WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Вербальна ієрархізація суспільства як символічний ресурс соціальних технологій: історичний досвід - Реферат

Вербальна ієрархізація суспільства як символічний ресурс соціальних технологій: історичний досвід - Реферат

Звідси знак - це інтерсуб'єктивний посередник, структурний медіатор в соціальних взаємодіях та комунікації [2, c. 372].
Створення знаків та знакових систем є результатом вищої інтелектуальної діяльності людини. У природі не існує жодного предмета або явища, які могли б підштовхнути людину до створення такого абстрактного знаку як титул, посадовий чин, військове звання тощо. Тільки за певних обставин та на певному етапі розвитку людство починає створювати вербальні знаки, які вказують на соціальне положення індивіда у групі. При цьому варто зазначити, що даними знаками визначаються не матеріальне становище або професійна приналежність, а вищі ступені соціальної піраміди, на яких розташовані кращі представникиспільноти. Так, категорії "титул", "сан", "чин", "звання", зміст яких конкретизується у певних історичних умовах та згідно з національними традиціями та регіональною специфікою, вказують на статус їх носіїв у різних сферах соціальних відносин: класовій, релігійній, військовій та управлінській. А система "рангів" "ступенів", "класів", "розрядів" тощо призводить аристократичні титули, духовні сани, військові чини та адміністративні звання у відповідність один одному.
В цілому аналіз національних систем вербальної знакової ієрархії суспільства дозволяє виявити її універсальність.
Історично першим сформувався інститут аристократичних титулів. Титул (у перекладі з латинської " titulus" - надпис, підпис, епітафія, почесне ім'я, заслуги, подвиги) - це почесне родове або отримане за певні заслуги звання.
Перехід у добу Неолітичної революції до принципово нового типу господарства, заснованого на розподілі праці, призвів до зародження соціальної нерівності і, як наслідок, відокремлення еліти як носія духовної, економічної та політичної влади у суспільстві. Паралельно з кристалізацією еліти відбувалося формування перших вербальних символічних відзнак панування - титулів. За часів шумерської та єгипетської цивілізацій, які заклали фундамент державності як форми існування суспільства, було засновано семіотичну систему класової та професійної диференціації. Перша була закріплена інститутом аристократичних титулів, друга - системою церковних санів та адміністративних / військових чинів. Адж-мери, репаті, номархи, фараони, "мали", "великі" та "царські люди " Стародавнього Єгипту, царі, повноправні "мужі" і "сини мужів", неповноправні "мушкену", воїни та жриці Вавилонського царства, - всі ці та інші державні посади, військові чини, духовні ранги створювали систему ієрархічної градації давньосхідних суспільств, яка відображала соціальний рівень їх носіїв.
За часів античності розуміння терміну "аристократія" трансформується від платонівської ідеалізованої "влади найкращих", "влади вибраних" до "влади евпатридів" - знаті, привілейованого прошарку суспільства, який, на відміну від геомерів (вільних землевласників) та деміургів (вільних ремісників), володіє особливими правами та користується надзвичайними перевагами.
Розподіл давньоримського суспільства на патриціїв (від латинської pater - отець) і плебеїв (лат. plebs - простий народ) та поступове формування із патриціанських та знатних плебейських фамілій нобілітету (від лат. nobilitas - знать) - замкнутого кола благородних знатних родин призвело до встановлення чіткої соціальної ієрархії, закріпленої у системі титулів та звань. Наслідком монополізації нобілітетом права обіймати вищі державні посади, що остаточно відбулося за часів республіки (приблизно у ІІІ ст. до н.е.), стало офіційне закріплення черговості просування посадових осіб службою - cursus honorum (кар'єра - у перекладі з латинської). Даний римський "табель про ранги" визначав серед магістратів (від лат. magistratus - посадова особа, начальник) шість посадових рангів: квестор, еділ, народний трибун, претор, консул та цензор, за кожним з яких закріплювалася певна сфера управління та чітко визначалося коло повноважень і привілеїв.
Системні зміни, що призвели до встановлення автократії, позначилися й на оновленні політичного лексикону давньоримського суспільства. В імператорський період нового значення набувають номінації "імператор", "принцепс", "цезар", "диктатор", "тиран" тощо. Показовою є етимологія титулів "імператор" і "цезар". З приходом до влади римського полководця Гая Юлія Цезаря його особисте ім'я та імператораторський титул (від лат. imperator - повелитель, володар, головнокомандуючий), якій він отримав від сенату за ратні заслуги, перетворилися на вербальні символи необмеженого верховного панування і в подальшому стали традиційно використовуватися для визначення вищих ступенів монархічного типу правління.
Незважаючи на розпад імперії, Рим запрограмував європейську ієрархічну систему титулів державних правителів. Вищім монархічним титулом було визнано імператора, а цар (цезар, кесар) отримав нижчу ієрархічну значущість.
Отже, загальні принципи права та управління, які були покладені у систему публічного адміністрування, а також єдина для всіх провінцій армія чиновників, які діяли у відповідності до універсальних стандартів, що віддзеркалила чітка та елегантна система офіційної номінації, забезпечували цілісність та монолітну єдність римського світу впродовж століть. Продуманий та ефективний механізм управління в Римській державі залишив у спадок цілу низку звань та понять, що, незважаючи на нові тлумачення та переосмислення, не втратили своєї актуальності й сьогодні.
Процеси формування на осколках античного світу християнських імперій, які стали не тільки релігійними спільнотами, але й політичними об'єднаннями з міцними внутрішніми зв'язками, позначилися зокрема й на становленні нової системи знакової, зокрема вербальної, соціальної диференціації. Однак її безпосередній зв'язок з римською традицією не викликає сумнівів. Це наочно ілюструють спостереження Н. Дейвіса: "Римська імперія повністю зникла, але її релігія восторжествувала, і духовні й світські вожді християнського світу поступово прийняли мантію цезарів" [3, с. 214]. На Заході інструментом папської влади стали нові кесарі - германські кайзери. А на Сході, де Римська імперія проіснувала значно довше, ідея порядку, заснованого на владі ортодоксальної церкви та нових православних імператорів, була реалізована з появою
Loading...

 
 

Цікаве