WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Органи самоорганізації населення: досвід сполученого королівства Великобританії і Північної Ірландії - Реферат

Органи самоорганізації населення: досвід сполученого королівства Великобританії і Північної Ірландії - Реферат


Реферат на тему:
Органи самоорганізації населення: досвід сполученого королівства Великобританії і Північної Ірландії
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Демократичні процеси в сучасній Україні відбуваються на рівні органів державної влади та органів місцевого самоврядування, не залишається поза ними і більшість інститутів громадянського суспільства, в тому числі органи самоорганізації населення. За роки існування України як незалежної держави було напрацьовано істотний демократичний досвід, який доцільно використовувати для вдосконалення правового регулювання цих органів. Але водночас уявляється прийнятним і вивчення з метою подальшого використання зарубіжного досвіду, в першу чергу досвіду держав із розвиненим громадянським суспільством. Одною з таких держав є Сполучене Королівство Великобританії і Північної Ірландії (далі - Сполучене Королівство).
Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується стаття. Наскільки відомо автору, серед публікацій фахівців з державного управління та правознавства, які займаються проблемою органів самоорганізації населення в Україні, дослідження досвіду Сполученого Королівства у цій сфері відсутні. Тому метою статті є розглянути основні положення правового статусу та організації діяльності у Сполученому Королівстві інститутів, аналогічних органам самоорганізації населення в Україні. При написанні статті використовувались нормативно-правові акти та доктринальні дослідження С.Гарднера, Д.Пеннера, Х.Пікарди, О.Тюдора, Д.Хейтона та деяких інших науковців.
У Сполученому Королівстві немає інститутів, які поєднували б у собі усі ознаки органів самоорганізації населення, а саме:
- наявність організаційної єдності та наявність ініціативи створення, що виходить не від органу публічної влади;
- приватна природа;
- самостійне управління своїми справами;
- основною метою створення та діяльності інституту не є отримання прибутку;
- територія діяльності - вони можуть діяти у межах населеного пункту або його частини, коли границі цієї території не збігаються з границями діяльності будь-якого органу місцевого самоврядування;
- відсутність ієрархічної структури;
- особливий порядок заснування та реєстрації;
- відсутність інституту членства;
- належність до системи місцевого самоврядування та, як наслідок, можливість виконувати деякі повноваження місцевих рад у разі, якщо ці повноваження будуть їм делеговані.
Враховуючи, що перші чотири ознаки притаманні не лише органам самоорганізації населення, але й іншим інститутам добровільного неприбуткового (третього) сектору, пошук предмета дослідження у Сполученому Королівстві проводився тільки з-поміж інститутів цього сектору.
При визначенні, які саме інститути добровільного неприбуткового сектору у Сполученому Королівстві є найбільш подібними до органів самоорганізації населення, автор керувалася такими міркуваннями:
- інститути повинні створюватися в рамках територіальної самоорганізації населення (самоорганізація населення англомовними (як і українськими) вченими також розглядається як територіальна самоорганізація та самоорганізація за інтересами);
інститути повинні бути подібними до органів самоорганізації населення за повноваженнями.
Аналіз власних повноважень органів самоорганізації населення дозволяє поділити їх на дві великі групи:
1) повноваження, які стосуються активізації участі населення у роботі інститутів публічної влади;
2) повноваження, які стосуються покращання міського середовища (як зовнішнього, так і внутрішнього).
Виходячи з цього, найбільш подібними до органів самоорганізації населення інститутами у Сполученому Королівстві є центри розвитку місцевих співтовариств (community centres). У більшості випадків засновники реєструють такі центри як благодійницькі установи.
Замість нормативного визначення терміну "благодійництво" у Сполученому Королівстві використовуються доктринальні положення найбільш авторитетного підручнику з благодійницького права О.Тюдора. Відповідно до нього, "хоча єдиної дефініції благодійництва не існує, загальноприйнятим є той факт, що благодійницький інститут повинен відповідати трьом вимогам. По-перше, мета інституту повинна носити благодійницький характер... По-друге, інститут повинен функціонувати на користь суспільства, і, по-третє, він повинен бути виключно благодійницьким" [1, р.2]. Проте, така дефініція уявляється дещо тавтологічною - адже автор стверджує, що благодійницьким інститутом є інститут, мета діяльності якого має благодійницький характер, та який здійснює виключно благодійницьку діяльність. Тому більш прийнятною уявляється позиція державного регулятору благодійницької діяльності - Комісії з питань благодійництва в Англії та Уельсі, яка розглядає питання про реєстрацію інституту благодійницьким при наявності двох ознак:
1) суспільна корисність;
2) альтруїзм.
Під альтруїзмом мається на увазі те, що благодійницькі інститути не займаються розподілом прибутку між засновниками, бенефіціарами та / або іншими пов'язаними особами.
Характеристика суспільної корисності, як правило, надається дослідниками із залученням великої кількості правових норм, істотну частину яких становлять положення судових прецедентів. Також слід зазначити, що не усі види діяльності, які є суспільно-корисними, водночас визнаються благодійницькими. Однак, кожен з видів благодійницької діяльності є водночас суспільно-корисним.
Найбільш старою із чинних правових норм, що містить перелік суспільно-корисних видів діяльності, які вважаються благодійницькими, є преамбула до Статуту про благодійницькі цілі 1601 року (Статут Єлизавети І). Відповідно до цієї преамбули, благодійницькими є: допомога хворим, безпомічним та бідним; утримання хворих та покалічених солдат та моряків; утримання безоплатних шкіл; ремонт мостів, портів, церков, доріг; надання освіти сиротам, допомога або утримання виправних установ тощо [2, р.8-9]. У 1891 році у тексті судового прецеденту було закріплено, що мета діяльності інституту є благодійницькою, якщо вона має відношення або до допомоги бідним, або до розвитку освіти, або до розвитку релігії, або до інших цілей, які є суспільно-корисними для співтовариства, але не підпадають під жодну з перерахованих категорій" [3, р.432]. Таким чином, була запроваджена перша класифікація видів благодійницької діяльності, яка використовувалася до прийняття Парламентом Сполученого Королівства Акту "Про благодійництво" у 2006 році.
Отже, на сучасному етапі благодійницькі інститути реєструє Комісія з питань благодійництва в Англії та Уельсі (рішення може бути оскаржено в судовому порядку), водночас перевіряючи:
- чи є мета їхньої діяльності суспільно-корисною;
- чи є мета їхньої діяльностіблагодійницькою відповідно до чинного законодавства.
Для законодавства та судової практики Сполученого Королівства з питань благодійництва є характерними часті зміни, і тому кожному інституту приділяється істотна увага. Мета діяльності, яка протягом сторіч не вважалась благодійницькою, може бути визнана такою, або навпаки, - перестати вважатися благодійницькою з огляду на зміну соціальних та економічних обставин. Якщо таке питання у судовому порядку ще ніколи не
Loading...

 
 

Цікаве