницьких установ належало до компетенції церкви [6, р.7].
На сучасному етапі
Loading...

 
 

Цікаве