WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Вербальна ієрархізація суспільства як символічний ресурс соціальних технологій: історичний досвід - Реферат

Вербальна ієрархізація суспільства як символічний ресурс соціальних технологій: історичний досвід - Реферат

московських цезарів, або царів[3, с. 182]. .
Релігійне розмежування і як похідні від нього політична, адміністративна, культурна специфіка латинського та грецького світів відбилися й на соціальній стратифікації, закріпленій у системі вербальних символічних статусних відзнак. У ході історичного розвитку інститутів феодального суспільства у межах західноєвропейської традиції сформувалася чітка структура аристократичної ієрархії та пов'язана з нею титульна номінація: віконти, барони, графи, маркграфи (маркізи), герцоги, королі, імператори.
В українському суспільстві сформувалася специфічна система аристократичних титулів. Процеси кристалізації української аристократії йшли синхронно із загальноєвропейськими. Як колись, на початку Середньовіччя у скандинавів - конунги, у германців - герцоги, у франків - дюки були виборними воєнними вождями племен, давні слов'яни обирали князів - голів бойових дружин. Вже у ІХ ст. посада князя успадковується й виникають перші княжі династії - Рюриковичі у Київській Русі, Гедиминовичі та Ягеллони у Великому князівстві Литовському, П'ясти - у Польщі, Пржемисловичі - у Чехії.
Процеси централізації влади призвели до формування на території Європи крупних держав, на чолі яких стали королі (на Заході) та великі князі (на Сході). Аналогічно відбувалася й структуризація аристократичної еліти в європейських суспільствах. У середньовічних хроніках східнослов'янські самостійні князі - нащадкиРюриковичів, визначаються як duces та Hercogen (відповідно у латинських та германських джерелах), аристократична верхівка - пани, васали князів - як barones , а бояри нижчого рангу - земляне, як nobiles ("знатні" у перекладі з латинської). Це співставлення свідчить про схожі канони аристократичної ієрархізації та її вербальної символізації в Європі та на землях України - Русі.
Вищезгаданими титулами українські правителі та їх васали володіли до ХІV століття. Монголо-татарська навала та експансія сусідніх держав - Литви, Угорщини та Польщі значно змінила стан української еліти та його знакове закріплення у вербальних формах. Наслідком полонізації та католізації значної частини вітчизняної аристократії стало поєднання нобілістичних неологізмів з традиційною національною моделлю знакового статусного визначення. Так, прошарок вищої аристократії зберігає князівські титули, а представники середнього та нижчого щаблів дворянства збагачують лексичний арсенал соціальної диференціації титулами панів, магнатів, шляхтичів [4].
Не зважаючи на певну невизначеність та багатоваріантність тлумачення, усі дворянські титули у Польсько-Литовській державі, як і по всій Європі, зводилися до двох класів - титулованої аристократії та нетитулованого дворянства: лорди та джентрі в Англії, гранди та ідальго - в Іспанії , князі та шляхта - в Італії, Чехії, Угорщині та Польщі. Саме за такою схемою будувалася ієрархія української аристократії у польсько-литовську добу.
Однак, паралельно з кристалізацією національного нобілітету виділялася українська військова еліта - козацька старшина. До Запорізької Січі усі військові формування мали державне походження. Козацтво стало першим народний військом. Талановиті військові вожді - Дмитро Вишневецький, Петро Сагайдачний, Михайло Дорошенко змогли вивести військові ватаги із тупику анархії на шлях розбудови дисциплінованої повноцінної армії. Паралельно формувалося й реєстрове державне козацтво, яке було організовано за польськими зразками. Якщо реєстрові козаки, по суті, були найманцями, то Військо Запорізьке формувалося на добровільних демократичних засадах та за своєю структурою, на думку деяких дослідників, нагадувало лицарський орден [5, 6 ]. Однак, на відміну від західноєвропейської традиції, де лицарство передбачало благородне походження, козак не мав визначеного соціального статусу. Можна тільки припустити, що виборна курінна, паланкова та військова старшина за своїм положенням дорівнювала баронському, графському та княжому рівням титулованого дворянства. Офіційна номінація української військової еліти відбулася лише у ХVIII столітті, коли Катерина ІІ дарувала генеральній, полковій та сотенній козацькій старшині права російського дворянства, чим було остаточно зафіксовано реально існуючі класові розмежування у козацькому середовищі.
Окремо слід зупинитися на тому, що на Українських землях, окрім аристократичної та військової номінації, сформувалася своя оригінальна система посадових звань (гетьман, курінний отаман, писар тощо - всього 22 визначення), яку відрізняла демократичність, заснована на принципі виборного отримання адміністративних посад.
Однак, перебування України протягом майже 150 років, з кінця XVIII до початку ХХ століття, під владою Романових та Габсбургів, двох імперій, перервало поступовий процес формування національного символічного простору в цілому та його вербальної складової. В історії вітчизняної нобілістики починається новий етап. Головною опорою державної влади в імперіях завжди виступали армія та бюрократія. Саме тому в знаковій вербальній стратифікації імперських суспільств на перший план виходить службова субординація. На відміну від шляхти, нова управлінська еліта вважала, що функціонування державного механізму може забезпечити лише чітка регламентація усіх сторін суспільного життя.
Так імперське чиновництво у Росії було організовано з військовим зразоком зі своїми чинами та мундирами. Правовим підґрунтям даної системи став прийнятий ще у 1722 році, за часів Петра І, Табель про ранги - закон, що запровадив співвідношення чинів військової, громадянської та придворної служб. На основі порівняльного аналізу та узагальнення аналогічних національних систем, прийнятих у ряді монархій Європи (Англії, Данії, Пруссії, Франції, Швеції), а також у Польському королівстві та Венеціанській республіці, була встановлена західноєвропейська ієрархія чинів та звань. Посадові звання, що мали обіг у Московському царстві (воєводи, окольничі, дяки, прикажчики тощо), залишилися за межами даного документу. Не увійшли у Табель й духовні сани та дворянські титули. Передбачалося, що дворянин для того, щоб зайняти гідне місце у соціальній ієрархії, повинен перебувати на державній (воєнній або адміністративній) службі. Більш того, Табель розглядали не як таблицю чинів та
Loading...

 
 

Цікаве