WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Вербальна ієрархізація суспільства як символічний ресурс соціальних технологій: історичний досвід - Реферат

Вербальна ієрархізація суспільства як символічний ресурс соціальних технологій: історичний досвід - Реферат

звань, а як закон про порядок просування службовими сходинами. На нашу думку, дана структура має універсальний характер і може бути застосована для різноманітних сфер людської діяльності - адміністративної, наукової, церковної, виробничої, фінансової та інших.
Табель про ранги проіснував до 1917 року. Революційні події спричинили розпад імперії, а з ним і руйнування традиційної структури суспільства з її чіткою вербальною знаковою диференціацією. В історії державного самовизначення України почався новий етап. Цей нетривалий, але знаковий для державотворення період значно збагатив арсенал національного символотворення. Так, і за добу Центральної Ради 1917-1918 рр. , і за часів Гетьманату 1918 р., і в УНР 1918 - 1920 рр. формування системи вербальної офіційної номінації відбувалося у межах національної традиції. Наприклад, військові чини армій усіх названих державних утворень були встановлені згідно з традиціями українського козацтва та прийнятою в Європі системою воєнних чинів з поділом на 5 груп: генеральна старшина (генерали), булавна старшина (старші офіцери), молодша старшина (молодші офіцери), підстаршина (підофіцери) та вояки (рядові). Були введені звичні для українства звання отамана, сотника, хорунжого, козака. У січні 1919 року в УНР Приказом Головного штабу Народного Воєнного міністерства було встановлено систему цивільних чинів для військових чиновників з доданням слова "адміністративний". Так, еквівалентом військового звання "отаман корпусу" виступала посада "адміністративний отаман корпусу" тощо. Така система проіснувала до 21 березня 1920 р., коли Приказом № 16 Військового Міністра УНР було введено нові військові та цивільні чини та встановлена їхня чітка відповідність.
Специфіка національної еліти, брак політичної консолідації у справі побудови самостійної держави, відсутність досвіду державного управління - ці та багато інших причин призвели до поразки державотворчого проекту (а з нею і спроби відбудувати національний символічний простір) та встановлення на українських землях радянської влади. З підписанням 28 грудня 1920 р. договору між РСФРР та УСРР, що стало вирішальним кроком на шляху створення нової держави - СРСР,розпочався експеримент з розбудови комуністичного суспільства нового типу. Зокрема, він передбачав демонтаж ієрархічної структури суспільства, що, безумовно, торкнулося й системи вербальних відзнак соціального статусу людини.
Принцип егалітаризму, покладений в основу нової вербальної диференціації соціальних, професійних та кваліфікаційних категорій індивіда, з посиленням тоталітарних тенденцій, зміцненням і бюрократизацією апарату державного управління та його злиттям з монопольно правлячою партією поступово поступився місцем чіткій субординації. Так, у 1940 р. усі номенклатурні працівники пройшли атестацію на присвоєння їм військових звань. Мілітаризація усіх сфер життя радянського суспільства стала фактором, що визначав форму та зміст соціальних відносин та їх символічного вербального закріплення у системі офіційної номінації аж до розпаду СРСР.
Набуття Україною незалежності стало могутнім поштовхом до відбудови національного символічного простору. Однак сьогодні, незважаючи на певну символічну визначеність у сфері державної атрибутики, знакова соціальна та професійна ієрархізація все ще знаходиться у стані становлення. Причини цього, на нашу думку, слід шукати у наступному.
Вітчизняна система вербальної знакової ієрархізації суспільства має багатовікову історію. Однак, з огляду на те, що політична історія українства відзначена тривалими періодами внедержавності, становлення та розвиток символічних, зокрема вербальних, відзнак соціального статусу людини зазнало значного впливу з боку традицій, що сформувалися у межах держав, до складу яких за різних часів входили українські землі. Отже, відсутність в Україні на момент проголошення незалежності традиції цілісної та логічної структури символічного відзначення соціальної та службової стратифікації, яка була б закріплена історично та змогла б виступити у якості джерела відбудови даного сегменту символічного простору нової держави, позначилося на його строкатості та фрагментарності. Так, у військовій сфері та воєнізованих структурах, які потребують жорсткої дисципліни та субординації, збереглася радянська модель офіційної номінації. Загальні засади та статус державних службовців було закладено Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р., який встановив чітку, європейського зразку систему посадових рангів. А відродження історичних козацьких традицій вербальної соціальної та професійної диференціації відбулося на рівні громадянського суспільства.
Однак, ми припускаємо, що багатий плюралістичний досвід знакової соціальної номінації, який Україна отримала в силу історичних причин, слід розглядати не як перешкоду на шляху конструювання монолітного національного символічного простору, а як невичерпне джерело символотворення.
Підсумовуючи вищезазначене зазначимо, що система вербальної знакової системи ієрархії суспільства, незалежно від її специфіки, що визначена у кожному конкретному випадку історичними, культурними, ідеологічними та етнорегіональними чинниками, є віддзеркаленням практичного внеску носіїв вербальних статусних відзнак у функціонування економічної, духовної, правової та політичної підсистем суспільства і, таким чином, може розглядатися як соціальна технологія управління.
Література:
1. Болгов В. В., Чепак В. П., Чепак Г. Д. Нобилистика. - К.: Украинская академия геральдики, товарного знака и логотипа, 2004. - 178 с.;
2. Грицанов А.А. Знак // Всемирная энциклопедия: Философия / Глав. науч. ред. и сост. А.А. Грицанов. - М.: АСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001. - 1312 с.;
3. Дэвис Н. История Европы. - М.: АСТ: АСТ Москва: Хранитель, 2006. - 943 с.;
4. Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця ХІV до середини ХVІІ ст. (Волинь і Центральна Україна). - К.: Наукова думка, 1993. - 416 с.;
5. Аркас М. Історія України - Русі. - К.: Вища школа, 1991. - 456 с.;
6. Кріп`якевич І., Гнатович Б., Стефанів З. та ін. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х рр.. ХХ ст.) / Упорядник Б.З. Якимович. - Львів: Світ, 1992. - 712 с.
Loading...

 
 

Цікаве